Читати книгу - "Конституція України. Науково-практичний коментар"

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Частина 1 коментованої статті закріплює право кожного на освіту без обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Право на освіту розглядається як комплекс специфічних прав, до якого входить: право на обов’язкову й безоплатну початкову освіту для всіх; право на відкритість і доступність середньої освіти з поступовим уведенням безкоштовної освіти; право на однакову доступність для всіх на конкурсній основі до вищої освіти; право на інтенсифікацію елементарної освіти для тих, хто не проходив або не завершив повного курсу початкової освіти; право на встановлення задовільної системи стипендій; право дитини на навчання; право батьків і законних опікунів вільно вибирати для своїх дітей засновані державою учбові заклади та приватні заклади, які відповідають вимогам для освіти, що встановлюється державою; право батьків на забезпечення релігійного й морального навчання та виховання своїх дітей відповідно до їх власних переконань; право національних меншин на рівний доступ до освіти усіх рівнів, на створення приватних освітніх та навчальних закладів, на вивчення чи, коли це можливо, викладання мовою меншини; право дітей з вадами здоров’я (зору, слуху та ін.) на здобуття освіти спеціальними засобами, право не бути свавільно виключеним з учбового закладу та ін.

Основний Закон формулює позитивну відповідальність держави в забезпеченні: 1) доступної й безоплатної дошкільної, повної, загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних й комунальних навчальних закладах; 2) розвитку таких форм освіти, а також позашкільної освіти, післядипломної освіти, різних форм навчання; 3) надання державних стипендій та пільг учням і студентам; 4) права безоплатно здобути на конкурсній основі вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах; 5) навчання рідною мовою чи її вивчення в державних і комунальних навчальних закладах громадянами — представниками національних меншин в Україні та ін.

У своєму рішенні в справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 Конституції України «держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах» (справа про доступність і безоплатність освіти) Конституційний Суд України так розкрив зміст цих термінів: «доступність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту на принципах рівності, визначених статтею 24 Конституції України, означає, що нікому не може бути відмовлено в праві на освіту, держава має створити можливості для реалізації цього права, безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена частиною третьою статті 53 Конституції України».

У Конституції розрізняється «повна загальна середня освіта» (яка є обов’язковою) і професійно-технічна, вища освіта в державних і комунальних закладах (яку можна здобути на конкурсній основі).

Виходячи з положень частин 2 та 3 ст. 53 Конституції України, за якими повна загальна середня освіта є обов’язковою і безоплатною, витрати на забезпечення навчально-виховного процесу в державних і комунальних загальноосвітних навчальних закладах здійснюється на нормативній основі за рахунок коштів відповідних бюджетів у повному обсязі.

Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі (ч. 4 ст. 53 Конституції України) в межах обсягу підготовки фахівців для загальних потреб (державного замовлення). Конституція України не забороняє вищим учбовим закладам державної й комунальної форм власності здійснювати підготовку фахівців з вищою освітою окрім державного замовлення і за рахунок інших джерел фінансування, якщо така підготовка не заборонена законом, відповідає створеній в Україні системі безперервної освіти, забезпечена належною кількістю кваліфікованих фахівців, відповідною матеріально-технічною і виробничою базою та ін.

Право на освіту включає чотири фундаментальних положення: 1) конкретне (суб’єктивне) право на освіту; 2) навчання; 3) освіту і 4) релігійні і філософські переконання (ст. 26 Загальної декларації прав людини 1948 р., ст. 2 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. та ін.).

Навчання є широким комплексом заходів, які здійснюються за участю та під контролем держави, з надання такого обсягу знань, культурних навичок, професійної орієнтації, який необхідний у суспільстві на період підготовки людини для її нормальної життєдіяльності. Освіта є процесом набуття встановлених державою певного рівня таких знань, навичок і професійної орієнтації. Суб’єкт отримання освіти може: вибирати державну, комунальну, приватну чи конфесійну форму здобуття освіти, але з обов’язковим одержанням загальної середньої освіти; вимагати визнання здобутого рівня освіти, за умови повного засвоєння встановлених програм навчання; отримати для здобуття освіти такі засоби одержання знань, культурних навичок, професійної орієнтації, які існують у державі на час вивчення; вимагати навчання державною мовою й мовою національної меншини, представником якої він є; домагатися, щоб реалізація права на освіту не суперечила іншим гарантованим суб’єкту правам, та ін.

Повага релігійних і філософських переконань у процесі реалізації права на освіту означає: повагу відповідних переконань батьків при здобутті освіти дитиною, але з правом держави надавати в процесі навчання інтегровану інформацію та плюралістичні погляди; надання й отримання в процесі навчання таких знань, навичок і орієнтацій, які відповідають стандартам демократичного суспільства, сумісні з гідністю людини і не суперечать, власне, праву на освіту; надавати інформацію загального характеру, що має суспільний інтерес, на об’єктивній, науковій основі без пропагандистських спрямувань та ін.

Коментовану статтю 53 слід тлумачити системно в першу чергу погоджено з такими статтями Конституції України, як: стаття 3 (про права й свободи людини та їх гарантії як зміст і спрямованість діяльності держави), стаття 8 (про норми Конституції як норми прямої дії), стаття 9 (про чинні міжнародні договори), стаття 10 (про державну мову та мову меншин), стаття 11 (про історичну свідомість, традиції і культуру української нації, корінних народів і національних меншин), стаття 15 (про ідеологічну багатоманітність), стаття 19 (про заборону примушувати робити те, що не передбачено законодавством), стаття 21 (про рівність усіх у своїй гідності і правах), стаття 22 (про гарантованість прав, неможливість їх скасування чи звуження змісту та обсягу), стаття 23 (про вільний розвиток особистості), стаття 24 (про заборону