Читати книгу - "Королівський убивця"

друга й ворога. Якийсь чоловік стрибнув на мене. Я вхопився за шкіру його чужинського обладунку, повалив додолу й задушив. Після тої довколишньої німоти, яка ненадовго мною оволоділа, його жах вдарив у мене, приносячи дике полегшення. Думаю, що це сталося швидко. Коли я випростався, чужий корабель уже відпливав від нас. Там зосталася всього половина гребців, а ще інші билися на наших палубах, але корабель покинув своїх людей. Капітан кричав нам, щоб ми їх прикінчили і гналися за червоним кораблем. Але це був марний наказ. Перш ніж ми повбивали їх і поскидали з наших палуб, ворожий корабель уже загубився в темряві. Джастін був унизу, придушений і побитий, живий, але неспроможний негайно зіскіллитися з Веріті. Хай там як, з одного борту наші весла побилися на друзки. Капітан лаяв нас на всі заставки, доки ми переставляли й закріпляли весла, але було вже запізно. Ревнув нам, щоб усі затихли, але ніхто нічого не чув і не бачив. Я стояв на своїй лаві, повільно обертаючись і озираючись навкруги, аж доки не описав повного кола. Порожня чорна вода. Ні знаку червоного корабля. Але ще більше здивувало мене ось що. Я голосно сказав:

— На якорі стояв білий корабель. Але він теж зник.

Люди довкола мене повернули голови в мій бік.

— Білий корабель?

— З тобою все гаразд, Фітце?

— Червоний корабель, хлопче, це з червоним кораблем ми билися.

— Не кажи про білий корабель. Бачити білий корабель — це бачити власну смерть. Лихий знак.

Цю останню фразу Нондж просичав просто мені на вухо. Я розкрив було рота, щоб заперечити, сказати, що бачив справжній корабель, а не якусь примару катастрофи. Він похитав головою й відвернувся, дивлячись на порожню воду. Я закрив рота й повільно сів. Ніхто більше цього не бачив. Ніхто інший не говорив про лютий жах, який охопив нас і перетворив наші бойові плани на паніку. Коли ми тієї ночі повернулися в місто, у тавернах подейкували, що ми вийшли в море, перехопили ворога і вступили в битву, але червоний корабель утік від нас. Не зосталося жодного доказу цієї зустрічі, окрім поламаних весел, кількох поранених і крові піратів на наших палубах.

Коли я потім порозмовляв віч-на-віч із Веріті та Нічнооким, виявилося, що вони обидва нічого не бачили. Веріті сказав, що я його відключив, тільки-но ми побачили ворожий корабель. Нічноокий роздратовано зізнався, що я повністю від нього закрився. Нондж нічого не розповів мені про білі кораблі, зрештою він не надто цікавився розмовами на будь-яку тему. Пізніше я знайшов згадку про білий корабель у сувої зі старими легендами. Це начебто був проклятий корабель, де душі потонулих моряків, негідних моря, мусили вічно працювати на немилосердного капітана. Мені довелося припинити всі такі розмови, щоб не здобути слави безумця.

Решту літа червоні кораблі уникали «Раріска». Ми їх ловили і гналися за ними, але нам ніколи не вдавалося їх піймати. Якось пощастило застукати корабель, що саме вчинив наїзд і повертався. Пірати викинули бранців за борт, щоб позбутися додаткового тягаря, і втекли. З дванадцяти людей, яких вони викинули, ми врятували дев’ятьох і повернули їх неперекованими до їхнього селища. Трьох, що втонули, перш ніж ми до них дісталися, оплакали, але всі погодилися, що це краща доля, ніж перековування.

Інші кораблі мали подібне щастя. «Констанс» застала піратів під час нападу на селище. Нашим не вдалося здобути швидкої перемоги, але вони передбачливо пошкодили витягнутий на берег червоний корабель, щоб пірати не змогли безпечно втекти. Полювання на них зайняло кілька днів, бо вони розбіглися лісами, побачивши, що сталося з їхнім судном. Іншим кораблям велося так само: ми гналися за піратами і проганяли їх, деяким кораблям навіть час від часу щастило затопити піратське судно, але того літа нам не вдалося здобути більше неушкоджених кораблів.

Отож перековувань поменшало, і щоразу, посилаючи ворожий корабель на дно, ми казали собі, що одним менше. Але це, схоже, не впливало на те, скільки їх залишалося. У певному сенсі, ми принесли надію людям Шести герцогств. З іншого боку, додавали їм розпачу, бо, хай що ми робили, нам не вдавалося позбутися піратів з наших берегів.

Для мене те довге літо було часом як жахливої самотності, так і неймовірної близькості. Веріті часто бував зі мною, але я виявив, що ніколи не можу втримати контакту, коли починалася якась битва. Та він і сам усвідомлював той вир емоцій, який загрожував накрити мене з головою щоразу, як наша команда вступала в бій. За теорією, яку Веріті ризикнув висунути, я так сильно відгороджуюся, намагаючись захиститися від думок та почуттів інших людей, що навіть він не може зламати цих загорож. Ще він припустив, що я був сильним скіллером, навіть сильнішим, ніж він сам, але настільки чутливим, що коли б опустив свої бар’єри під час битви, то втонув би у свідомостях людей навколо мене. Це була цікава теорія, але вона не давала практичного розв’язку проблеми. Попри те, за ті дні, коли я носив Веріті з собою, то набрав до нього такого почуття, як ні до кого іншого, крім, може, Барріча. З певністю, від якої у моїх жилах холола кров, я знав, як гризе його голод Скіллу.

Коли ми з Керрі були хлопцями, то якось вилізли на високу скелю над океаном. Діставшись вершечка, глянули вниз, і він мені зізнався, що має майже непереборне бажання кинутися зі скелі. Думаю, це скидалося на почуття Веріті. Насолода Скіллу спокушала його, і він прагнув кинути всього себе, кожну часточку свого буття в її павутиння. Його близький контакт зі мною лише роздмухував це прагнення. Та все-таки ми зробили надто багато добра для Шести герцогств, щоб він піддався, навіть якби Скілл виїв його дочиста. Я вимушено ділив з ним багато годин біля самотнього вікна вежі, тверде крісло, в якому він сидів, втому, що відбивала йому охоту до їжі, і навіть сильні болі в кістках, спричинені браком руху. Я був свідком того, як він витрачає себе.

Не відаю, чи добре знати когось так близько. Нічноокий ревнував і щиро це мені казав. Але в нього це був принаймні відвертий гнів, викликаний тим, що він вважав недостатньою увагою до себе. З Моллі було складніше.

Вона не бачила жодної поважної причини, чому мені постійно треба було покидати замок. Чому саме я, з-поміж усіх інших людей, повинен служити на військовому кораблі? Єдина відповідь, яку можна