Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Артуре, якби ви не прочитали моє оголошення, то втратили б сорок тисяч доларів. А якщо ми його не зупинимо — він робитиме це знову і знову, і жертв ставатиме дедалі більше.
— Я вам не потрібен. Ви могли б зробити це самотужки, а я його впізнав би. Я маю пропозицію щодо роботи в Колумбійському університеті, і якщо з’явиться бодай натяк на скандал…
— Послухайте, Артуре, ось що мені спало на думку: детально опишіть цю ситуацію в листі й надішліть його до Спілки психіатрів Нью-Йорка. Це варто зробити зараз, поки Макондо ще не заарештували. За потреби можете надати копію листа представникам Колумбійського університету, а також ЗМІ. Це убезпечить вас від подальших проблем.
— Маршале, але ж я не зможу написати цього листа, не згадавши в ньому вас: ваше оголошення, стосунки з Макондо. Як ви до цього ставитеся? Адже вам не потрібен публічний розголос.
Маршал здригнувся від такої перспективи, однак розумів, що вибору він не має. Тим паче детектив Коллінз записував їхню телефонну розмову на плівку, а отже, про це можуть дізнатися й газети.
— Артуре, за необхідності ви маєте на це право. Мені нема чого приховувати. Наші колеги будуть нам вдячні.
А тоді зринула проблема з мікрофоном, що його мав начепити Артур, аби поліція записала його розмову з Макондо. З кожним днем паніка Рендала виключно посилювалася.
— Маршале, має бути інший спосіб! Це не так легко, як може видатися, мені загрожує реальна небезпека. Макондо надто розумний і досвідчений — я маю сумніви, що він дозволить себе обдурити. Ви говорили із детективом Коллінзом? Скажіть відверто: він розумніший, аніж Макондо? А якщо Пітер помітить, що я маю мікрофон?
— Це ж як?
— Скажімо, просто здогадається. Ви ж його знаєте — він завжди на десять кроків попереду.
— Але не цього разу. За сусіднім столиком сидітимуть співробітники поліції. І не забувайте, що соціопати зазвичай зарозумілі — вони вважають себе непереможними.
— А ще їхню поведінку вкрай складно передбачити. Ви можете гарантувати, що Пітер не втратить здоровий глузд і не дістане з кишені пістолет?
— Артуре, йому це не притаманно… це суперечить усім фактам, які нам відомі. Ви в безпеці. І пам’ятайте: ви обідатимете в розкішному ресторані, там будуть представники поліції… Усе вдасться. Це просто треба зробити.
Маршал страшенно хвилювався, припускаючи, що Артур може відступити в останній момент, тож під час кожної телефонної розмови використовував усі свої ораторські здібності, аби заспокоїти свого боягузливого спільника. Він розповів про свої побоювання детективові Коллінзу, і той пообіцяв допомогти.
Однак зрештою все владналося: Артур заспокоївся та погодився зустрітися з Макондо і вже поводився рішуче й незворушно. Вранці у вівторок Маршал переказав двадцять чотири тисячі доларів на рахунок Артура, зателефонував йому, аби уточнити, чи той отримав гроші, і вилетів до Нью-Йорка.
Виліт затримали на дві години, тож до відділку на П’ятдесят четвертій вулиці він прибув о третій годині дня — саме там Маршал мав зустрітися з Артуром і детективом Коллінзом. Секретарка повідомила, що детектив проводить допит, і запропонувала Маршалу зачекати в коридорі. Умостившись у пошарпаному шкіряному кріслі, він зацікавлено спостерігав за потоком похмурих підозрюваних, яких водили сходами втомлені поліцейські. Він ще ніколи не потрапляв до поліцейського відділку. Маршалові страшенно хотілося спати, через надмірне хвилювання йому не вдалося поспати в літаку. Невдовзі він задрімав.
За півгодини секретарка розбудила його, легенько поторсавши за плече, і провела до кімнати на другому поверсі, де він побачив детектива Коллінза. То був міцний чорношкірий чоловік, який сидів за столом і робив якісь нотатки. «Оце чолов’яга, — подумав Маршал. — Ідеальний захисник. Таким я його й уявляв».
