Читати книгу - "Гаррі Поттер і напівкровний принц"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Минуло з годину часу, і Геґрід зі Слизорогом почали виголошувати дивовижні тости — за Гоґвортс, за Дамблдора, за виготовлене ельфами вино, а тоді…,
— За Гаррі Поттера! — заревів Геґрід, випиваючи вже, мабуть, чотирнадцятий кухоль вина, половина з якого потекла йому по бороді.
— Так, справді, — вигукнув Слизоріг, у якого вже заплітався язик, — за Паррі Готтера. хлопчика-обранця, що… ну… щось там зробив, — пробелькотів він і теж вихилив кухля.
Невдовзі після цього Геґріда знову потягло на сльози і він подарував Слизорогові цілого єдинорожого хвоста, а той запхав його в кишеню, вигукуючи:
— За дружбу! За щедрість! За десять ґалеонів з кожної волосинки!
І ще якийсь час після цього Геґрід і Слизоріг сиділи, обійнявшись, пліч-о-пліч і співали повільної й тужливої пісні про помираючого чаклуна на ім’я Одо.
— Йой, файні вмирають молодими, — бурмотів захмелілий Геґрід, похилившись на стіл, поки Слизоріг вимучував приспів. — Мій татусьо так рано пішов на той світ… і твої, Гаррі, мамця й татко.
З Геґрідових очей знову рясно потекли величезні сльози; він ухопив Гаррі за руку й почав її трясти.
— …файніших чаруна й чаклівниці їхнього віку я ніколи не знав… йой, яке жахіттє… яке жахіттє…
Слизоріг тужливо завивав:
А Одо-героя принесли додому,
Де батьківська хата стоїть.
Розламану паличку поруч поклали,
Що й досі там сумно лежить.
— …жахіттє, — прохрипів Геґрід, його велика кудлата голова впала на руки й він голосно захропів.
— Даруйте, — гикнув Слизоріг. — Я знаю, що мені слон на вухо наступив.
— Геґрід мав на увазі не ваш спів, — тихенько пояснив Гаррі. — Він казав про те, як помирали мої мама й тато.
— Он як, — ледве стримав могутню відрижку Слизоріг. — Ой, лишенько. Так, це було… це справді було жахіття. Страшне… Жахіттям…
Він явно не знав, що казати далі, тому знову налив у кухлі вина.
— Ти ж, Гаррі… навряд чи це пам’ятаєш? — незграбно запитав він.
— Ні… мені ж був лише рочок, коли вони загинули, — пояснив Гаррі, не зводячи очей з полум’я свічки, що колихалося від могутнього Геґрідового хропіння. — Але опісля я багато довідався про те, що сталося. Тато загинув перший. Ви про це знали?
— Я… я не знав, — ледь чутно озвався Слизоріг.
— Так… Волдеморт його вбив, а тоді переступив через його тіло й пішов до мами, — говорив далі Гаррі.
Слизоріг здригнувся всім тілом, але не зміг відвести переляканого погляду від обличчя Гаррі.
— Він наказав їй забиратися геть, — безжально вів далі Гаррі. — Сказав, що їй не треба вмирати. Йому потрібен був тільки я. Вона могла б урятуватися.
— Ой, лишенько, — белькотів Слизоріг. — Вона могла б… їй не треба було… це жахливо…
— Жахливо, правда? — ледь чи не пошепки перепитав Гаррі. — Та вона не зрушила з місця. Тато був уже мертвий, і вона не хотіла, щоб я теж загинув. Вона почала благати Волдеморта… але той тільки зареготав…
— Годі! — зненацька вигукнув Слизоріг, підводячи тремтячу руку. — Справді, мій любий хлопчику, перестань… я вже старий… мені не треба такого чути… я не хочу цього чути…
— Я забув, — збрехав Гаррі, виконуючи вказівки фелікса-феліціса. — Вона ж вам подобалася, правда?
— Подобалася? — перепитав Слизоріг, і на його очах виступили сльози. — Я просто не можу уявити людину, котра б її знала і котрій вона не подобалася б… така відважна… така весела… яке ж то сталося жахіття…
— Але ви не хочете допомогти її синові, — сказав Гаррі. — Вона віддала за мене своє життя, а ви не хочете віддати навіть свій спогад.
Хату заповнювало могутнє Геґрідове хропіння. Гаррі дивився просто в заплакані очі Слизорога. Учитель настійок, здається, не міг відвести погляду.
— Не кажи так. — прошепотів він. — Питання не в тому… якби це тобі допомогло… але ж це нічого не дасть…
— Дасть, — рішуче заперечив Гаррі. — Ця інформація потрібна Дамблдорові. І мені потрібна.
Він знав, що може нічого не остерігатися: фелікс-феліціс підказував йому, що завтра зранку Слизоріг нічого не пам’ятатиме. Дивлячись Слизорогові просто у вічі, Гаррі трохи нахилився до нього.
— Я — Обранець. Я повинен його вбити. Мені потрібен цей спогад.
Слизоріг зблід ще більше; його широкий лоб ще рясніше заблищав потом.
— Ти справді Обранець?
— Авжеж, — спокійно ствердив Гаррі.
— Але ж тоді… мій любий хлопчику… ти забагато вимагаєш… ти просиш мене фактично посприяти твоїй спробі знищити…
— А ви не хочете позбутися чаклуна, який убив Лілі Еванс?
— Гаррі, Гаррі, та я хочу, але…
— Ви боїтеся, що він з’ясує, що це ви мені допомогли? — Слизоріг нічого не відповів; він був переляканий.
— Будьте відважні, як моя мама, пане професоре…
Слизоріг підняв пухкеньку руку й приклав до губів тремтячі пальці; у ту мить він нагадував величезну дитину переростка.
— Мені немає чим пишатися… — прошепотів він крізь пальці. — Мені страшенно соромно за те… за те, що є в тому спогаді… мені здається, що в той день я заподіяв непоправної шкоди…
— Ви знімете з себе цей тягар, якщо розкриєте мені свій спогад, — сказав Гаррі. — Це буде відважний і шляхетний вчинок.
Геґрід смикнувся уві сні й знову захропів. Слизоріг і Гаррі дивилися один на одного у світлі пригаслої свічки. Запанувала довга-довга тиша, але фелікс-феліціс підказував Гаррі не порушувати її, а чекати.
І от, страшенно повільно, Слизоріг запхав руку в кишеню і вийняв чарівну паличку. Тоді другою рукою сягнув під плащ і вийняв маленьку порожню пляшечку. Не зводячи очей з Гаррі, Слизоріг торкнувся чарівною паличкою своєї скроні, а тоді відвів її вбік так, що зі скроні виснувалася довга срібляста ниточка спогаду, немовби приклеєна до кінця палички. Спогад усе довшав і довшав, аж нарешті відірвався й завис на паличці біло-срібною ниткою. Слизоріг опустив цю нитку в пляшечку, й вона там спочатку звилася спіраллю, а тоді розгорнулася й завирувала, наче газ. Тремтячою рукою він закоркував пляшечку і передав її понад столом Гаррі.
— Дуже вам дякую, пане професоре.
— Ти
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гаррі Поттер і напівкровний принц», після закриття браузера.