Читати книгу - "Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття"

Однією з проблем, пов’язаних з експлуатацією спільних автоматизованих автомобілів, особливо тих, що мають приватні відсіки, буде необхідність підтримувати чистоту в салоні. Це — спільна проблема і автобусів, і вагонів метро, а за відсутності водія (чи інших пасажирів) деякі люди можуть поводитися не найліпшим чином.

Коли ж модель спільного користування не приживеться, то в такому разі автоматизовані автомобілі фактично матимуть негативний вплив на ділянки шляхів з транспортними заторами. Якщо ви є власником автоматизованого автомобіля і потребуєте дістатися до району, де місць для паркування мало і коштують вони недешево, то ви зможете обрати такий варіант: запустити автомобіль по колу, щоб він кружляв доти, доки ви не зробите свої справи, а потім підібрав би вас у призначеному місці. Або можна буде відіслати його «на відпочинок» до якогось сусіднього житлового масиву, щоб не платити за паркування. Можна навіть завантажити нелегальну програму, яка дасть змогу вашому авто паркуватися незаконно, а потім різко вшиватися геть, якщо воно зафіксує наближення якогось авто аж надто офіційного вигляду.

Класичним прикладом цього є те, як Microsoft чіпляється за свій потужний потік грошей, забезпечуваний операційними системами Windows, і боїться бодай одним пальцем ступити на ринок смартфонів і планшетів.

Мені це видається більш реальним, аніж ідея доставки товарів за допомогою безпілотників, яку компанія Amazon оприлюднила в одному з випусків програми 60 Minutes телекомпанії CBS. Жодну технологію не можна зробити надійною на 100 %. Бізнес компанії Amazon є настільки величезним, що для забезпечення відчутного результату знадобиться здійснювати колосальну кількість доставок за допомогою безпілотних літальних апаратів. І навіть невеликий відсоток похибок, помножений на гігантське число польотів, неминуче призведе до безперервного потоку неприємних інцидентів. А інцидент за участю корисного вантажу вагою два кілограми, що летить у повітрі на висоті кількох сотень метрів, — це аж ніяк не той випадок, який би ви хотіли мати.

Зрозуміло, що не всі ро́боти використовуються у виробництві. Є також і споживацькі ро́боти. Уявіть собі, що колись ви зможете придбати собі персонального ро́бота, здатного виконувати хатні робо́ти. І цей робот може «споживати» електричний струм, а також потребувати регламентного догляду й ремонту. Одначе в економічному сенсі споживачем є ви, а не робот. Це вам потрібна робо́та й дохід, інакше ви не зможете покривати вартість експлуатації вашого ро́бота. Ро́боти не підживлюють кінцеве споживання – його підживлюють люди. (Звісно, якщо припустити, що ро́боти не є по-справжньому розумні, чутливі, і їм не забезпечується та економічна свобода, яка буде необхідна їм для того, щоб стати повноцінними споживачами. Цю суто уявну перспективу ми розглянемо в наступному розділі.)

Важливо зазначити, що роздрібні продажі є лише невеличкою часткою сукупного споживання або ж того, що формально зветься «витратами на особисте споживання» (ВОС). Зазвичай ВОС становить 70 % американського ВВП і включає в себе всі товари та послуги, які купують споживачі, а також житлові витрати — або рента, або умовно нарахована рента (показник, який застосовується до тих помешкань, в яких живуть їхні власники).

Найголовніший контраргумент Крюґмана стосується того факту, що споживачі не завжди перебувають на тих самих щаблях розподілу доходів. Для декого рік може видатися напрочуд вдалим або невдалим, і витрати цих людей будуть більше відображенням їхніх довготермінових сподівань, аніж віддзеркаленням реальної поточної ситуації. (Як ми побачимо невдовзі, тут йдеться про так звану гіпотезу перманентного доходу.) Зрештою, стверджує Крюґман, споглядання даних у будь-який момент часу «не скаже вам нічого про те, що станеться в майбутньому». Пол Крюґман зазначає, що наука економіка — це не моралізаторська п’єса», і навіть робить припущення, що ми можемо забезпечити «повну зайнятість, купляючи яхти, автомобілі класу люкс, а також послуги персональних тренерів і знаменитих шеф-кухарів». До цієї аргументації я ставлюся скептично (але більш детально з цього приводу читайте підрозділ про «техно-феодалізм» далі в цьому ж розділі). Як я вже зазначав раніше, майже всі основні галузі промисловості, з яких складається сучасна економіка, виробляють товари й послуги для масового споживання. Ані яхт, ані автомобілів Ferrari не вистачить для того, щоб компенсувати широкомасштабне зменшення попиту на всі ті товари та послуги, які купують 99 % споживачів. У будь-якому разі, виробництво і яхт, і Ferrari буде зазнавати дедалі більшої автоматизації. А скільки в реальності потрібно персональних тренерів і знаменитих шеф-кухарів для задоволення потреб 0,01 відсотка населення?

Цей «ефект швидкого харчування» може загрозливо нависнути над кваліфікованими робітниками і в багатьох інших галузях. Технологія може декваліфікувати ці робочі місця і знизити зарплатню іще задовго до того, як ро́боти спроможуться повністю витіснити цих робітників. Класичним прикладом декваліфікації є лондонські таксисти. Їхня