Читати книгу - "Червоний горобець"

— Навіть уявити собі такого не можу, — сказав Бенфорд.

— Я б не здивувалася, якби це виявилось правдою, — сказала вона.

— Ти маєш зробити ще дещо, — сказав Бенфорд. — Під час дзвінка потрібно посіяти дезінформацію, ти розумієш це слово?

— Dezinformacia, так, — сказала Домініка.

— Саме так. Операція проти Нейта провалилася, але тобі все ж удалося дещо з нього витягнути.

— Що мені треба сказати… у цьому obman, у цій омані? — сказала Домініка.

— Ви посварилися, все ще пам’ятаючи про Холодну війну, все ще шпигуючи одне за одним. Нейт проговорився, що в Сполучених Штатах щойно спіймали важливого російського шпигуна, високопоставлену особу, якою активно керували з Центру.

— Це правда? — спитала Домініка.

«Мабуть, у Вані зараз кризовий момент, — подумала вона. — Мабуть, у нього зараз серйозні політичні проблеми».

— Чиста і беззаперечна правда, — сказав Бенфорд. — Ти маєш сказати їм, що Нейт розповів тобі, ніби Центр намагався заплутати пошуки крота, поширивши чутки, що той переніс операцію на оці. Фальшивий слід.

Бенфорд спинився.

— Вибачте, але в чому мета цього повідомлення? — спитала Домініка.

Це здалося їй дивним, та вона не могла прочитати обличчя Бенфорда; його світіння згасало.

— Домініко, ці деталі важливі. Ми хочемо, аби Центр знав, що ми розкусили їхній обман. Саме тому буде критично згадати фальшивий слід з операцією на оці. А ще ми хочемо, аби Центр вважав, що ти виконала добру роботу, ми хочемо, щоб вони тебе врятували. Ти все зрозуміла?

— Так, тільки я скажу їм, що це я вбила їхнього агента, — сказала Домініка. — Я. Бо він хотів убити нас обох. Неш утік, тож це grubaya oshibka мого дядька, це він схибив, не я.

— Неймовірно, — сказав Бенфорд. — Невеличке вдосконалення.

«МАРБЛ мав рацію; вона — це щось».

— Я тут записав деякі деталі, де ти переховуєшся, — сказав Форсайт. — А тоді вийдемо і подзвонимо.

Вони проглянули його записи. Домініка пішла до кімнати перевдягнутися, залишивши Форсайта з Бенфордом на самоті.

— Вона дуже засмутиться, якщо ми не скажемо їй, що цим вона наводить приціл на генерала, — сказав Форсайт.

— Це єдиний спосіб, — відрізав Бенфорд. — Мені також це не подобається. Та їй не можна вагатися чи знати про пастку на канарейок.

— Сама здогадається. А якщо вона так розсердиться, що покине все? — сказав Форсайт.

— Тоді вся справа перетвориться на крах світового масштабу. Сподіваюсь, вона зрозуміє наш задум, — сказав Бенфорд. — Ти влаштував усе з грецькими копами?

— Все готове. Її заарештують зранку після дзвінка.

Печена грецька квасоля гігантеС

Підсмажити в оливковій олії цибулю і часник. Додати очищені нарізані помідори, яловичий бульйон та петрушку і варити до загусання. Додати квасолі гігантес, як слід перемішати і запікати в духовці за середньонизької температури, доки квасоля розм’якне всередині й укриється скоринкою, навіть дещо підгорить. Подавати за кімнатної температури.

38

Ваня Єгоров затримався у своєму кабінеті допізна. Небо змінило колір із рожевого на пурпуровий, а потім — на чорний, та єдине, що помічав Єгоров, — був плаский екран, що показував нескінченні репортажі грецького телебачення, Євробачення, BBC, Sky, американського CNN про інцидент у Афінах.

Афінська резидентура підтвердила, що вбитий був Сергій Маторін. Ваня відчув, як його нутрощі закрутилися, коли резидент повідомив, що греки — нез’ясовно — вже кремували тіло, унеможлививши судово-медичний розтин.

«Нез’ясовно, ага», — подумав Ваня. Греки ходили під ЦРУ вже не перший рік.

