Читати книгу - "Аптекар"

— Слушний план.

— А знаєш, скільки людей гине щодня внаслідок побутових нещасть у нашій країні?

— Ні. Але я переконана, що набагато більше білих чоловіків, яким трішки за шістдесят, гинуть від проблем із серцем, ніж з будь-яких інших причин.

— Добре, згоден, серцевий напад — то найтихіша смерть для Пейса. А ти збираєшся вдертися в хату, куценька? Постукавши у двері, попросиш позичити склянку цукру? Не забудь вдягнути фартух з рюшами, саме до діла буде.

— Я можу пристосувати план щодо Карстена. Мені тільки треба ще кілька днів на те, щоб проаналізувати Пейса…

Кевін голосно ляснув рукою по стільниці.

— У нас немає стільки часу. Ми вже й так довго відкладали. Ти ж знаєш, що Діверз і Карстен не марнували часу на підготовку, яким ми їх наділили.

— А поспіх тільки залишить лази, якими вони можуть скористатись. Гідне приготування.

— Яка ж ти надокучлива!..

Вона не помітила, як близько вони з Кевіном зійшлися, практично перебуваючи на відстані п’ятнадцяти сантиметрів, але раптом між ними вигулькнула рука Деніела.

— Можна мені втрутитися, щоб запропонувати очевидну річ? — спитав він.

Кевін відмахнувся.

— Не встрявай, Денні.

Алекс глибоко вдихнула, аби заспокоїтись.

— Що за очевидна річ? — спитала вона Деніела.

— Алекс, у тебе кращий план, як… гм, убити сенатора, — він швидко замотав головою. — Повірити не можу, що все насправді.

— Насправді, — різко відповів Кевін. — І я не назвав би план без початку найкращим.

— Дай мені договорити. У Алекс краща… методологія. А в тебе, Кевіне, кращі шанси проникнути в помешкання так, щоб тебе не викрили.

— Еге, кращі, — відповів вороже Кевін.

— О, — мовила Алекс, украй роздратована, мабуть, через вражену гордість і тим, що доведеться співпрацювати з такою неприємною людиною. — Маєш рацію, — визнала вона, звертаючись до Деніела, — знову.

Він усміхнувся.

— Що таке? — вимогливо спитав Кевін. — І не дивись на мене цими закоханими очима, бо мене знудить.

— Очевидно, — Алекс промовила слова мало не по складах, — ми маємо зробити це разом. Ти зайдеш, маючи в руках зілля, яке я тобі дам. Власне… — її мозок почав перебирати варіанти, — більш ніж з одним зіллям, мабуть. Маємо не переривати зв’язку, аби я могла давати тобі настанови щодо того, як застосувати якнайкраще…

— Ти командуватимеш, — Кевін глянув на неї спопеляючим поглядом, — а я слухатимусь наказів на місці?

Алекс витріщилась на нього.

— Скажи, що в тебе є кращий план.

Кевін закотив очі, а потім знову зосередився.

— Нехай. Має сенс. Грець тобі.

Алекс покращало. Вона без жодного ризику могла тепер виконати свою частину роботи. І хоч як не хотіла цього визнавати, вона знала, що Кевін упорається.

Кевін фуркнув, немов прочитав її думки, а потім сказав:

— Можна попросити про послугу?

— Чого ти хочеш?

— Коли змішуватимеш свої отруйні зілля, можеш зробити так, щоб цьому боліло? Щоб йому дуже боліло?

Попри свій страх, Алекс усміхнулась.

— Це я можу.

Хвилину він стояв, скрививши губи.

— Дивно, Оллі… ну, ти мені зараз майже подобаєшся.

— Минеться.

— Маєш рацію… уже почало минатись, — він зітхнув. — Як довго ти будеш чаклувати над набором хіміка?

Алекс полічила швидко:

— Дай мені три години.

— Я поки що проаналізую нову ціль.

