Читати книгу - "Лабіринт духів"

стежив за ним, не наважуючись навіть дихнути. Цей Ендайя курив як кіногерой, виставляючи напоказ свій стиль і зовнішність. Він обернувся до хлопця спиною й підійшов до оглядового майданчика, з якого можна було помилуватися містом. По якійсь хвилі поліціянт кинув недокурок на землю, педантично загасив його носком свого лакованого черевика й неспішно попрямував до будинку.

Побачивши, що Ендайя повертає на вулицю, яка огинала «Ель-Пінар», і зникає з поля зору, Фернандіто покинув свою криївку. Чоло хлопця вкривав холодний піт. Відважного героя знайшла собі донья Алісія, нічого й казати. Фернандіто поквапився за Ендайєю, який пройшов крізь арочну браму в мурі, що огороджував територію маєтку. Над входом із залізною хвірткою, розміщувався напис «ЕЛЬ-ПІНАР». Далі, як видавалося, починалася доріжка з кам’яних сходів, що перетинала сад і вела до будинку. Визирнувши, Фернандіто побачив силует Ендайї, що неквапливо здіймався сходами, лишаючи за собою струминки сизуватого диму.

Хлопець зачекав, доки поліціянт не дійде до вершини пагорба. Там його зустріли двоє підлеглих, які, схоже, відзвітували перед ним. Після короткого обміну репліками Ендайя зайшов до будинку разом із одним з них. Другий поліціянт лишився вартувати коло сходів. Фернандіто замислився, що йому робити далі. Підійти ближче цим шляхом так, щоб його не помітили, годі було сподіватися. Плями крові на манжетах Ендайї відбивали будь-яку охоту висовуватися бодай на сантиметр більше, ніж було потрібно. Фернандіто відійшов на кілька кроків і оглянув мур, що оточував територію маєтку. Вузенька вуличка, що зміїлася згір’ям, була порожня. Фернандіто побіг нею, аж доки не побачив задній фасад будинку. Там він, підтягнувшись, обережно виліз на мур, а звідти, схопившись за гілку, перебрався до саду. Нараз йому спало на думку, що в маєтку можуть бути собаки, які відразу зачують його, але за кілька секунд дещо стурбувало його значно сильніше. Довкола стояла цілковита тиша. Не чути було ані шелесту листя на деревах, ані шурхоту птахів чи дзижчання комах. Місце було мертвим.

Через те що будинок стояв на вивищенні, він здавався ближчим, ніж був насправді. Треба було видертися схилом поміж дерев і чагарників аж до брукованої дороги, що вела вгору до головного входу. Опинившись там, хлопець звернув на стежку й ішов нею, доки не дістався задника маєтку. Не світилося ніде, за винятком двох невеличких вікон у боковому крилі, що заховалося між будинком і найвищою частиною пагорба. Фернандіто здогадався, що там мали би розміщуватися кухонні приміщення. Хлопець підповз туди й, ховаючи обличчя від світла, що лилося з вікна, зазирнув усередину. Жінку він упізнав одразу. Це була та, що виходила з будинку банкіра Санчіса разом із водієм. Знесилена, вона чомусь нерухомо сиділа на стільці з опущеною набік головою, мовби непритомна. Очі її, однак, були розплющені.

Лише тоді Фернандіто помітив, що жінку до стільця прив’язано за руки й ноги. Перед нею промайнула тінь, і хлопець побачив, що зайшли Ендайя та його підлеглий. Ендайя взяв стілець і сів перед жінкою, що, як гадав Фернандіто, була дружиною банкіра Санчіса. Поліціянт говорив щось кілька хвилин, проте сеньйора Санчіс нічим не показала, що чує його. Вона далі дивилася кудись убік, наче Ендайї і не було перед нею. По якомусь часі поліціянт знизав плечима. Потім пальцями делікатно підняв підборіддя жінки так, щоб її лице опинилося навпроти його. Ендайя знову говорив їй щось, коли жінка плюнула йому в обличчя. Капітан відразу ж зацідив їй ляпаса, від якого вона перекинулася на підлогу разом зі стільцем. Поліціянт, який прийшов разом із Ендайєю та ще один, якого Фернандіто спершу не помітив, бо той, либонь, стояв біля стіни з вікном, крізь яке підглядав хлопець, підійшли до жінки й поставили стілець на місце. Ендайя утер слину з обличчя, а потім витер руки об блузку сеньйори Санчіс.

На знак свого начальника два поліціянти покинули кухню. Незабаром вони повернулися з чоловіком у наручниках – водієм, який того ранку приїжджав по дружину банкіра. Ендайя кивнув, і поліціянти силоміць розтягнули його на дерев’яному столі посеред кухні й заходилися прив’язувати йому руки й ноги до чотирьох ніжок. Ендайя тим часом скинув піджак і, акуратно склавши його, повісив на спинку стільця. Відтак підійшов до столу, схилився над водієм і зірвав маску, що затуляла частину його обличчя. Під маскою виявився жахливий шрам, що спотворював чоловікові лице від підборіддя до лоба. Частини щелепи та виличної кістки не було. Знерухомивши водія, двоє поліціянтів підтягнули до столу стілець із Санчісовою дружиною. Один із них тримав голову жінки руками, щоб та не могла відвернути погляду. Нудота підступила до горла Фернандіто, і він відчув присмак жовчі в роті.

Ендайя опустився навколішки перед дружиною банкіра і щось прошепотів їй на вухо. Жінка не розімкнула губ, на обличчі її застигла машкара люті. Поліціянт підвівся й простягнув руку з розтуленою долонею до одного зі своїх підлеглих, який подав йому пістолет. Ендайя вклав набій у набійник і притулив дуло до правого коліна водія. На мить вичікувально поглянув на жінку, а потім ще раз знизав плечима.

Гуркіт пострілу і зойк водія чути було навіть крізь скло й кам’яні стіни. Бризки крові й кісткового мозку зросили обличчя жінки, яка стала кричати. Тіло чоловіка здригалося, немовби його било електричним струмом. Ендайя обійшов круг столу, уклав до набійника ще один набій і приставив дуло пістолета до другого коліна. Калюжа з крові й сечі розтеклася по столу, скрапуючи додолу. Ендайя вдруге подивився на жінку. Фернандіто заплющив очі й почув другий постріл, а за ним жахливе виття. Нудота здолала хлопця, і його вивернуло. Блювотиння піднялося горлянкою і вихлюпнулося на груди.

Фернандіто били дрижаки, коли пролунав третій постріл. Водій уже не кричав. Обличчя жінки на стільці було вкрите сльозами й кров’ю. Вона щось белькотала. Ендайя знову опустився навпочіпки біля неї. Він слухав її, гладячи жінці обличчя й киваючи. Коли поліціянт, здавалося, почув усе, що хотів почути, він звівся й, навіть не глянувши востаннє, вистрілив водієві в голову. Відтак повернув пістолет своєму підлеглому й попрямував до умивальника в кутку, щоб помити руки. Опісля вдягнув піджак і пальто. Фернандіто переборов напади нудоти й забрався від вікна, шаснувши в чагарі. Він кинувся униз, сподіваючись натрапити на дорогу, якою дістався сюди, й вийти до дерева, за допомогою якого зістрибнув із муру. Він пітнів так, як не пітнів ніколи в житті, і холодний піт роз’їдав йому шкіру. Руки й ноги йому трусилися, коли хлопець дерся на мур. Зістрибнувши на другий бік, Фернандіто впав ницьма,