Читати книгу - "Житловий кодекс України. Науково-практичний коментар станом на 05.05.2011 р"

8. Даною статтею ЖК передбачено, що у випадку відмови в прийомі до кооперативу осіб, зазначених у частині другій ст. 145 ЖК, спір може бути вирішено у судовому порядку.

Водночас, відповідно із правилами абз. 3 п. 55 Примірного статуту ЖБК спадкоємці, які не мають права на вступ до кооперативу або відмовилися від цього права, успадковують паєнагромадження померлого члена кооперативу в установленому законом порядку.

9. Поряд із правами члени сім'ї члена кооперативу несуть і визначені обов'язки. Зокрема, як встановлено ч. 4 коментованої статті, повнолітні члени сім'ї члена кооперативу зобов'язані брати участь в оплаті витрат по експлуатації і ремонту будинку та квартири.

10. Припинення сімейних відносин із членом кооперативу не позбавляє колишніх членів його сім'ї права користування займаним жилим приміщенням. Зокрема, припинення зазначених відносин саме по собі не створює члену кооперативу права на виселення проживаючих разом із ним осіб. Підстави для їх виселення визначені законом.

Колишні члени сім'ї члена кооперативу, які проживають у займаному ним жилому приміщенні, зберігають не лише колишні права, проте і несуть визначені обов'язки. На вимогу члена кооперативу вони повинні відшкодовувати експлуатаційні витрати на жиле приміщення (частину жилого приміщення), а також відповідну частину витрат на оплату комунальних послуг. За згодою члена кооперативу колишній член його сім'ї може користуватися займаним жилим приміщенням безоплатно.

У разі відсутності угоди між членом кооперативу і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені частиною п'ятою статті 144 цього Кодексу.

Поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а в разі відсутності згоди - за рішенням суду.

Якщо поділити квартиру неможливо, один з колишнього подружжя, за яким визнано право на частину паєнагромадження, вправі вимагати від другого, який є членом житлово-будівельного кооперативу, виплати йому суми, що відповідає його частині паєнагромадження. Після одержання зазначеної компенсації він повинен звільнити займане приміщення, а в разі відмовлення - підлягає виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

1. Стаття, що коментується, передбачає можливість поділу жилого приміщення у будинку житлового та житлово-будівельного кооперативу. Такий поділ жилого приміщення у кооперативному будинку є можливим поміж членом кооперативу та його подружжям у випадку розірвання шлюбу поміж ними. При цьому необхідним є дотримання двох умов. Перша - пай повинен бути у складі спільної власності подружжя, і друга - кожному із колишнього подружжя може бути виділено ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі.

2. Дана стаття оперує термінами "пай" та "паєнагромадження", значення яких необхідно визначити насамперед.

Паєнагромадження - це сума пайових внесків члена кооперативу, внесених ним для будівництва кооперативного будинку та така, що перебуває на особистому рахунку у кооперативі. Право на паєнагромадження (частину паєнагромадження) являє собою право на грошову вартість паю. Право на пай включає до себе крім права на паєнагромадження також право на членство у кооперативі та на користування кооперативною квартирою.

Право на пай як на членство у кооперативі належить лише члену кооперативу, інші члени його сім'ї, у тому числі подружжя, ним не наділені. Право на грошову вартість паю належить члену кооперативу, а також його подружжю, якщо паєнагромадження являє собою їх спільну власність. Інші члени сім'ї за життя члена кооперативу правом на пай не користуються і тому не можуть вимагати розділу паю та кооперативної квартири, вони можуть претендувати лише на відшкодування членом кооперативу засобів, наданих йому для внесення пайового внеску.

Тому розділ паю та кооперативної квартири не можна змішувати із визнанням права на частину паєнагромадження. У першому випадку кожний володілець паю стає членом кооперативу, за ним закріплюється відповідна частина квартири, на його ім'я відкривається особистий рахунок тощо. В іншому випадку житлові правовідносини не змінюються. Членом кооперативу та володільцем особистого рахунку залишається особа, яка вступила до кооперативу, вона повністю сплачує отриманий кредит; сума, яка зарахована на особистий рахунок, не перерозподіляється; квартира вважається закріпленою за членом кооперативу (із сім'єю). Відбувається лише фіксація (на підставі угоди поміж подружжям або судового рішення) прав іншого подружжя на певну частину паєнагромадження - конкретну суму, що еквівалентна його внеску у паєнагромадження. Визнання права на паєнагромадження є можливим як в період шлюбу, так і під час провадження судом у справі про розірвання шлюбу, а також після розірвання шлюбу.

Такими чином, розділ паю та квартири є можливим лише між особами, які перебувають у шлюбі. При цьому слід враховувати положення чинного сімейного законодавства.

3. Обов'язковою умовою поділу паю та кооперативної квартири є спільна власність подружжя на паєнагромадження. Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Крім того, ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Отже, пай та кооперативна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

У свою чергу Пленумом Верховного Суду України у постанові від 18.09.87 р. (з наступними змінами) (п. 6) було роз'яснено, що при