Кевін, зібравши мачете та решту ножів, попростував нагору, насвистуючи.

Алекс, підвівшись, випросталась. Навіть попри те, що до нового стресу додався страх, приємно було відчувати, що відповідь знайдено. Невідоме ім’я дратувало, як свербіж у голові. А тепер вона може зосередитись на наступному кроці.

— Добре! Я в хазяйській ванній.

Як на Кевіна, його голос лунав неголосно, але голосніше тону, який Алекс вважала безпечним. І якщо вона висловила б йому своє занепокоєння, він тільки нагадав би їй, що наразі це його парафія. Він просто такий самовпевнений.

Алекс стало цікаво, чи взяв він у будинок із собою Ейнштейна? Мабуть, — міркувала вона, — та, певна річ, від собаки не чутно ані звуку.

— Переконайся, що ти натрапив саме на ту половину, де лежать його речі. Не хочу вбити дружину, — Алекс не могла змусити себе говорити голосніше за шепіт, незважаючи на те, що йому, вочевидь, було цілком зручно.

— Що таке?

— Переконайся, що знайшов саме його речі, — заговорила вона голосніше. — Не використовуй нічого, чим можуть користуватись обидві статі, як-от зубна щітка.

— Я майже впевнений, що шафка для ліків праворуч належить нашому добродію. Змінні леза для гоління, знеболювальне, крем-блок від засмаги SPF45, вітаміни «Центрум Сілвер», трохи косметики, але вся тілесних тонів…

— Переконайся напевне.

— З лівого боку безліч парфумів і помад.

— Можливо, деякі речі у них у спільному користуванні… перевір шухляди під шафками для ліків.

Алекс уявила гарну білявку, яку вона бачила поруч із Вейдом Пейсом на фото в пресі. Каролін — Жозефін Меррітт — Пейс. Вона була лише на десять років молодша за сенатора, але здавалось, що на цілих двадцять п’ять. Хай які пластичні операції робила, вона поводилась достатньо обачно, аби робити все по-мінімуму; вона зберегла сяйливу усмішку, а коли усміхалась, кутики її очей примружувались, а вираз обличчя був щирим. Від своєї аристократичної родини з півдня вона успадкувала неабиякий статок, що здебільшого витратила на фінансування своїх різноманітних проектів — для розвитку грамотності, харчування голодних дітей, збереження програм із музики у школах, розташованих у районах міста, де мешкає бідне населення, спорудження притулків для безхатченків. Ніколи й нічого скандального. Вона вдома виховувала їхніх двох доньок, котрі обоє закінчили школи з «Ліги Магнолії»[8] і зараз одружені з респектабельними чоловіками — педіатром і професором з коледжу. Як свідчить те, що Алекс встигла дізнатись під час свого поспішного дослідження про дружину сенатора, пані Меррітт — Пейс є досить приємною жінкою. Звісно, вона не заслуговує на таку болісну смерть, яка вже чатує на її чоловіка.

— Сподіваймось, що болісну, — додала Алекс, — вони ж так багато залишили на волю долі.

— Я знайшов три коробки з милом, пакунок із запасними зубними щітками, гігієнічну помаду з двома ароматами, помади з ароматами вишні та полуниці… ватні диски, ватні палички… Наступна шухляда зі споду… ох, ось воно… крем від геморою. Годиться. І свічки. Як гадаєш, Оллі?

— Можливо, подіє. Мені подобається використовувати щось тематичне, а не діяти оральним шляхом, щоб відмежувати усе це якомога більше від Карстена. Але, можливо, він не користується свічками чи кремом регулярно.

— Слушно. А було б так чудово буквально заткнути йому цю отруту в… о, глянь, а наш добродій часом не курець?

— Гм… стривай хвильку.

Алекс ввела в пошук у розкритому вікні браузера фразу «Чи курить Вейд Пейс?». Враз її закидали статтями та фото. Вона