Читати книгу - "Право на шанс, Олена Гриб"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Мстити якось перехотілося, – не надто впевнено заявила я. – У князя і без мене турбот вистачає. Сам король спить і бачить, як би з нього здерти шкуру. І тавеннський кат готовий впитися зубами в будь-який момент. Та ще Сойл із якимись вимогами… І столичний чаклун свого не промине! Можна вважати, я помстилася подвійною мірою.
– А Ферн? – вкрадливо посміхнулась Мела. – Вже не хочеш йому допомогти?
Допомогти? З чим? Тепер я знала, що йому не загрожує небезпека бути знищеним законним власником, ніхто не в змозі змусити його діяти проти волі і він не розсіється між світами через… хм, та через що завгодно! Мій демон – вільна потойбічна сутність, і в цьому були величезні плюси.
Мій маленький видимий демон… Беззахисна, по суті, дрібнота, що тільки і вміла ненавидіти людей і вчити мене життю.
– Силу демона не можна збільшити, – напівзапитально сказала я. – Не можна ж, правда? Він сам так говорив. Чи можна?! – Забувши про все, я вискочила з ліжка і ледь не збила Мелу з ніг. – Можна?!
– Маги цього не вміють, – ухильно відповіла вона і відсунулася. – Але крім магів є ще й…
– Білий Дракон-цілитель, що виконує бажання! – викрикнула я, змусивши її здригнутися і відійти ще далі. – Сто монет!
– Щодо Сойла все не так просто, – запинаючись, вимовила чаклунка. – Ці зцілення… Йдеться не зовсім про бажання…
Але мені було начхати. Мене поглинула нова ідея, а все інше могло почекати до кращих часів.
– Він мене не впізнав? Зарлат не знає, хто я?
Мела кивнула, погоджуючись.
– Тоді збирайся. Штуки свої магічні підготуй, а я піду поторгуюсь. У Ергела Жескара багато грошей… Коли ми знайдемо їх, таємна служба все порахує, так? Але вони можуть почекати до ранку. Сто монет – це ж дрібниця! Тобто двісті, – я помітила на її губах криву напівпосмішку і поспішно виправилася. Потім згадала про Ведмедика. – Триста теж можна… – І про Чижа. – Чотириста… Чотириста – це ж не п’ятсот! Хоча… Якщо округлити, всім вистачить і на бажання, і на життя після виконання бажань. У нас є мішок?
Мела дивилася на мене донезмоги дивно. Невже не очікувала, що я подумаю про колег із команди? Власне, для мене самої це стало сюрпризом.
– Золото важке, – пролунав мій замислений голос. – Треба два мішки… Чи хтось сильний. Нишпорка? Згодиться!
– Чиж залишиться з Ів, – різко заявила Мела. – Самі впораємось.
І я вирушила торгуватися.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Право на шанс, Олена Гриб», після закриття браузера.
