Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

голови, приймають синки криваву спадщину, а на благання удовиці й сиріт відповідають: «Ми не грабували! Хто його розбере, де ваше, а де наше!» Коли ж тяжко скривджена удовиця простягла руки до своєї сіножаті — прегарний наймолодший син ушкварив, суворо гукнув до неї «Руки геть!», і його рука лягла на держално шаблі. Народ московський — се є він, син і спадкоємець лихваря й здирника, що вмер наглою смертю! Се він ділить криваву спадщину! Се він відповідає українцям на вимогу Автономії України «Руки геть!», се він каже і погрожує: «Хай ніхто не подумає, що нова революційна російська власть слабша від старої самодержавної». Се він освячує власну свободу нехтуванням чужих прав! Се він хоче замість самодержавного царя-тирана стати самодержавним народом-тираном! Се він хоче панувати над українським народом! Се він не хоче віддати Україні її прав на Автономію — прав, які хижо знехтувані самодержавними деспотами!.. Родюча українська земля, й золоті жита, й вівці з курдюками стоять йому в очах! Він не може одірвати очей від сієї нещасної, сплюндрованої тиранами, политої кров’ю, але ще й досі чарівної країни, такої принадної для нього... Дарма, що в його самого є й степи, й гори, й ріки, є й срібло, й золото, і усякі розкоші, й усякі багатства... І увесь народ московський без різниці партій і віри, від найправіших до найлівіших, від міністра до робітника — увесь народ московський об’єднався на цій думці, що він є спадкоємець тирана і пан України. Але ж тепер і український народ виріс і теж об’єднався. Усі українці без різниці партій і переконань, усі об’єдналися на тім, що Росія повинна перетворитись на федеративну спілку і що Україна — у своїх національно-територіальних межах — має бути членом федеративної спілки! Усі росіяни хочуть унітарної (объединительной) Демократичної Республіки, бо росіяни хочуть продовжувать колишнє панування над українцями, українці ж хочуть визволитись з того панування... Український народ хоче жити з московським як рівний з рівним і вільний з вільним — так, як колись забажали наші предки у 1654 році у Переяславі. Але московські царі з вільної України зробили рабиню, і тепер вільний московський народ, скинувши з себе тиранію царів, не хоче визнати за українським народом прав на рівність, свободу й братерство. Московський народ, не та чи інша партія, але увесь народ хоче бути паном над українським народом. З того повстає боротьба між обома народами. Один — бореться за своє визволення, другий за своє панування над першим...

Чи далеко зайде і чим укінчиться ся боротьба? Се залежить від мудрості обох народів. Ми хочемо вірити, що народ московський схаменеться й геть відкине свої плантаторські інстинкти. Ми певні, що до найтяжчих засобів боротьби не дійде. Але ми розуміємо, що коли ми виявимо млявість, хитання й нерішучість, то український народ буде вичеркнений з книги життя. Нам гірко, що замах на наше нове поневолення походить від московської демократії, але ми знаємо, що в борьбі за життя нема місця сентиментальностям! І ми рішуче стаємо до боротьби за наше визволення й за щастя будучих поколінь українців і підемо в обороні наших прав тим шляхом, який схочуть вибрати самі росіяни! Від них залежить, щоб сей шлях не був надто болючий для обох народів. Від них залежить, щоб спадщина тиранів не викликала страшної ворожнечі й кривавих свар між братніми народами. Від них залежить, щоб відносини народів російського й українського були утворені на основах свободи, рівності й братерства.

Наші завдання

Виступаючи на поле громадської діяльності з метою сприяти духовному розвитку нашого пригніченого народу, «Запоріжжє» буде повсякчас ширити народну просвіту, будити свідомість та допомагати нашому селянству легально та одверто організувати власну «Українську селянську партію» (УС.П.).

Ми певні, що Українська селянська партія, зорганізувавши під своїм прапором українське селянство, незабаром стане єдиною, дійсною виразницею стремлінь, бажань та поривань усього українського народу, що складається переважно з селян-хліборобів. Головним своїм завданням УС.П. покладає будити національну і класову свідомість українського селянства та організовувати його для боротьби за волю і щастя робучих мас з їх політичними та соціальними планами.

Спроби організації українського селянства робились і раніше; але проводирі селянства всю свою увагу до цього часу звертали на економічне питання, себто на боротьбу за землю та добробут селянських мас, відкидаючи майже зовсім політичні завдання, себто боротьбу за права та вольності громадянські. Історія боротьби інших народів і наше власне життя останніх часів розкрили нам хиби їх програм, навчили розуміти тактичні їх помилки.

Коли народові бракує політичної та національної волі, економічна боротьба — економічними знаряддями неможлива, тоді лишається єдиний засіб — політично-національна боротьба.

Тепер же, коли в недалекій будуччині уся боротьба (народу з урядом, а також різних націй і станів суспільства поміж себе) зведеться на боротьбу партій різних напрямків за вплив та перевагу у парламенті, Українська селянська партія, не дивлячись на усі перешкоди та перепони, що ставить реакційний російський уряд діяльності демократичних партій, сприяючи в той же час агітації прихильних його політиці правих партій, вважає, проте, необхідним виступити на виборах до Державної думи, щоб стати в оборону прав та інтересів 30 міл[ьйонів] українського народу.

Темна зла реакція, що душить та переслідує усе, що коли-небудь засвідчило свою прихильність до соціалізму, перешкоджає нам оголосити теоретичну взірцеву частину нашої програми (максимум), і через це ми подаємо у

«Запоріжжі» тільки практичну частину програми (мінімум), що вироблена була на з’їзді Української селянської партії.

В справах політично-національних УС.П. вимагає:

1) автономії України в межах етнографічних. Щоб по усій Україні «від Кавказу по Сян» усюди, де лунає українська мова, усіма нашими справами порядкували наші виборні люди і самі вони для нас закони писали, збираючись на українську Раду-Сейм;

2) загального, рівного, безпосереднього та таємного голосування. Народна Рада тільки тоді буде дійсною виразницею народної волі і дбатиме про добро народне, коли таємно і прямо до Сейму усі люди вибиратимуть послів рівними та вільними голосами;

3) шкільної реформи. Щоб усіх дітей по наших школах дурно добре вчили на нашій рідній мові. Коли наш нарід стане освіченим, він може краще боронити свої інтереси від панів чужоїдів і зуміє ліпше влаштувати своє життя;

4) гарантій політичних свобід. Необхідно законом забезпечити громадянські природні права кожної людини: воля спілок, слова, збірок, страйків, вірування, недоторканність особи та селитьби, щоб ні поліція, ні інші урядовці без суду ніколи не могли нехтувати їх;

5) забезпечення права на вільний культурний розвій усіх