Неважливо, не зараз. Ваня зрозумів, що хтось іще уповноважив мокруху в Афінах, відправив до Греції того лихоокого психопата. Не Директор, не його колеги з ФСБ. Навіть не той гном Зюганов. Можливе лише одне ім’я. Ніби відчувши це, задзеленчав телефон спецзв’язку, змусивши Єгорова підскочити в кріслі. Зі слухавки брутально долинув знайомий голос, скрипучий і деркий, однак зловісно спокійний.

— Операція в Афінах — це ганьба, — сказав Путін.

«Цікаво, він сидить у самих шкарпетках? — подумав Єгоров. — Без сорочки?»

— Так, пане президенте, — тупо сказав Єгоров.

Нема сенсу заявляти, ніби це не він давав на неї згоду. Путін і так знає.

— Я ж чітко уточнив: ніяких особливих завдань.

— Так, пане президенте, я розпочну розслідування…

— Облиште, — сказав голос. — Від вас я очікував обачнішої роботи. Втрата сенаторки колосальна. Кріт у Службі й досі активний. Що ви робите, щоб викрити цього зрадника?

«Якби ти не підганяв нас так шалено, — подумав Єгоров, — ми б уже давно спіймали його».

— Наскільки вам відомо, пане президенте, я відправив вправного офіцера вийти на зв’язок з американським куратором. Очікував на важливу інформацію…

— Так, вашу небогу. Де вона зараз?

«Ну от, почалося найгірше».

— Ми не отримували звісток від неї з Греції.

З протилежного кінця лінії тиша.

— Яка вірогідність того, що вона мертва? — спитав Путін.

«Навіть не сподівайся», — подумав Ваня.

— Ми чекаємо, коли вона вийде на зв’язок, — сказав Єгоров.

Ще одна довга пауза. Домініка становила для президента загрозу більшу, ніж провал розвідки у Вашингтоні, більшу, ніж кріт у Службі.

— Вона має потрапити додому, — сказав Путін. — Переконайтеся, що вона в безпеці.

Що означало: «Переконайтеся, що вона ніколи — й нізащо — не прохопиться про intriga, справу, з Устиновим, чого б це не коштувало — якою б не була ціна». Зв’язок обірвався.

Домініка зникла; якщо не загинула, тоді, либонь, переховується десь. Де вона ховається, сама, в столиці Греції, було загадкою. Його маленький горобчик, певно, винахідливий, подумав він. Саме показували картинку кордону з сіро-білих мікроавтобусів грецької поліції навколо посольства Росії в Психіко. Греки не відкидали вірогідності, що російська втікачка шукатиме прихистку там.

У випусках новин фігурував також якийсь чоловік — імені Нєйта вони не мали. Чи Домініці вдалося витягнути з нього щось? Чи, може, ЦРУ вбило Домініку? Захопило її? Якщо вона жива, треба повернути її. Spasenie, порятунок, ще можливий.

Телефон на його столі забринів — це була зовнішня лінія, а отже, нічого важливого.

— Що там? — відрубав він.

На зв’язку був його помічник Дмитрій.

— Зовнішній дзвінок від офіцера, сер, — сказав той.

— Що за нісенітниці? — проревів Єгоров.

— Закордонний дзвінок,  — сказав Дмитрій. — З Греції.

Єгоров відчув, як волосся на його голові заворушилося.

— З’єднуйте, — наказав він.

З лінії долинув голос Домініки:

— Дядьку? Дядьку? Ви мене чуєте?

— Так, алло, дитино моя. Де ти?

— Не можу говорити довго. Тут дуже важко.

Звучала вона стомлено, проте не панікувала.

— Можеш сказати, де ти зараз? Я відправлю когось до тебе.

— Буду дуже рада. Я дещо зморилася.

— Я відправлю когось до тебе. Де можна забрати тебе?

— Дядьку, маю сказати тобі, що мій молодий друг почав говорити. Є певний прогрес. Як ти й передбачав. От тільки твоя людина, це d’javol, мало не вбив нас обох.

— Що сталося? — спитав Єгоров.

— Вони билися. Мій молодий друг втік, я не знаю, де він зараз.

— Молодий американець здолав тренованого спецпризначенця? — поцікавився Єгоров.

— Ні, дядьку. Я вбила його. Інакше він убив би мене.

На тому кінці