Читати книгу - "Життя за життям, Кейт Аткінсон"

— Твоя англійська подружка дуже мила, — сказала Єві фрау Браун. Їм вона сказала, що вдосконалює свою німецьку, перш ніж осісти і стати вчителькою. Єва зітхнула, ця ідея видалася їй безмежно нудною.

Єва любила, щоб її фотографували, тож Урсула робила багато-пребагато світлин своєю «брауні», а тоді вони вечорами вклеювали їх в альбом і захоплювалися Євиними позами.

— Тобі треба зніматися в кіно, — сказала Урсула, і Єві це полестило до смішного.

Урсула начиталася про зірок — голлівудських, британських і німецьких, про найновіші пісні і танці. Вона як старша взяла підлітка-Єву під своє крило, і ту зачарувала нова витончена подруга.

Звісно, Урсула знала і про те, що Єва закохана у «старшого чоловіка» — дивиться на нього овечими очима, тягається за ним містом, сидить, забута, в куточку ресторанів і кафе, доки він провадить нескінченні розмови про політику. Єва почала запрошувати її на ці зустрічі — врешті, Урсула-бо її найкраща подруга. Єва хотіла тільки бути ближчою до Гітлера. Й Урсула хотіла того ж.

А ще Урсула знала про гору і бункер. Власне кажучи, вона зробила цій вертихвістці величезну послугу, втершися їй у довіру.

Так і вийшло, що Гітлерове товариство звикло спершу до Єви, а потім — і до її подружки-англійки. Урсула була мила, вона була дівчина, вона була ніхто. Ніхто вже й не дивувався, коли вона приходила сама й закохано усміхалася майбутньому вождеві. Закоханості він сприймав як належне. Вона ще подумала: приємно, мабуть, анітрішечки не сумніватися в собі.

Господи, яка нудота. За столами в кафе «Гек» чи остерії «Баварія» похвальба не змовкала. Аж не віриться, що за кілька років Гітлер сплюндрує світ.

*

Того року стояли морози. Уночі Мюнхен припорошило снігом, як різдвяні пироги місіс Ґловер — цукровою пудрою. На Марієнпляц стояла велика різдвяна ялинка, пахло глицею і смаженими каштанами. У святковому вбранні Мюнхен був такий схожий на казку, що Англії і не снилося.

Морозець бадьорив, вона аж витанцьовувала, коли рішуче простувала до кафе, де вип’є чашку гарячого Sckokolacle з густими вершками.

Після осяйного холодного повітря кав’ярня видалася димною і доволі неприємною. Жінки сиділи в шубах — Урсула пожалкувала, що не прихопила Сильвіїну норкову шубку. Мати її ніколи не вдягає, вона просто лежить у шафі, обкладена нафталіном.

Він сидів за столиком у дальньому кінці зали, оточений своїм звичним почтом. Вона подумала, які ж вони всі негарні, і засміялася.

— Ah. Unsere Englische Freundin, — сказав він, побачивши її. — Guten Tag, gnädiges Fräulein.

Злегка змахнувши пальцем, він зігнав зі стільця навпроти свого безвусого посіпаку, і вона сіла. Він, здається, був не в настрої.

Es schneit, — сказала вона.

— Сніжить.

Він визирнув за вікно, ніби навіть не зауважив, яка на вулиці погода. Він їв Palatschinken. Виглядали ласо, але коли до них підскочив офіціант, вона замовила до свого гарячого шоколаду Schwarzwälcler Kirschtorte. Було дуже смачно.

— Entschuldigung, — пробурмотіла вона й потяглася у сумку, щоб витягнути носовичка.

Мереживні кутики, монограма з її ініціалами «УБТ» — Урсула Бересфорд Тодд — подарунок від Пеммі на день народження. Вона ґречно торкнулася вуст, струшуючи крихти, а тоді потяглася вниз — покласти хустинку назад і витягти натомість важкий предмет. Старий батьків службовий револьвер часів Великої війни, «Веблі Марк V». Тримайся, героїне.

— Wacht auf, — тихо сказала Урсула. Слова привернули увагу фюрера, тож вона додала: — Es nahet gen dem Tag.

Вона сто разів повторювала цей рух. Один постріл. Головне у цій справі — швидкість, та все ж була ота мить, ота секунда, коли вона витягла пістолет і націлилася йому в серце, а час, здавалося, завмер.

— Führer, — сказала вона, розбиваючи чар миті. — Für Sie.

Люди за столом почали висмикувати з кобури зброю і цілитися в неї. Один подих. Один постріл.

Урсула натисла на гачок.

Запала темрява.

Сніг

11 лютого 1910 року

Грюк-грюк-грюк. У спальню Бріджит хтось стукав, але звук вплітався до її сну. Уві сні Бріджит була вдома, у графстві Кілкенні, а в двері стукав привид бідолашного небіжчика-батька, який рвався назад, у сім’ю. Грюк-грюк-грюк! Вона прокинулася зі сльозами на очах. Грюк-грюк-грюк. Хтось справді стояв на порозі.

— Бріджит, Бріджит! — наполегливо шепотіла місіс Тодд по той бік дверей.

Бріджит перехрестилася: ніхто не встає глупої ночі, щоб поділитися добрими новинами. Може, з містером Тоддом у Парижі стався нещасний випадок? Чи, може, Моріс або Памела розхворілися? Вона виповзла з-під теплої ковдри до холодного горища. У повітрі пахло снігом. Вона відкрила двері. По той бік Сильвія зігнулася майже удвічі, достигла, як стручок, ладний ось-ось луснути.

— Дитина хоче на світ раніше, допоможете мені?

— Що, я? — запищала Бріджит.

Бріджит було тільки чотирнадцять, але вона чимало знала про малюків, переважно лихого. Її мати померла при пологах у неї на очах, але місіс Тодд вона цього не розповідала. Та й не час зараз про таке згадувати. Вона допомогла Сильвії спуститися до її власної кімнати.

— Доктора Фелловза кликати немає сенсу, — сказала Сильвія, — він сюди по такому снігу не проб’ється.

— Марія, матір Божа, — зойкнула Бріджит, коли Сильвія опустилася на коліна й лікті, як звір, і загарчала.

— Боюся, дитина народиться зараз, час настав, — сказала Сильвія. Бріджит переконала її лягти на ліжко, і так почалася їхня довга і самотня тяжка ніч.

*

— Ой, мадам, — раптом зойкнула Бріджит, — та вона ж вся синенька, геть уся.

— Дівчинка?

— Пуповина обмоталася навколо шийки. Ісус і всі святі, задушилася вона, бідолашечка, пуповиною задушилася.

— Треба щось робити, Бріджит. Що ми мусимо зробити?

— Ой, місіс Тодд, мадам, померла вона. Померла, а пожити не встигла.

— Такого не може бути, — сказала Сильвія.

Вона з трудом сіла на скривавлених, як поле бою, простинях — червоне на білому. Дитина досі прив’язана до нею пуповиною. Доки Бріджит квохтала, Сильвія сіпнула на себе ящик столика в головах і запекло покопирсалася всередині.

— Ой, місіс Тодд, — лементувала Бріджит, — ви ляжте, тут уже нічого не вдієш. Якби ж то містер Тодд був тут, якби ж то...

— Цить, — сказала Сильвія й піднесла свій трофей — хірургічні ножиці зблиснули при світі лампи.

— До всього треба бути готовою, — прошепотіла вона. — Піднеси дитину до лампи, щоб було видніше. Бріджит,