Але він не уявляв, що на нього чекає. Він назвав своє ім’я й дуже здивувався — детектив відповідав стримано й формально. Його огорнув жах — якоїсь миті Маршал усвідомив, що детектив і гадки не має, хто він такий. Авжеж, він детектив Дарнел Коллінз. Ні, він не спілкувався з Маршалом телефоном. Ні, він ніколи не чув ані про Артура Рендала, ані про Пітера Макондо. Ні, про арешт у клубі «Jockey» йому нічого не відомо. Він навіть не чув про цей клуб. Авжеж, він абсолютно впевнений у тому, що не заарештовував Пітера Макондо, коли той хрумав свій радичіо. Радичіо? Що це взагалі таке?
Маршал відчув, що в його голові щось вибухнуло, і цей вибух був значно сильніший, аніж той, що стався кілька тижнів тому, коли він дізнався про фальшивий вексель. Він нічого не чув. У голові запаморочилося, і Маршал упав на стілець, що його люб’язно запропонував детектив.
— Спокійно, спокійно. Нахиліть голову. Це допоможе. — Детектив Коллінз відійшов і повернувся зі склянкою води. — Поясніть, що трапилося. Хоча я вже маю певні здогади.
Немовби уві сні, Маршал почав розповідати всю історію: Пітер, стодоларові банкноти, Адріана, клуб «Pacific Union», велосипедні шоломи, оголошення, телефонний дзвінок Артура Рендала, домовленість про компенсацію витрат, приватний детектив, «ягуар», переказ двадцяти чотирьох тисяч доларів, відділ боротьби з шахрайством. Уся катастрофа як на долоні!
Слухаючи його розповідь, детектив Коллінз скрушно хитав головою.
— Це прикро, і я вас розумію. Ви маєте поганий вигляд. Може, вам краще лягти?
Маршал похитав головою та обхопив її руками.
— Ви готові говорити? — запитав детектив.
— Мені терміново треба до вбиральні.
Детектив Коллінз провів його до чоловічого туалету й повернувся до кабінету. Тим часом Маршал виблював, прополоскав рот, умився, зачесав волосся й поволі побрів до кабінету детектива.
— Вам краще?
— Я можу говорити, — кивнув Маршал.
— Хочу вам дещо сказати й пояснити, що з вами сталося, — мовив детектив Коллінз. — Це подвійна афера. Відома схема. Я багато про це чув, але ніколи не бачив цього на власні очі. Нам розповідали про це під час навчання. Така махінація потребує майстерності. Виконавець має знайти особливу жертву, людину розумну й горду… А тоді він «жалить» двічі… Спочатку жертва потрапляє на гачок через свою жадібність… А потім прагне помститися кривдникові та знову-таки потрапляє на гачок. Справжній ас — нівроку! Я ніколи такого не бачив. Такий шахрай повинен мати залізні нерви, адже будь-якої миті ситуація може змінитися. Скажімо, якби ви зателефонували до мангеттенської довідки й уточнили номер телефону відділку… усе б скінчилося! Залізні нерви. Вища ліга.
— Це безнадійно? — прошепотів Маршал.
— Дайте мені ці телефонні номери, я спробую їх перевірити. Зроблю все, що зможу. Хочете почути правду? Це таки безнадійно.
— А як щодо справжнього лікаря Рендала?
— Імовірно, він за межами країни — поїхав у відпустку абощо. Макондо отримав доступ до його голосової пошти. Це нескладно.
— А як щодо його спільників? — поцікавився Маршал.
— Яких спільників? Їх немає. Імовірно, його подружка зіграла роль оператора в поліцейському відділку. Інші ролі він зіграв сам. Такі шахраї — чудові актори, можуть імітувати різні голоси. А цей Макондо — професіонал. Повірте, він уже далеко.
Маршал побрів сходами, спираючись на руку детектива Коллінза. Він відмовився їхати до аеропорту поліцейською автівкою, зупинив таксі на Восьмій авеню, дістався аеропорту й сів на літак до Сан-Франциско. Він їхав додому, мов у тумані, а потім скасував усі сеанси на наступний
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді», після закриття браузера.