BooksUkraine.com » Фентезі » Чужинець в Олондрії (ЛП) 📚 - Українською

Читати книгу - "Чужинець в Олондрії (ЛП)"

142
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Чужинець в Олондрії (ЛП)" автора Софія Саматар. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 111 112 113 ... 120
Перейти на сторінку:
і дослухаєтеся до мене — так тому й бути, а якщо ви цього не зробите — то й нехай. Ваш принц буде тираном. Без вагань палитиме чи то бібліотеки, чи то палаци, чи то радху. Підпалить всю Олондрію.

Орем злегка нахилив голову в жесті згоди.

— Можливо, ти маєш рацію. Але він врятує майбутнє, сам наш спосіб життя. Він врятує світ для тих, хто не вміє читати.

Я знав, що це правда. Певний світ був би таким чином врятований, але у ньому більше не було б тієї Олондрії, яку я знав.

Досить уже битв, подумав я, досить жбурляння аргументами. І простяг руку жерцеві; той вклав у мою руку свою — подобизну вибіленого водою й викинутого на берег сучкуватого шматка деревини, оброслого перснями. Така ж крихка, така ж холодна, лиш пов'язка на зап'ястку.

Його темні очі запитально вдивлялися в мене.

— Прощення? — запитав урешті.

— Ні, — відповів я. — Прощання.


* * *

Ніч пустельних зірок і тиші, щемкої, як дихання. Я сидів на ліжку й дивився у відчинене вікно. Жоден ангел не розтинав повітря. Небо над запалими в сон горами було нерухоме, досконале й гладке, як скло. Я не заплющував очей, бо досить було це зробити, як мені ввижалися Мирос, що заходиться криком у шалі битви, перемащені кров'ю кобили, Олондрія на погребовому вогнищі. Я бачив війну, що наближається, а ще бачив самого себе десь далеко, у патіо з жовтого каменю, і не було нікого, хто приносив би мені послання від померлих.

Небеса оберталися. Темно-синій відблиск ліг на підвіконня. Предмети у кімнаті поволі проступали у темряві, наче виринали з моря. Он там коминок, а там — двері. А ось стіл з кованого заліза і стос книжок, що в них міститься анаднедет. А ще — моя торбина, врятована жерцем, і в ній всі мої книжки: Олондрійська Лірика, Роман Долини. Книжечка для записів, що в ній я описав свої страждання у Бейні. І згортки з листами Тіалон, важкі, як дві каменюки.

Він усе це мені доправив. Коли його тевроанські союзники убили вояків у Клах-не-Вії, йому стало самовладання на те, щоб зібрати мої речі, оцю дорогоцінну торбину враз із тілом ангела, після чого він найняв слугу і дозволив місцевому лікареві перев'язати свій зламаний зап'ясток. Коли він вийшов з крихітної глинобитної лікарні, на нього вже чекала ватага вояків. Орем посміхнувся їм; його зневага була сірою й крижаною, як небо. Вони відвезли його до найближчого міста Ур-Амакір, де його мали судити за зраду і вбивство вояків. На що він сказав: буду дуже радий прислужитися. Тим часом новини про події на Нічному Ярмарку вже сягнули міста; цілі натовпи з молитовним співом на вустах збиралися під мурами в'язниці, де його утримувано. Герцог Ур-Амакірський, розуміючи, що виголошена ним на суді промова може викликати заворушення, пристав на його версію подій — мовляв, мала місце дозволена законом самооборона — і звільнив його з-під варти.

І він рушив до Саренга-Халадлі з тілом, як і обіцяв. Зрештою, він справді був людиною честі.

Я підвівся. Кості мені нили від смутку, старшого за мене самого. Підійшов до столу і поклав руку на книжку, щоб відчути щось тверде. Це були Казки Ліхтарні, в яких слова Джіссавет туркотіли, мов голуби. Я згадав, як вона розповідала мені: Я знаю, що таке валлон. Валлон— це джат. Тепер вона допомогла розпочати війну в далекій країні, щоб звільнити тих, хто не вміє читати — олондрійських готан. Забувшись на якусь хвилину, я задумався над тим, що б вона на це сказала. Але я знав, що це не її війна. Та й не моя.

Я зібрав книжки, взувся в чоботи і закинув на плече ремінь торбини. Було вже достатньо ясно, щоб бачити сходинки. Внизу, в трапезній, де тіні трояндових кущів мережали вікна, евменійський слуга Орема варив каву. Невдовзі з'явився Мирос, підтримуючи під лікоть жерця, що сховав обличчя під капюшоном, та демонструючи в його бік новонабуту чулість і благоговіння. Ми сіли усі разом; довкола дедалі більше розвиднювалося. Слуга подав мені склянку кави, що її поверхню затуманювали віяла білої пари. Мала смак землистий, пекучий, грубий: справжній смак Тіому.


Важко, важко, важко! Важко носити ці ковдри і ці сири, нитки, шкури й іншу пишноту в Країну Червоної Вівці. Маскіша, що пряде твою вовну, впрядає сонце в ковдру для мене. Усю ніч я лежу тепер сам, в тіні невидимих аралій. Я йду туди, де вода солодка, а персики сердолікові. Хтось скаже мені, чому моя дорога незмінно посипана попелом? І чому в дверях неба стоять дівчата, чиї долоні є молочними ріками, що вибухають, і струменіють, і тануть немов сніжинки над Країною Червоної Вівці?

Мирос співав, поки ми подорожували путівцями жерцевою каретою; краєвид поволі мінявся, оживав од блиску квітучих садів. Невдовзі дорога стала ширшою й рівнішою, узбіччя було викладено битою цеглою, а на полях видніло більше овець і менше корів. Далеко на південь мріли блакитні узлісся. Повітря повнилося птахами, гуси й лебеді купчилися довкола водойм. Пишна зелень козолисту

1 ... 111 112 113 ... 120
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чужинець в Олондрії (ЛП)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чужинець в Олондрії (ЛП)"