Читати книгу - "Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття"

Візьмімо хоча б Радянський Союз, що, згідно з загальною думкою, мав багато найкращих у світі інженерів і науковців. Радянці спромоглися досягнути солідних результатів у військовій і космічній галузях, однак їм так і не вдалося поширити вигоди від таких інновацій на всю цивільну економіку. Причина, без сумніву, значною мірою полягає у відсутності реально працюючих ринків.

У Сполучених Штатах конституційне повноваження створювати систему єдиного платника (незалежно від того, хто нею керує — уряд чи приватні корпорації) вочевидь витікає з компетенції уряду стягувати податки з кожного, щоб оплатити функціонування системи. Так уже сталося зі страховими субсидіями, пов’язаними з Законом про доступне медичне обслуговування. Іншими словами, федеральний уряд може примусити кожного оплачувати систему єдиного платника через податки, утім він не може заборонити існування паралельної приватної системи. Тож там все одно будуть надаватися додаткові послуги тим, хто забажає оплачувати їх безпосередньо зі своєї кишені, так само, як і, приміром, приватні школи. На відміну від такого принципу, канадська система забороняє переважну частину приватних медичних послуг і, як наслідок, дехто з канадців прагне отримати ці послуги в Сполучених Штатах.

Штат Меріленд має спеціальний виняток із правил, що діяв понад тридцять років і дає змогу представникам штату встановлювати вищі тарифи в системі Medicare. Станом на 2014 рік Меріленд перейшов на нову експериментальну систему, дозволену відповідно до Закону про доступне медичне обслуговування. Окрім єдиного тарифу, нова програма запроваджує чіткі обмеження на подушні шпитальні витрати. Протягом п’яти років цей штат планує зекономити коштів Medicare на суму 330 млн доларів.

У тій же самій інформаційній довідці йдеться про те, що Medicaid (програма для бідняків) покривала 89 % фактичних шпитальних витрат.

Існує ще одна споріднена проблема, що має стосунок до патентів, які видаються виробникам медичних препаратів. Ці патенти протягом тривалого часу не дають можливості запроваджувати дешеві непатентовані ліки. Багато економістів вважає, що фармацевтична патентна система украй неефективна. Окрім того, інші країни потенційно можуть відмовитися від патентів на медпрепарати як механізму ціноутворення і в результаті перекласти на плечі американців іще важчий тягар. У 2004 році Центр економіко-політичних досліджень (Center for Economic and Policy Research) опублікував короткий інформаційний звіт, де в загальних рисах окреслив ці проблеми і представив декотрі ефективніші альтернативні шляхи фінансування досліджень у сфері медичних препаратів. Щодо конкретних деталей дивіться, будь ласка, відповідну кінцеву примітку.

Увесь сенс потреби в таких рецептах полягає в тому, що пацієнти неспроможні самотужки приймати потрібні рішення (або їм не можна ввіряти таку відповідальність). Тоді чому ж ми дозволяємо фармацевтичним компаніям і виробникам медичного обладнання в своїй рекламі звертатися безпосередньо до пацієнтів?

Можна також стверджувати, що технологія побічно сприяє зменшенню перспектив для випускників-фармацевтів, бо вона збільшує наплив людей до цієї сфери. Протягом першого десятиліття третього тисячоліття свої двері відчинили майже п’ятдесят нових фармацевтичних аспірантур (60-відсоткове збільшення), а набір на вже наявні навчальні програми також різко зріс. До 2016 року кількість нових випускників може сягнути 15 тисяч; ця кількість удвічі перевищує число дипломів, виданих 2000 року. Щось дуже схоже (і, напевне, в іще екстремальнішій формі) трапилося з юридичними інститутами: кількість охочих вступити до них зросла, мов мильна бульбашка, що, як нині відомо, гучно луснула. Юридичний інститут завжди був второваним шляхом до монетизації диплому з гуманітарних наук. Цілком можливо, що різке зростання попиту на юридичну освіту стало, принаймні частково, результатом зникнення інших добрих нагод працевлаштування для випускників ВНЗ. Маючи відносно мало привабливих альтернатив, випускники шкіл гуртом кинулися до юридичних або фармацевтичних інститутів, і ця галузь зреагувала: вона збільшила набір студентів, але, у підсумку, це призвело до значно більшої кількості випускників, аніж спромігся прийняти ринок. Ситуація значно погіршується ще тією обставиною, що і на фармацевтичну, і на юридичну галузь істотний вплив справляє також і пряма автоматизація. До речі, можу запропонувати власний прогноз стосовно наступної сфери професійної освіти, де виникне чергова бульбашка: диплом магістра з адміністрування бізнесу.

Тривимірні принтери вже вміють друкувати базові електросхеми, але видається вкрай малоймовірним, що вони коли-небудь зможуть друкувати найновіші зразки процесорів і мікросхем пам’яті для смартфонів. Виробництво таких мікросхем відбувається у промисловому масштабі і потребує такого рівня прецизійності, який знаходиться далеко за межами технічних можливостей будь-якого принтера. Одна з очевидних майбутніх тенденцій полягає в тому, що дедалі більше предметів, якими ми користуємося в повсякденному житті, скоріш за все, невдовзі матимуть вбудовані в них новітні процесори та кмітливе програмне забезпечення. Для мене це означає, що персональний тривимірний друк навряд чи зможе йти нога в ногу з тими продуктами, які споживачі насправді бажатимуть придбати. Звісно, що якийсь ентузіаст-аматор зможе надрукувати основну частину того чи іншого продукту, а потім доукомплектувати його необхідними компонентами, та я маю сумніви, що це буде до вподоби більшості людей.