Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

«Ми були чудові, Сінді. — Він усміхнувся. — Я б не проти зіграти матч-відповідь, і то далеко не один». Тоді Сінді усвідомила, що таким чином він визнавав дві речі: те, що вони тільки-но пережили, було суто фізичною, плотською пригодою й не варто загадувати, що за цим щось приховується; але разом вони досягли тієї рідкісної нірвани, цілковитої сексуальної сумісності. Тепер у них був, за потреби, особистий фізичний рай, який потрібно плекати та щораз більше досліджувати.

Такий варіант цілком влаштовував Сінді.

Вона сумнівалася, що у них з Дереком Іденом багато спільного поза межами спальні, та й він достоту не приз, який варто виставляти напоказ у світських колах. Навіть не замислюючись над цим, Сінді знала, що вона більше втратить, ніж одержить, від того, що її бачитимуть на людях у компанії Дерека. Крім того, він уже дав зрозуміти: його шлюб тримається міцно, хоча Сінді здогадувалася, що вдома він достатньо сексу не отримує, і співчувала, оскільки сама перебувала в такій ситуації.

Так, Дерека Ідена варто цінувати — але не прив’язуватися до нього емоційно. І вона цінуватиме його. Сінді вирішила нічого не вимагати, та водночас не робити цей секс надто частою практикою. Однієї зустрічі на кшталт сьогоднішньої вистачатиме Сінді надовго, її можна буде пережити ще раз просто подумки. Пограйся у важкодоступну, казала вона собі; дивися, щоб Дерек Іден хотів тебе не менше, ніж ти хочеш його. Тоді все це може тривати роками.

Те, що Сінді відкрила для себе Дерека також, дивним чином дало свободу, якої вона раніше не мала.

Тепер, коли на окремій полиці у неї лежав хороший секс, вона могла глянути на вибір між Мелом та Лайонелом об’єктивніше.

Шлюб з Мелом уже певним чином добіг кінця. Вони стали чужими, як у психологічному, так і в сексуальному плані; найменші розбіжності в поглядах призводять до палких сварок. Усе, про що останнім часом думав Мел, це його довбаний аеропорт. Здавалося, що кожного дня Мел та Сінді відходять усе далі одне від одного.

Лайонел, який задовольняв її у всіх аспектах, окрім ліжка, хотів, щоб Сінді розлучилася, а тоді вийшла за нього.

Мел з огидою дивився на соціальні амбіції Сінді. Він не тільки не робив нічого, щоб їм посприяти; навпаки, більше перешкоджав. Лайонел, з іншого боку, мав чільне місце у світському товаристві Іллінойсу й не бачив нічого дивного у цілях Сінді та міг допомогти в їхньому досягненні.

Дотепер вибір Сінді ускладнювала пам’ять про п’ятнадцять років у шлюбі з Мелом та як їм було добре разом, і духовно, й фізично. Вона ще мала кволе сподівання, що минуле — включно із задоволенням від сексу — може якось ожити. Визнавала, втім, що це оманлива надія.

Лайонел у ролі сексуального партнера не може дати майже нічого. Так само — принаймні для Сінді зараз — як і Мел.

Але якщо викинути секс — а це стало можливим завдя­ки жеребцю в таємній конюшні, Дереку Ідену, — то Лайонел у змаганні з Мелом виривається далеко вперед.

Сидячи в таксі, Сінді розплющила очі й замислилася.

Вона не прийматиме жодних рішень, доки не поговорить з Мелом. Сінді все одно не любила сама робити вибір та завжди відкладала це на потім, аж поки часу не залишалося зовсім. Також було кілька інших невизначених речей: діти, спогади про роки життя з Мелом, які не були аж геть поганими; а якщо ти колись справді кохала людину, неможливо про це зовсім забути. Але Сінді була рада, що зрештою вирішила приїхати сюди сьогодні.

Вперше, відколи вона покинула місто, Сінді нахилилася вперед, визираючи в темряву, щоби подивитися, чи зможе визначити, де вони зараз. Не змогла. Крізь затуманені вікна вона бачила сніг та багато інших автомобілів, які повільно рухалися. Припустила, що вони десь на Кеннеді Експресвей, але нічого певнішого.

Вона бачила, як погляд водія таксі обмацує її через дзеркальце заднього огляду. Не мала жодного уявлення, що за чоловік цей водій; не звернула уваги, коли сідала в таксі ще біля готелю, який вони з Дереком покинули окремо, оскільки вирішили, що краще одразу поводитися обачно. Зрештою сьогодні всі обличчя й тіла навколо злилися в єдине обличчя і тіло Дерека Ідена.

— Отам уже Портґейдж-парк, мадам, — озвався водій. — Ми вже під’їжджаємо до аеропорту.

— Дякую.

— Туда купа машин їдуть разом з нами. Певно, в тих людей в аеропорту уйма проблем через бурю, ну й так далі.

І кому не плювати, подумала Сінді. Чи всі тільки те й роблять, що думають або говорять про той мерзенний аеропорт? Але змовчала.

Біля входу до головного терміналу Сінді заплатила за таксі та поспішила всередину, щоб уникнути мокрого ­снігу, який пролітав під навісами й кружляв уздовж тротуарів. Вона проштовхувалася крізь натовп у головному залі, обходячи чималу групу людей, які, здавалося, прийшли на якусь демонстрацію, бо кілька учасників допомагали скласти портативну систему гучного зв’язку. Темношкірий лейтенант поліції, якого Сінді кілька разів бачила з Мелом, говорив з двома-трьома чоловіками з групи, які, ймовірно, були лідерами. Поліцейський енергійно хитав головою. Без особливої цікавості — в цьому місці її по-справжньому нічого не цікавило — Сінді пішла далі, подавшись до кабінетів керівництва на антресоль­ному поверсі.

Світло горіло в усіх кабінетах, хоча в більшості було порожньо та не звучало скрекотання друкарських машинок чи гулу розмов, як під час роботи вдень. Принаймні деяким людям вистачило розуму піти на ніч додому.

Єдиною людиною в полі зору була неохайно вбрана жінка середнього віку в приймальні Мелового кабінету. Вона сиділа на невеликому дивані, байдуже втупившись в одну точку, й не звернула жодної уваги на Сінді. Червоні очі жінки свідчили, що вона недавно плакала. Судячи з вогкого одягу та