Читати книгу - "Спостерігаючи за англійцями"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Звичайні весілля, похорони та інші «ритуали переходу» достатньо формальні, щоб ми ввімкнули режим автопілот і закам’яніли у своїй байдужості, але вони також достатньо неформальні, щоб проявилась «соціальна не-дужість». Набожність та банальщина, яка прописана офіційними правилами, для нас занадто показово полум’яна, занадто штучна і дуже часто пронизана неоковирною релігійністю, від якої ми ніяковіємо, нервово теребимо хустинки і переминаємось з ноги на ногу. Приватні події, де вільному воля, для нас ще гірші. Труднощі на весіллях та інших обрядах переходу, у принципі, нічим не відрізняються від тих, які ми маємо під час звичайних соціальних контактів — наприклад, відчайдушно незручних незнайомств та привітань, коли ніхто до ладу не знає, що казати чи куди подіти руки. З однією відмінністю — важливість події примножує розгубленість. Ми розуміємо, що пасувало б сказати пару проникливих слів нареченій, гордим батькам, вдові чи випускникові, але при цьому сказати так, щоб це не прозвучало пафосно та сентиментально. Або ж обмежитись зачовганими кліше, опанувати себе і зобразити відповідну до ситуації міну — вдоволену чи понуру, але, знову ж, важливо не перестаратись в імітації радості та горя. Ми й далі не знаємо куди подіти руки, не знаємо обійматися нам чи цілуватись, у результаті обмежуємося звичним вайлуватим боязким потиском рук, штивними соромливими обіймами і недолугим шмиганням щока об щоку (або, на весіллях чи хрестинах, шмиганням крисами капелюшків).
Народження та ініціація
Дітей хрестить лише кожен четвертий англієць. Цей факт промовистіше свідчить про байдужість до релігії, аніж про ставлення до дітей. Кожен другий англієць бере шлюб у церкві. І майже всі закінчують свій шлях похороном за християнським обрядом. Відтак відносна непопулярність хрестин все-таки може свідчити про те, що в культурному плані ми трохи байдужі до дітей. Одначе, це зовсім не означає, що, відмовившись від хрестин, ми ніяк не відзначаємо поповнення в сім’ї! Народження дитини — це, без сумніву, радісна подія, але англійці не влаштовують з цієї нагоди такого великого свята, як це заведено в інших країнах. Правда, новоспечений татусь може пригостити товаришів в пабі (традиція має цікаву назву — «змочити дитяті голівку», хоч до пабу дитину й не несуть, що не може не тішити). Але, як на те пішло, англійці радо вхопляться за будь-яку нагоду перехилити чарчину-дві. А то й цілу пляшку! Про немовля не дуже то й говорять: тільки-но батько отримав порцію дружніх штурханців і відбув ритуал скигління, вислухавши про втрату свободи, безсонні ночі, спад лібідо, шум-гам та безлад, що асоціюються з дітьми, товариство, визнавши тему геть прикрою, одразу її занехаює і притьмом повертається до пивних балачок.
Дідусі та бабусі, близькі родичі та подружки матусі більше цікавляться немовлям, але переважно в межах неофіційних дружніх візитів, а не на великих світських прийняттях з нагоди поповнення в сім’ї. Американська традиція влаштовувати новоспеченій матусі вечірку на честь народження первістка, так звана «мамська вечірка» («baby shower»), перекочувала й до нас, але не набула такої популярності, як в себе на батьківщині. До того ж свято влаштовують до народження малюка, тож, по-суті, дитя у процесі не задіяне. Хрестини, зазвичай, — подія тиха і скромна. Дитина недовго перебуває в центрі уваги навіть під час самих хрестин — англійці, зазвичай, не розтікаються киселем і не агукають до немовлят. Буває (не часто, але достатньо, щоб довідник Дебрета розкритикував), батьки використовують хрестини, щоб піднятись соціальною драбиною і обирають дитині «поважних», заможних та впливових хрещених батьків — так званих «трофейних хресних».
Не зрозумійте мене неправильно: я зовсім не маю на увазі, що англійці не люблять і не леліють своїх діток. Певне, що люблять і мають такі ж батьківські інстинкти, як і всі люди. У культурному вимірі, однак, ми не такі зосереджені на дітях, як інші народи. Ми любимо їх як індивідів, та, приводячи у суспільство, не влаштовуємо з цього пишних обрядових святкувань. Часто кажуть, що англійці більше переймаються домашніми тваринками, ніж дітьми. Це несправедливе перебільшення! Однак, той факт, що Національне товариство захисту прав дітей було засновано на шістдесят років пізніше, аніж Королівське товариство захисту прав тварин, вже сам собою промовисто свідчить про ієрархію пріоритетів у нашій культурі.
Як говорити про дітей і правило «А мій ще гірший!»
Англійські батьки пишаються своїми дітьми, як і всі батьки по всьому світу, але в розмові вони цього нізащо не викажуть. Правила скромності не лише забороняють вихваляти потомство, а ще й приписують показово занижувати його достоїнства. Батьки, навіть ті найпихатіші і вщент захоплені дітьми, мають закочувати очі, тяжко зітхати і навперебій скиглити, які ж їхні чада галасливі, виснажливі, ледачі, безнадійні та нестерпні тумаки. Одного разу, на вечірці, я підслухала, як одна матуся хотіла похвалити дитя іншої: «Я чула, що твій Пітер обрав десять предметів на атестацію! Який він у тебе розумний…». У відповідь прозвучало зневажливе пирхання і спростування компліменту: «Ага, може, й розумний, але ні за холодну воду не береться — тільки й знає, що свої безглузді комп’ютерні ігри та огидну музику…». На що мама номер один відповіла: «Ой, і не кажи! Сем точно все провалить! Єдине, що його цікавить — це скейт, а це в атестацію, знаєш, не входить. Я йому це кажу увесь час, але хто б там мене слухав…». Діти, про яких йшла мова, напевно, були відмінниками, і матері, без сумніву, це прекрасно знали — власне, за відсутністю тривоги в тоні було цілком зрозуміло, що мами впевнені у хороших результатах, але вголос про таке не говорять.
Про дітей треба говорити трохи відстороненим, цинічним, жартівливо-байдужим тоном — так, ніби ви їх любите в міру, але водночас вважаєте трохи нудними та докучливими. Певне, що є батьки, які переступають через ці неписані правила і навперебій оспівують чесноти та досягнення своїх чад, трясуться над ними і пускають сентиментальні соплі. На загал таку поведінку засуджують — її вважають претензійною і пафосною, а екзальтованих батьків делікатно уникають та стороняться. У колі родини та друзів батьки можуть іноді дати собі волю і розповісти, що насправді думають про своїх діток — вивергати любов та гонор або тривогу та гризоту. А от на людях — коло шкільних воріт, на зустрічі зі знайомими — майже всі вони демонструють поблажливу, критично-жартівливу відстороненість і ще й змагаються в очорненні своїх бідолашних кровиночок.
Та суто англійське приниження дітлашні в стилі «а мій гірший» не зовсім таке, як може здатися на позір. Англійці, як я вже казала, не більш скромні від природи, ніж інші народи, і хоч вони притримуються букви неписаного закону про скромність, в глибині душі все далеко не так. Часто зневажливі коментарі на адресу дітлахів — це, по суті, замасковане
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спостерігаючи за англійцями», після закриття браузера.