Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

- Ми одні, кохання моє. Ти в безпеці, – чую добрий голос Енді. Я б усміхнулася, якби могла.

Я нічого не відчуваю, але чую голос Енді. Іноді зі мною розмовляє Феня, як завжди, вчить мене премудростям, ніби сам ночами читає енциклопедії. Мені добре тут, спокійно, час іде непомітно. Я знаю, що від мене залишився лише попіл, і я маю зібрати себе назад, але я не хочу виходити з цього безпечного місця.

- Будь ласка, Есмо, повернися до мене. Досить ображатися. Вже так багато часу минуло. Діен встиг забути про тебе. Есмо, будь ласка, повернися. Я так люблю тебе, - чую ці промови вкотре.

Я не відповідаю на заклик, вдаю, що не чую. Нехай мучиться. Знатиме, як ділити мої ночі з братом. Тиждень із одним, тиждень із іншим... Непогано придумали. Знаю точно, що Енді погодився тільки для того, щоб обвести брата довкола пальця, але все одно ображаюся. Безглуздо, так. Головне, що мій план спрацював. Я розповіла про нього Енді через Феню. Діен не відчув мою магію, коли я спілкувалася з вихованцем, тому що того вечора він відволікся на моє збудження та ілюзію в моєму обличчі.

- Есмо, ти потрібна мені, будь ласка, кохання моє, я так сумую. Мені погано без тебе. Я так втомився. Ніколи не пробачу себе за те, що дозволив тебе образити. Есмо, мені так шкода. Твій біль досі віддається у моєму серці. Як я хотів би його забрати, стерти з твоєї пам'яті, ніби цього ніколи не траплялося. Ти мені потрібна, Есмо, я не можу жити без тебе.

Все-таки я виявилася розумнішою за диявола. Тепер Діен упевнений, що я загинула, спалила себе власною ілюзією. Енді скопіював емоції брата. Ті самі, що він відчував при втраті Естеліти. Так він усім показав, як засмучений втратою коханої. І мої емоції він підробив, щоб Діен не засумнівався, що все відбувається насправді. То був ідеальний план.

- Есмо, будь ласка, повернися до мене.

А навіщо? Я маю спогади, які Енді мені відновив. Прокручую їх у голові, проживаю кожну мить заново. Ми були такі щасливі, поки не з'явився Дієн. Я хочу знову прожити ці почуття, хочу горіти від кохання. Але боюся, що в житті на мене чекає інша пожежа. Не хочу вирішувати ці сімейні проблеми, бути зайвою або черговою у списку граючих братів.

Енді не чує мої думки, як шкода. Я так багато тут цікавого обміркувала. Висловила йому все, що накипіло. Брату його також цілу гнівну книгу можу написати. Намагаюся видалити всі погані почуття. Очищаю себе, викидаю те, що може мені нашкодити: ненависть, образу, смуток, біль, ворожість, огиду, злість, лють, неспокій, жаль, страждання. Я маю відновитися у вигляді нової Есми. Я стала сильнішою, більше ніхто не зможе мною керувати.

Так, я вибачила Діена. Час прийшов.

Збираю свій попіл вихором, знову вітерець лоскоче мене. Я роблю це вперше, але точно знаю, що сил у мене достатньо. Відчуття, ніби я була у відпустці, а зараз повертаюся до звичних буднів. На цей раз не буде вогню, тільки попелястий смерч.

Так Фенікс воскрешає себе.

Я відроджуюсь.

- Есмо, - Енді шепоче, обіймає, торкається мене, ніби не вірить своїм очам. – Есмо… Есмо…

- Енді, це я, - посміхаюся йому, танучи в обіймах, притискаюся до плеча.

Я абсолютно гола. Не дивно, одяг згорів по-справжньому. Ну і добре. Не потрібна мені пам'ять у вигляді червоної сукні, в якій мене змусили відчувати себе нікчемною. А Енді ніби й не оцінив картини, його зараз не цікавить моє тіло. Не розумію, що з ним відбувається.

Мій чоловік схлипує. О Боже! Він плаче! Сльози течуть навіть на моє обличчя, хоча мені зараз зовсім не хочеться сумувати.

- Енді, - гладжу його по вологих щоках, відчуваю колючу щетину, - Енді, що таке? Заспокойся, любий, все гаразд.

Я ніби гладжу дитину, вона вже ластиться до моїх грудей, заливає мене сльозами. А мені так приємно відчувати руки на своєму тілі.

- Чекала, що ти зрадієш, - посміхаюся, посмикуючи бровами.

- Есмо, - вимовляє м'яко, навіть невпевнено, - я дуже сумував за тобою. Звісно, я радий. Дуже радий.

Його обійми стали настільки міцними, що мені захотілося звільнитися. Стискає мене до одурі сильно, я ледь не пискнула. Але ці відчуття нагадують мені, що я жива. Це приємно. Обмацую своє тіло, вивчаю, ніби вперше бачу. І мені особливо воно зараз подобається. Та я взагалі гарна! Навіть без дзеркала це усвідомлюю. У мене чудові форми. Погладжую свої стегна, груди, оглядаю стрункі ноги.

Ще б одяг знайти. Тільки він сховає всю цю красу-наготу. Нехай Енді насолоджується. Адже міг усе це втратити. Він у відповідь на мої думки знову мене притискає до себе. Я не відчуваю його емоцій, навіть свої розпізнати не можу.

- Де це ми? – встаю з колін хлопця, проходжуся бетонною підлогою, оглядаюся. Місце темне, моторошне, холодне. Навколо лише голий камінь.

- Це склеп, - Енді тяжко проковтнув. – Твоя гробниця.

- Навіщо мені гробниця, Енді? - До мене повертаються колишні веселощі. - Я ж лише кілька днів була попелом. Встигли поховати, значить. Ще й у гробницю поселили!

- Есмо… – в голосі Енді звучить біль. - Тебе не буломайже рік.

- Що-о-о? Не може такого бути! Я тут була. Все чула, що ти казав. З Фенею спілкувалася кілька разів. Минуло чотири дні максимум!