Читати книгу - "Юдейська війна, Ліон Фейхтвангер"

— Зніміть! Зніміть! — звелів Йосиф і показав ще п’ятьох.

— Тепер ви не маєте більше жодного, — констатував полковник.

Жовтолиций був прибитий цвяхами, це був гуманніший спосіб, але тепер для знімання був далеко гірший. Жовтолиций висів п’ять годин, для дужого чоловіка це небагато, але Жовтолиций не був дужим чоловіком. Йосиф послав по лікарів. Жовтолиций опритомнів від болю, потім знову впав у непритомність, потім біль його знову очутив. Лікарі прийшли. Йдеться про юдейського пророка, сказали їм, якого зняли з хреста з наказу принца. Таке не часто стається, і це були найкращі лікарі табору, які зацікавилися таким випадком. Йосиф напосідав на них. Вони висловлювалися стримано. Раніше, ніж за три дні, вони не зможуть сказати, чи виживе чоловік.

Йосиф ішов поруч із ношами, на яких несли Юста в табір. Юст не впізнав його. Йосиф був смертельно втомлений, але його огорнув спокій, у його серці лунали слова похвали з приводу врятування з великої небезпеки. Сон не відсвіжував би його, їжа не насичувала б, книги не давали б ніякого пізнання, успіх ніякого задоволення, якби цей Юст помер або зник. Він лежав би поряд із дівчиною Доріон без щастя, писав би свою книгу без щастя. Тепер цей чоловік тут, із ним можна помірятися, а це єдине, що мало вагу. «Ваш доктор Йосиф — негідник». Слово має інший смак у роті, ніж у вухах, про це мусив би подумати чоловік. Великий спокій у Йосифові, задоволення, легкість. Він засинає, спить добре та довго, майже до півдня.

Він підходить до ложа Юста. Лікарі все ще мовчать. Йосиф не відходить від ложа. Цілий день Жовтолиций лежить непритомний. На другий день він починає марити, його вигляд повен жаху. Лікарі знизують плечима, не сподіваються більше, що він виживе. Йосиф сидить біля ложа. Він не їсть, не переодягається, щоки його заросли. Він сперечається з Ягве. Для чого він пощадив його, вивів із багатьох диких небезпек, коли він тепер не дає йому закінчити велике змагання з Юстом? Принц посилає по нього. Береніка посилає до нього, чи не прибув би він до Текоа. Йосиф не слухає. Він сидить біля ложа Юста, невідривно дивиться на хворого, повторює розмови, які він з ним мав. Велика розмова ще не закінчилася. Юст не сміє вмерти.

На четвертий день лікарі ампутують чоловікові половину лівої руки. На восьмий вони оповіщають, що він врятований.

Йосиф, як тільки минула небезпека для Юста, відійшов від його ложа, залишив для нього певну суму грошей і більше не клопотався цим чоловіком. Так любив він виставляти себе в вигідному світлі, але тепер не хотів показуватися Юстові. Велика розмова з Юстом відбудеться одного дня, і цього цілком досить.

В цей час Тит попросив Йосифа про одну послугу. Принц радів із того, що він досяг у Текоа; але він почувався завжди непевним у всьому, що стосувалося цієї юдейської жінки, і він не зважувався на дальше. Що має бути, коли він залишить тепер Юдею? Він доручив Йосифові довідатися в Береніки, чи хоче вона поїхати з ним до Риму.

У занедбаному домі в Текоа стояли одне навпроти одного Йосиф і Береніка, один такий же нужденний, як і друга. Хіба все їхнє життя, те, що вони перекинулися до римлян, не мало змісту тільки як намагання врятувати храм? Храм загинув, вони тепер черепашки без оболонки. Але вони з однакової матерії і вони не соромляться одне перед одним своєї наготи. Вони розважливо споглядають своє неприкрите убозтво. Тепер ідеться про те, щоб, не маючи підпори в своєму племені, власними здібностями створити собі новий ґрунт. Він має свою книгу і своє честолюбство, вона має Тита та своє честолюбство. Майбутнє їх обох — Рим.

Так, зрозуміло, вона поїде до Риму.

Для принца згода жінки була великим задоволенням. Він почувався вдячним перед Йосифом.

— Ви, здається, мали ґрунти в Новому місті, мій Йосифе? — спитав він. — І від вашого батька мусили успадкувати землю. Я маю всю землю в Єрусалимі вивласнити для леґіонів, які залишаю тут гарнізоном. Дайте мені докладний обрахунок ваших втрат. Я дам вам на заміну маєтки з конфіскованих земель.

Йосиф радів цьому подарункові. З холодною тверезою діловитістю впорядковував він свої юдейські справи. Він хотів мати ясні обставини за собою, тепер, коли він залишав країну.

Тит зрив Єрусалим цілком, як колись переможні воєначальники зробили з містами Карфагеном і Коринфом. Тільки башти Фазаїла, Маріамни та Гіппіка, а також частину західного муру, він залишив на ознаку того, як чудово та сильно було укріплене місто, що мусило впасти перед ним.

24 жовтня, з нагоди дня народження свого брата Доміціана, «фрукта», Тит влаштував на стадіоні в Цезарїї урочисте видовище, для якого він, зважаючи на надмір юдейських полонених, особливо щедро приділив людський матеріал.

— Іди і дивись! — сказав він Йосифові. Йосиф пішов.

Після того, як усі дві з половиною тисячі учасників були виведені на арену, мусили спочатку дві групи юдеїв, одні як оборонці, другі як нападники, показати штурм міського муру. Вони кололи одні одних, бородаті, жалюгідні люди, гротескно підстрибували, діставши нерішучий смертельний укол. Хто був боягузливий, тих гнали в бій батогами та розжареним залізом. Проти інших, яких ніяким способом не можна було примусити виступати одні проти одних, посилали вправних невільників-гладіаторів. Театральні служники в масці підземного бога Аїда забирали повалених і палаючими головешками випробовували, чи вони справді мертві, чи тільки симулюють. Арена повна була криком: «Слухай, Ізраїлю, Ягве наш Бог». Багато вмирало для глядачів занадто нудно, їм кричали:

— Можна вкласти його не таким ганчір’яним способом. Вони ж тільки лоскочуть, а не фехтують. Сміливіше, ти, бородатий, вперед, ти, старий! Трохи вище, коли тебе влучає! Не вмирайте так марудно, ви, с…!

Йосиф чув крики. Цій публіці сказали, що юдеї вмирали в бою серйозно та пристойно, і тепер вона була розчарована, що їй не показували такої серйозної та пристойної смерті.

Не легко було довго уникати одноманітності. На полонених випускали африканських левів, індійських слонів, германських зубрів. Призначені до смерті юдеї частково були у святкових убраннях, інші мусили носити молитовні плащі, білі, з чорним кантом і блакитними китицями, і мило було дивитися, як біле вбрання забарвлювалося червоним. Багатьох також, і чоловіків, і жінок, виганяли на арену голими, щоб глядачі могли спостерігати гру мускулів у той час, коли вони вмиратимуть. Пару дуже сильних чоловіків поставили озброєних проти слона. Чоловіки, похмурі та пройняті розпачем, завдали тварині серйозних ран, доки слон, роздратовано