Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"

— Ну, любі, — сказав Чичиков, звернувшись [до них] милостиво, — треба вкладатися та їхати.

— Покотимо, Павле Івановичу, — сказав Селіфан. — Дорога, мабуть, встановилася: снігу випало досить. Пора вже, справді, вибратися з міста. Набридло воно так, що й дивитися на нього не хотів би.

— Сходи до каретника, щоб поставив коляску на полозки, — сказав Чичиков, а сам пішов у місто, але ні [до] кого не хотів заходити віддавати прощальних візитів. Після всієї цієї події було і ніяково, тим більше, що про нього ходило в місті безліч найнеблагопристойніших історій. Він уникав усяких [зустрічей] і зайшов потихеньку тільки до того купця, в якого купив сукна наварінського полум’я з димом, взяв знову чотири аршини на фрак і на штани і пішов сам до того ж кравця. За подвійну [ціну] майстер вирішив посилити старанність і посадив на цілу ніч працювати при свічках кравецьке народонаселення голками, утюгами й зубами, і фрак на другий день був готовий, хоч і трохи пізно. Коні всі були запряжені. Чичиков, одначе, фрак приміряв. Він був гарний, точнісінько як попередній. Та ба! він помітив, що в голові вже біліло щось гладеньке, і промовив журно: «І навіщо було вдаватися так сильно в журбу? А рвати волосся не слід було і поготів». Заплативши кравцеві, він виїхав нарешті з міста в якомусь дивному стані. Це був не колишній Чичиков: це була якась руїна колишнього Чичикова. Можна було порівняти його внутрішній стан душі з розібраною будівлею, яку розібрано для того, щоб будувати з неї ж нову, а нова ще не починалась, бо не надійшов ще від архітектора точний план, і робітники лишились ні в сих ні в тих. На годину раніше від нього виїхав старий Муразов у рогожаній кибитці, разом з Потапичем, а через годину після від’їзду Чичикова пішов наказ, що князь, в зв’язку з від’їздом у Петербург, хоче бачити всіх чиновників до одного.

У великій залі генерал-губернаторського дому зібрався весь чиновний стан міста, починаючи від губернатора до титулярного радника: правителі канцелярій і справ, радники, асесори, Кислоєдов, Красноносов, Самосвистов, всі, що не брали, що брали, що кривили душею, що напівкривили і зовсім не кривили, — всі не без хвилювання й занепокоєння чекали виходу генерал-губернатора. Князь вийшов ні похмурий, ні ясний: погляд у нього був твердий так само, як і крок. Все чиновне зібрання вклонилося, багато хто — в пояс. Відповівши легким поклоном, князь почав:

— Від’їжджаючи в Петербург, я визнав за пристойність побачитися з вами з усіма і навіть пояснити вам почасти причину. У нас зав’язалась справа дуже спокуслива. Я гадаю, що багато хто з присутніх знають, про яку справу я говорю. Справа ця спричинилася до викриття й інших, не менш безчесних справ, в яких замішалися навіть, нарешті, й такі люди, яких я досі вважав чесними. Відома мені навіть і прихована мета сплутати таким чином усе, щоб не було ніякої змоги розв’язати формальним порядком. Знаю навіть і хто головна [пружина] і чиїм прихованим[250] … хоч він і дуже спритно приховав свою участь. Але річ у тому, що я маю намір зробити це не за формальним додержуванням паперів, а військовим швидким судом, як у воєнний [час], і сподіваюсь, що государ мені дасть це право, коли я викладу всю цю справу. В такому разі, коли нема змоги розглянути справу цивільним порядком, коли горять шафи з [паперами] і нарешті зайвиною брехливих сторонніх свідчень і брехливими доносами намагаються затемнити і так досить темну справу, — я вважаю військовий суд за єдиний засіб і хочу знати думку вашу.

Князь спинився, немов[би] чекаючи відповіді. Все стояло, втупивши очі в землю. Багато хто був блідий.

— Відома мені також ще одна справа, хоч ті, хто робив її, цілком певні, що вона нікому не може бути відома. Ведення її вже піде не по паперах, бо позивачем і чолобитником я буду вже сам і подам очевидні докази.

Хтось здригнувся серед чиновного зібрання; дехто з найбоязкіших також збентежився.

— Само собою, що головним призвідцям має вийти позбавлення чинів і майна, іншим усунення з посад. Само собою зрозуміло, що серед них потерпить і багато невинних. Що ж робити? Справа надто безчесна і волає про правосуддя. Хоч і знаю, що це буде навіть і не в науку іншим, бо замість вигнаних з’являться інші, і ті самі, які доти були чесні, зробляться безчесними, і ті самі, які удостоєні будуть довіри, обмануть і продадуть, — незважаючи на все це, я змушений вчинити жорстоко, тому що волає правосуддя. Знаю, що мене будуть обвинувачувати в суворій жорстокості. Я повинен обернутися таким [чином] тільки в саме бездушне знаряддя правосуддя, в сокиру, яка має впасти на голови [винних].

Здригання мимоволі пробігло по всіх обличчях.

Князь був спокійний. Ні гніву, ні обурення душевного не виявляло його обличчя.

— Тепер той самий, у кого в руках доля багатьох і якого ніякі прохання не в силі були ублагати, той самий [кидається] тепер до ніг ваших, вас усіх просить. Все буде забуто, загладжено, прощено; я буду сам заступником за всіх, якщо виконаєте мою просьбу. Ось моя просьба. Знаю, що ніякими засобами, ніякими страхами, ніякими карами не можна викорінити неправди: вона надто вже глибоко вкорінилася. Безчесне діло брати хабарі зробилося необхідністю й потребою навіть і для таких людей, які й не родилися бути безчесними. Знаю, що вже майже неможливо багатьом іти проти загальної течії. Але я тепер мушу, як у рішучу й священну хвилину, коли доводиться рятувати свою вітчизну, коли кожний громадянин несе все і жертвує всім, — я мушу кликнути клич хоч до тих, у кого ще є в грудях руське серце і кому зрозуміло хоч трохи слово благородство. Що тут говорити про те, хто більше з нас винен! Я, може, більше за всіх винен; може, занадто суворо вас прийняв на початку, може, надмірною підозрілістю я відштовхнув з вас тих, які щиро хотіли бути мені корисними, хоча і я з свого боку міг би так само зробити. Якщо вони вже дійсно любили справедливість і добро своєї землі, не слід би було їм ображатися і гордовитістю мого поводження, слід було б їм придушити в собі власну честолюбність і пожертвувати своєю образою. Не може бути, щоб я не помітив їх самовідданості і високої любові до добра і