Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

у мене тиражі!.. а у Деноеля більш нема паперу!.. нехай знає, гегемот такий!.. я не жартую! а той хропе! «хррра!» все одно докричуся! він мене почує! «фріци забрали в нас шість тонн»!.. Деноель Робер, уже покійний, добре кметив, та все одно пропало десять тонн у грибоварні в Ені… десять тонн! схованку таку ніхто не знайде, казав він!.. а десять тонн згоріло!.. у тунелях, де років з двадцять як уже не вирощували грибів!.. хіба не гарна схованка? і що?

— Гей, гладкий бурдюче! лежиш! хропеш! усе байдуже? спекулянт!

Його варто потрусити… нехай послухає, мішок із салом ушестеро! удесятеро більший! а голова!.. хай йому біс!.. що на голові!.. кров не тільки з голови… з рота теж, я бачу… і з носа!.. увесь заюшений!.. і костюм, і штани… не лише халат! тюрбан на голові! крові, як з бика!

— Треба все з нього зняти! усе зняти, пані! роздягнути! гігієна!

Мерщій! гігієна!.. я так вважаю! навіть до лікування!

— Будинок зараз завалиться, докторе!

— А що тобі до того, дурепо, потолоче! випивохо! крадійко! німфоманко! омлетна пико! давай ключі, почваро!

Досить гарних манер! усі лицеміри! хай знають, що я думаю! тридцять шість тисяч шрапнелей! дррр! дррр! бах!

— Ключі! бальзаму!

Він же так благав, гладкий бурдюк! просив бальзаму!

— Професор Брамс!

Реву їй.

— Шукайте, консьєржко! бальзаму!

Погрожую! тільки це і розуміє!.. погрози!

Пляшки вальсують, передзенькують! Хапаю одну за горло! Спираюся півколесом на стінку…

— Шукайте бальзаму! недоріко!

Це її коридор, зрештою!

— Ви теж, шукайте! шукайте!

Мене не чують… досьорбують залишки… струмочки!.. між розламом і стіною… місиво! усе вилизали! а лилось струмками!.. і з товстуна кров! увесь бруд!.. твань!.. усе, крім води! нас мучить спрага, Пірама і мене…

— Гей, Жюлю! гей, дивися!

Бачить мене… чудово мене бачить… Я без дзвіночка… але повторюю його рухи…трушу, махаю пляшкою, вона такої ж форми… отак от… дзень! дзелень!

— Ну ж бо! Приходь, вип'ємо!

Дзинь! Об стінку! розбиваю! на скалки… щоб побачив, як тече!.. бачить… та не стрибає!.. не наміряється!..

Та ба, у Армелли знову зойки! нові скарби алкоголю!.. досхочу «Кюрасао»! повно шампанського! нові запаси! від струсу зі стінки випали цеглини!.. ніхто не забився! хоч і сипалося… Повипадало на них… вони вже не можуть пити… нічого вже не можуть… вже напилися… корчаться зі сміху… блюють… клянуть Армеллу відьму, мерзотницю підступну, що її кірш отруйний!.. жахливо! так вона ще й зрадниця!.. хай тільки повернеться додому!.. з мавпою, канаркою, бананами!.. зараз все її житло потрощимо!.. для початку! за зіпсутий алкоголь! відшмагаємо, як з'явиться! за справедливість!

— Усе потрощили, йолопи! а де бальзам? що, випили?

Не мають ні найменшого поняття… мекають… гризуться… і все… і блюють!.. падають у биті пляшки… дзень… дзинь! ріжуться об них… волають…

— Стерво! потолоч! свиня! підлота!

Між собою чи де Зейс клянуть?.. не знаю… не задоволені, це точно! брррум! удар з-позаду… нас котить до іншого кута, усіх!.. назад!.. тіла… пляшки… Туанон… Пірама… і мене!.. у шахту ліфта! попід ліфт! схоже, уся Гірка напнулася, розбухла… потім зібгалася… струси, хвилі, уявіть собі!..

— Це чи не тисячний порив!

— Еге ж! еге ж! що поробиш? тисячний! пориви з провалля біля «Дюфаєля»!..

Усі це знають! увесь район! що найгірше провалля під «Дюфаєлем»… три кар'єри один над одним!.. три кар'єри розбухають! як бомба проб'є, то так трусоне! і вся Гірка може завалитися! а що тоді наш розлам! ми навколо нього плазуємо хто куди! лишилося тільки Провидіння! але ті пияки начхали на Провидіння… хто блює… хто лиже… їх може забрати вкупі зі склянками і меблями… бо трусить не тільки в Армелли!.. згори, з поверхів!.. може затягнути у вогонь!.. на авеню!.. але ні!.. ні!.. зачепилися… згрудилися і оббльовуються… досить хоч раз визирнути назовні… я визираю, як я вже казав, визираю!.. розповідаю вам!.. там і далі бенгальські спалахи… шрапнелі… скільки вже наблимали!.. про жар навіть не кажу!.. як у печі!.. і гірше!.. я, котрий не пив і краплі ні джину, ні коньяку… нічого!.. мені б трохи води!.. тільки води!.. мені й Піраму!.. тільки води!..

— Пані Туазель! згляньтеся, хоч трохи води!

Де ця сторожиха?..

— Лілі! Лілі! Лілі!

Ага, Лілі!.. бачу її!.. була отам!.. ні!.. не вона!.. самі відблиски!.. бенгальські відблиски… сині! примарилося, либонь, примарилося? привіт! тоді кричу в повітря, до того… бомби чи не бомби!.. він почує!

— Ти не бачиш Лілі?..

Ні! спраглий! спраглий! подає мені знаки, що хоче пити! ти ба який! усі хочуть пити! кнур! ців кнура!

— Стрибай, гей! сальтисоне! ковбасоне!

Дуже хочу, щоб стрибнув! з розгону! розгін!.. з гондолою!.. ні? ні?.. бо він голий… то попливе!

— Стрибай і пливи!

Якщо злетить, то полетить!

— Монгольф'єр!

Як полетить у полум'я, то поп'є!.. як полетить ген високо… ще вище!.. у глибінь Небес… родину Лютрі зустріне поза Небесами!.. посміється!.. ми теж гучно порегочемо! жовто! червоної синьо!.. така феєрія!.. а тут мчать знову літаки!.. посипають!.. притрушують!.. червоним! жовтим! синім! зеленим! це трохи більше, ніж у Плінія! У нас сто Везувіїв за раз!.. і з усіх боків небокраю! він отруївся сірководнем, той Пліній! а ми? ми?.. теж мені, натураліст недороблений! Везувій — то лиш мініатюра поряд з тим, як земля під нами здіймається, вивергається, вирує з-поза Анделіса на заході до Кретея на півночі! і ще двадцять гейзерів! у Венсенні замок зринає, неначе з хвилі полум'я! і стає чорним, геть чорним на тлі вогню! уже неначе привид замку!

— Хіба це не полотно, гей, пришелепуватий? Так? ні? хіба не полотно? агов, митець із піччю!

Мій голос не долинає… він не чує!.. забагато відлуння під брамою!.. отут, під нашою!… і розлам! і вся вакханалія у глибині! у глибині розламу! танці! а на дні ліфта теж!.. речі з поверхів!.. є також і люди, це певно!.. у розламі! у глибині розламу, з речами…

— А де Пірам?

— Онде!..

Хтось мені відповідає.