Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

наплювати! нагорі! усе до лампочки, ні стиду ні совісті! без поручнів! без дрючків! без прасок!.. ходором ходить! дзиґою крутиться! не падає! на межі провалля!.. робить що хоче! увесь поміст йому, отакий завширшки! шмигає по столу, можна сказати! під ним усе місто, уся долина… уся в пожежах, у вогні під ним!.. аж до Сени!.. він вивищується! панує! і смикається! дзвонить! дзень! дзинь! регоче! бачу, як регоче… увесь голий у гондолі… дзвонить!.. ага, і пити хоче!.. знаки подає, що пити хоче!.. язика висолопив… язика! а у нас що? не язики?.. теж є! показую свого! висолоплюю! спрага! а Пірам! теж висолопив?

— Агов, злодію! бусурмене! гівнюче! дзвонарю! крадію! давай сюди, бахуре! стрибай, мазило!

Ганьблю його на всі заставки!.. аби розлютився, то стрибнув би… може?.. може?..

— Мерзотнику, приходь вип'ємо! мерзотнику! ще трохи є! поглянь! поглянь!

Ще є на денці… показую…

— Замовкніть, докторе! замовкніть!

А їй що?.. Це Мімійка!.. не хоче, щоб я Жюлю інвективи виголошував!

— Замовкніть, докторе!

Затискає мені рот рукою! щоб не кричав!

— Нумо, на коліна! на коліна!

Наказує мені… поряд із собою! на коліна, як вона! біля вікна…

— Моліться за нього! моліться!

І підносить руки до Жюля… і складає долоні…

— Моліться за нього! моліться!

Ага, молитва недовга! перепрошую! пліф! плаф! пара ляпасів! з розмаху! Родольфику! Родольфик казиться! тинь! динь! дає здачі! консьєржка, саме поряд, кидається йому під ноги!.. вона мене була порятувала від Нормансища трагічної миті… тепер кидається під Родольфика!.. важко пояснити… ви б бачили, в якому він стані!.. кипучий!.. його жінка молила Небеса за Жюля!.. Родольфик несамовитий з люті! отак! навкулачки!.. тягають одне одного за волосся — консьєржка, Мімі, він сам… б'ються не жартома!.. тинь! динь!.. під канонаду!.. духопеляться… котяться! клубком… кублом… коридором!..

— Там розлам! розлам!

Кричу їм… та їм кричи не кричи!.. хай летять у безодню!.. хай їм біс!.. вони закочуються у куток… в кінці коридору… і далі чубляться… Родольф викручує Мімі руку! та верещить! ще й як верещить! іншою рукою хапає консьєржку за шиньйон! а та хапає його за яйця!.. я все бачу… уміє битися!.. тепер не можуть виборсатися з кутка, притиснуті Нормансищем!.. усією масою!.. між товстуном і стінкою!.. погано чую, як вони одне одного шпетять, а тільки лихе дзявкання… наче дитячий вереск… наче з дитини шкуру здирають!.. легко здогадатися… це Туанон!.. упізнаю голос… мене гукає… «Докторе! докторе!..» звідки гукає? з того кінця! з Армеллиної квартири!.. її чимось привалило… чимось… так, схоже! балдахіном? комодом? ліжком у стилі ампір!.. перетовченим ліжком ампір! голос дитячий пронизливий! рушаємо туди з Пірамом поповзом… відштовхуюся від товстуна… відштовхуюся від інших, котрі чубляться… відбиваюся від них, хвицаю!.. тинь! динь! коли вони такі скажені, то безжально! два… три стусани!.. це вже не люди, а істоти! тинь! бринь!.. усе карамболем! чотири! п'ять разів!.. у повітрі повно пір'я! і повно скалок на паркеті! усе маринується в алкоголі! гай-гай, помешкання «ясновидиці»! ліжко було впоперек, а тепер сторчака від струсів… а на ньому кучугура всього! дві шафи! чотири чи п'ять стільців, а ще комод!.. і під низом дівчисько!

— Пані Туазель! дівчинка! дитина!

Коли вона така вже «рятівниця»! хай рятує не тільки Мімі! а й дитину! дитину! малу Туанон, доцю «мурувальника»! їй більша загроза!.. невже не бачить? не чує? вона задихається! під горою меблів! їх треба познімати! усі! «рятуйте! рятуйте!» це вам не битися! п'яні кретини!

— Сюди, пані! Сюди!

Показую… Тримаю малу за ногу… тримаю… ухопився, не відпускаю!..

— Нумо, пані! Нумо! гоп!

Треба підійняти меблі!.. інші теж! гуртом!.. хапаю другу ногу!.. другу!..

Але там не одна нога! і не дві! там дванадцять! п'ятнадцять ніг!.. щонайменше сім чи вісім тіл вилазить… їм байдуже до Мюрбатової доці!.. вони думають, чи стати на бік за!.. чи проти!.. вагаються, чи Мімі натовкти, чи Родольфа… а ще й гикають!.. усі гикають!

— До ями всі! Негідники! кретини!

Лаю їх!.. лаю!

Дивляться на мене… сходяться… щоб прибити?.. ні!..

— Ну ж бо! Де ваша чуйність? Врятуймо дівчинку!

Показую їм ліжко… гамузом усі меблі… он скільки роботи!.. троє підходять упритул… серед них Ремон… мала вже не кричить… а тільки стогне… треба познімати всі меблі, от!.. поперекидати! побачимо під низом! усі троє, серед них Ремон, хапаються за ліжко… а сторожиха де? де сторожиха?

— Чортова дурепа! де вона?

Придибує… не знаю, що вона пила… чи її Ремон прибив?.. обоє мляві… ці меблів не подужать! дивлюся на консьєржку зблизька… на її омлетну пику… аж тут брррум! шафа схитується!.. хилиться! перекидається! завалюється! але не завдяки їм! весь будинок трусить! усю будівлю! поштовх із самих глибин! ліжко повертається… новий каскад пляшок! невичерпне ліжко! котрих були не знайшли! не здогадалися про цю схованку Армелли! це не марення! дзенькають на весь коридор! синь! дзинь! по всіх стінках! і не якогось там негодящого червоного! «К'янті»! Не повірите! марочні! і «шамп»… я думав, вони вже напилися… де там! знову жлуктять! як не в себе… глитають… попід стінкою… рачкують… ласують… флакони б'ються… дім хитається!.. і жоден не гримне в розколину! ні! жоден! як і Жюль на вітряку не посковзнеться! це просто неймовірно, але це так! це більше, ніж везіння, це щось інше… дивина… Ага, от вона, мале стерво!

— Це ти? це ти?

Вислизнула з-під шафи… з-під ліжка… з-під усього… а Пірам який щасливий! як б'є своїм хвостищем! хоче її всю облизати! і лице!.. не може!.. язик сухий!.. лиже насухо… йому болить… їй теж… гавкає… гавкає!.. Норманс теж поруч… між стінкою і нами бурдюком лежить!.. тюрбан пристав до стінки… голова тримається.

— Агов, комісіонере, папір є?

Згадую раптом про папір!.. кричу йому… брррум! і брррам! що з того? мені бракує паперу!.. нехай знає! спить? хропе? бомби! чи не бомби! він нечемний, що тут скажеш! убити мене хотів! як і Жюль! тому винен мені паперу, я певен! нехай знає! носиться зі своєю жінкою! а моя де? моя що, не рахується?.. і Бебер? у небі вибухи і спалахи, і що? що?.. виверження! війна на небі! але ж