Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

А він брав участь в їхній грі з таким завзяттям, наче вважав себе за їх рівню. І тепер, згідно з правилами цієї гри, він повинен дати себе мальовничо вбити, краще за все — впавши з театральним стогоном до ніг барона й бризкаючи навколо кров’ю.

Молодий шляхтич нарешті глянув на нього, а точніше, що Альтсін зрозумів дуже точно, не на нього, а наче крізь нього. Дивився на одяг, на святкові шати капітана галери, наче злодій був пусткою, зітканою із закляття, на яке хтось навісив одяг. Для того, хто змагався за владу у Високому Місті, якийсь портовий злодій і справді не існував. Був фігурою не важливішою, ніж пішак на дошці, позбавленим значення й людяності. Насправді, в чому тепер Альтсін був упевнений, Евеннет-сек-Ґрес забуде про нього в ту мить, коли зітре його кров зі свого клинка.

Крига, про яку він майже встиг забути, знову з’явилася й наповнила його вени. Наче знизу, від ніг, проростала в ньому морозна квітка. Він поволі набрав повітря, видихнув, майже сподіваючись хмаринки пари з вуст. Санвесу принаймні за смерть заплатили п’ять імперських. Його ж барон оцінив настільки низько, що хотів отримати його життя за ніщо. Але ж хто сказав, що Альтсін має грати згідно з правилами до самого кінця?

Лід розтанув, поступаючись похмурій веселості. Барону здавалося, що завдання хлопця полягало в тому, щоби відігравати капітана міттарської галери до самого кінця. Він був настільки зверхнім, що йому навіть на думку не спало, що злодій міг випасти з ролі. Він не думав, що портовий щур міг виявитися хоча б якимсь супротивником. Не знав, як це воно — битися вночі в смердючих завулках, маючи зі зброї лише тупий ніж і шматок дошки. «Може, він і заріже тебе, наче підсвинка», — почув він спокійну думку, — «але принаймні спробуй, щоб твоя морда снилася йому вночі».

Барону нарешті набридло корчити дурника перед глядачами й він рушив до ворога, махаючи палашем. Дивлячись, як він рухається, Альтсін був впевнений, що перші два удари він завдасть як і попередні, легко та повільно, а потім вдарить на всю силу. Публіка вимагала крові, тож нехай вона отримає кров: рана, напевне, не буде смертельною чи навіть важкою, але виявиться видовищною.

Вони зійшлися посередині галявинки. Перший удар зверху, напряму, другий — трохи навскіс, і третій! Швидкий, знизу, зліва, від зап’ястка напів випростаної руки. Клинок палаша перетворився в розмазану смугу. Удар повинен був розхльостати стегно Альтсіна, завдаючи рану болісну й видовищну. Альтсін незграбно прийняв його на вістря, майже боком клинка, а шляхтич плавно перейшов до складного «млинка». Палаш затанцював у долоні злодія та раптом відхилився вбік, відкриваючи його для удару.

Альтсін зробив крок уперед так швидко, що барон не встиг навіть скривитися. Провернув зброю в руці й насів. Клинки заскреготіли, а ґарди стукнулися. Одним рухом він перейшов до зворотного хвату, що було неможливим для справжнього фехтувальника. Раптом він уже тримав палаш вістрям униз, закриваючи все тіло, блокуючи гардою контрудар угору. Штрикнув лівицею, потрапивши кинджалом в корпус шляхтича. Надто слабко — кольчуга витримала, хоча сила удару вибила з противника короткий стогін. Злодій лише легенько посміхнувся.

Капітан міттарської галери не застосував би такого фокусу, а от портовий щур — без проблем. Вітаємо в справжньому світі, сучий ти сину.

Він копнув у коліно, вцілив погано, бо зависоко, хоча й відчув, як слабне нога барона, і вдарив кинджалом униз, у внутрішній бік стегна.

Схибив на волосину. Евеннет-сек-Ґрес був чудовим фехтувальником, він звільнив палаш, крутнувся, вийшов із клінчу в блискавичному оберті, відгороджуючись від Альтсіна горизонтальним ударом. Злодій також відстрибнув, змінив хват зброї та виставив обидва клинка перед собою. Встав у позиції найманого задираки, який б’ється ножем і палицею. Фінал розігрування шляхетської комедії.

Вільно махнув кинджалом, аби всі звернули увагу на кармазинові, майже чорні в світлі смолоскипа, краплі на клинку.

— Пів пальця, — відізвався він вперше від початку поєдинку. — Подумай про це, бароне. Лише пів пальця — і ти вже був би мертвий.

Білі штани шляхтича швидко темнішали. Пів пальця, злодій розсік би йому артерію, і все закінчилося б. Рана мала боліти.

Альтсін широко вишкірився, намагаючись спровокувати противника до помилки. Він вчився битися ножем і кинджалом, палицею і києм. Зброєю бідноти. Міг заскочити барона й пустити йому кров, але тепер розвага закінчилася. В справжньому двобої зі шляхтичем він не мав великих шансів. Хіба що той виявиться надто емоційним.

У колі глядачів запанувала тиша, наче вони нарешті зрозуміли, що дивляться не театральну виставу, і що кров шляхти має такий самий колір, як і в інших людей. Атмосфера ночі розбилася, це вже не був двобій добра зі злом, білого з чорним. Це був двобій двох чоловіків, один з яких міг загинути. Причому, один міг загинути набагато легше, ніж інший.

Вони зійшлися посередині галявинки, й після третього удару Альтсін зрозумів, що палаш — це не палиця, а вмінь, набутих під наглядом Цетрона, малувато в бою з машиною для вбивства, якою був синок шляхетського роду, що вчився фехтуванню змалечку.

Злодій ледве зумів відбити перші три удари. Четвертого навіть не побачив.

Палаш дотягнувся до нього самим лиш кінчиком, і удар залишив перед очима злодія розмиту срібну смугу. Альтсін відчув, наче отримав у праву ключицю веслом важкої галери: шкіряна куртка та її чорнені кільця й клепки трохи стримали силу удару, але цього виявилося замало. Час сповільнився. Він раптом відчув, що не може підвести зброю до наступного блоку, вістря важило в його долоні стофунтовим тягарем, а його кінчик невблаганно наближався до землі. Хлопець зосередився, намагаючись утриматися рівно, а потім біль вибухнув в ньому кулею вогню. Від ключиці, через плече і аж до долоні, паралізуючи правий бік.

Ноги його підігнулися, зброя випала з руки, а сам він невідомо як опинився на колінах.

Барон іще не скінчив. Він відступив на кілька кроків і глянув на нього з чимось схожим на зацікавленість.

— Відкриття Раковини. Так мій вчитель називав цей удар, капітане. Він перерубує нерв і паралізує правий бік тіла противника. І якщо вже тебе так цікавлять відстані, то, напевне, тобі буде корисно довідатися, що якщо хочеш виконати його правильно, то не можна промахнутися навіть на десяту частину пальця. Все ж ти чогось мене та