Читати книгу - "Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес"

«Нікула проти Фінляндії» (Nikula v Finland), 31611/96, 21 березня 2002 року.

51. Справді, заявниця обвинуватила прокурора Т. у протиправній поведінці, однак критика її була спрямована на стратегію обвинувачення, яку, на її думку, обрав Т., оскільки два конкретні рішення, ухвалені ним ще до судового розгляду, становили, на її думку, «маніпулювання ролями... і порушення ним своїх посадових обов’язків». Хоча деякі з висловлювань заявниці були недоречними, її критика суворо обмежувалася діями Т. як обвинувача в справі проти її клієнта, що слід відрізняти від критики загальних професіональних та інших якостей Т. У цьому процесуальному контексті Т. повинен був терпимо поставитися до суворої критики з боку заявниці в її ролі адвоката захисту.

52. Більше того, Суд відзначає, що виступи заявниці обмежувалися залом суду, що слід відрізняти від критики на адресу судді або прокурора, озвученої, наприклад, у засобах масової інформації ... Не згідний Суд і з тим, щоб прирівнювати критику дій прокурора з боку заявниці, яка мала процесуальний характер, до особистої образи...

53. Суд ще раз підкреслює, що хоча заявниця й не була членом колегії адвокатів і, отже, не могла бути піддана дисциплінарному стягненню, вона, проте, була зобов’язана підкорятися суду і його розпорядженням. Немає ніяких свідчень того, що прокурор Т. просив суддю-голову відреагувати на критичні зауваження заявниці якось інакше, ніж через ухвалення рішення з процесуального заперечення захисту щодо допиту відповідного свідка обвинувачення. ... У цьому зв’язку Суд хотів би підкреслити роль судів і судді-голови в такій організації судочинства, за якої забезпечується належна поведінка сторін і, найголовніше, справедливість судового розгляду — що вкупі дозволяє уникнути надалі розгляду питань про правомірність заяв однієї зі сторін у залі судових засідань.

54. Справді, після висунення прокурором Т. приватного обвинувачення заявниця була визнана винною лише в дифамації внаслідок недбалості. Так само важливо й те, що Верховний суд звільнив її від цього покарання, з огляду на малозначущість правопорушення. Нехай навіть накладене на неї стягнення було таким чином зняте, але залишалося в силі накладене на неї зобов’язання сплатити грошове відшкодування й судові витрати. Попри все це, загроза судового розгляду критичних зауваг адвоката на адресу іншої сторони в кримінальній справі — якою, поза всяким сумнівом, слід визнати прокурора — після події важко узгодити з обов’язком адвоката наполегливо відстоювати інтереси свого клієнта. Звідси випливає, що оцінювати доречність і корисність аргументів захисту при належному нагляді з боку суддів мають головно самі адвокати, не зазнаючи потенційного «ефекту холодного душу» навіть у вигляді порівняно незначного кримінального покарання або зобов’язання компенсувати заподіяний збиток або завдані витрати...

56. З огляду на такі обставини, Суд доходить висновку, що було порушення статті 10, оскільки рішення Верховного суду про затвердження вироку стосовно заявниці й залишення в силі судового наказу про сплату грошового відшкодування й судових витрат не було пропорційним поставленій правомірній меті.

«Кипріану проти Кіпру» (Kyprianou v Cyprus) [GC], 73797/01, 15 грудня 2005 року.

178. Лімассольский суд присяжних (Assizes Court) засудив заявника до позбавлення волі строком на п’ять днів. Цей вирок не можна не вважати суворим, особливо, якщо врахувати, що його виконано негайно. Згодом його підтвердив Верховний суд.

179. Поведінку заявника можна вважати такою, що виявляла ознаки певної неповаги до суддів Суду присяжних. Усе ж його зауваги, хоч і неввічливі, стосувалися тільки способу, в який судді вели розгляд справи, зокрема в зв’язку з тим перехресним допитом свідка, який він проводив у межах захисту свого клієнта, обвинувачуваного в убивстві.

180. З урахуванням вищевикладеного, Суд з доводами уряду про те, що тюремне ув’язнення, призначене заявникові, було пропорційним тяжкості вчиненого правопорушення, не погоджується, зокрема і з огляду як на те, що заявник був адвокатом, так і на наявні альтернативи ...

181. Отже, за оцінкою Суду, призначене заявникові покарання було непропорційно суворим та могло справити «ефект охолодження» на виконання адвокатами своїх обов’язків як захисників ... Висновок Суду щодо наявності процесуальних порушень в сумарному провадженні у справі про образу суду ... ще більше увиразнює цю непропорційність ... Тому Суд вважає, що судові присяжних не вдалося знайти правильного балансу між потребою захищати авторитет судової влади та необхідністю захищати право заявника на свободу висловлення поглядів. І те, що заявник відбув тільки частину покарання позбавленням волі ... цього висновку не міняє.

183. Отже, Суд вважає, що статтю 10 Конвенції порушено через непропорційність призначеного заявникові покарання.

«Садай проти Туреччини» (Saday v Turkey), 32458/96, 30 березня 2006 року.

35. У цій справі заявник, безсумнівно, у своєму письмовому зверненні вдався до особливо різких висловів, таких як: «Держава хоче, щоб нас вбивали кати, одягнуті в мантії» або «Фашистська диктатура (...) хоче мене тепер засудити в державному суді безпеки», які надавали розповіді особливо ворожу коннотацію. Суд не може мінімізувати вислів, який закидають заявникові, зводячи його до простої критики складу державних судів безпеки. Справді, заявник цілком міг оскаржити склад або роботу суду, не роблячи при цьому особистих нападок на суддів, які в ньому засідали. Таке твердження посилюється серйозністю та узагальнювальним характером сформульованих заявником закидів, так само як і обраною для цього випадку тональністю, які могли в результаті підривати судовий авторитет, створюючи атмосферу непевності, що зашкодило б належному відправленню судочинства.

36. В результаті цього та з огляду на висловлені заявником твердження, які за своїм характером спрямовані безпосередньо принизити гідність суддів, Європейський суд може погодитись з тим, що суд міг вважати за необхідне застосувати санкції. У зв’язку з цим Європейський суд відзначає,