Читати книгу - "Інститут"

Сам він сумнівався, що дотримається цієї обіцянки. Тім подумав, що його час у Дюпреї, Південна Кароліна, майже точно збіг, і йому було шкода цього.

Він був думав, що зможе тут жити. Можливо, з Венді.

39

Ґледіс Гіксон стояла перед Стекгаусом у стійці «вільно», з руками за спиною. Фальшивої посмішки, про яку знала (і яку ненавиділа) кожна дитина Інституту, і близько не було.

— Ви усвідомлюєте поточну ситуацію, Ґледіс?

— Так, сер. Мешканці Задньої половини перебувають у тунелі доступу.

— Правильно. Вибратися вони наразі не можуть, а ми не можемо проникнути до них. Наскільки я розумію, вони вже спробували… скажімо так, ошукати декого з персоналу за допомогою своїх здібностей?

— Так, сер. Це не діє.

— Але спричиняє незручності.

— Так, сер, незначні. Звучить якесь… гудіння. Це відволікає. Воно не звідси, не в адміністративній частині, але всі в Передній половині його відчувають.

«Логічно», — подумав Стекгаус. Передня половина ближче до тунелю. Можна сказати, прямісінько над ним.

— І воно ніби сильнішає, сер.

Може, це лише її уява. Стекгаус міг на це сподіватися, як і на те, що Данкі Конг не помилився, коли наполягав, що Діксон з друзями не зможуть вплинути на підготованих людей, навіть якщо до цього рівняння додати незаперечну силу овочів; але, говорив його дідо, сподіваннями в кінних перегонах не виграєш.

Мабуть, через незручну тишу Ґледіс продовжила:

— Але ми знаємо, що вони надумали, сер, і в цьому проблеми немає. Ми їх тримаємо за петельки.

— Дуже добре, Ґледіс. Тепер про те, чому я вас сюди покликав. Я так розумію, ви в молодості вчилися в Массачусетському університеті.

— Правильно, сер, але тільки три семестри. Навчання виявилося не для мене, тож я покинула це й пішла в морпіхи.

Стекгаус кивнув. Нема сенсу соромити її, вказуючи на факти в її справі: після непоганого першого року навчання у Ґледіс з’явилися доволі серйозні проблеми під час другого. У студентському барі біля кампусу вона пивним кухлем вирубила суперницю в боротьбі за прихильність її хлопця, після чого Ґледіс попросили покинути не лише заклад, а й коледж. Цей інцидент не був першим її сплеском поганої вдачі. І не дивно, що вона вибрала морську піхоту.

— Наскільки я розумію, вашою спеціальністю була хімія.

— Ні, сер, не зовсім. Я не визначилася зі спеціальністю, до того як… до того як вирішила піти.

— Але це була ваша мета.

— Ем, так, сер, тоді так.

— Ґледіс, припустімо, що нам потрібне — скористаюся несправедливо спаплюженою фразою — остаточне рішення стосовно тих у тунелі. Я не кажу, що так і буде, зовсім ні, але припустімо, що так…

— Ви запитуєте, чи їх можна якось отруїти, сер?

— Скажімо, так.

Тепер Ґледіс посміхнулася, й цього разу цілком щиро. Може, навіть від полегшення. Якщо пожильці зникнуть, щезне й те кляте гудіння.

— Дуже просто, сер, якщо тунель підключено до системи ОВК, а я в цьому не сумніваюся.

— ОВК?

— Опалення, вентиляція й кондиціювання, сер. Потрібні відбілювач і засіб для миття унітазів. У прибиральників того добра вдосталь. Якщо їх змішати, отримаємо хлор у формі газу. Поставити кілька відер під впускним каналом ОВК, що веде до тунелю, накрити брезентом, щоб добряче тягнуло, і вуаля. — Вона спинилася, роздумуючи. — Звісно, можливо, варто буде перед тим вивести персонал Зад­ньої половини. Мабуть, є лише один впускний канал, від якого повітря йде по всьому комплексу. Не впевнена. Можу переглянути плани системи опалення, якщо…

— Нема потреби, — сказав Стекгаус. — Але, можливо, ви з Фредом Кларком, санітаром… ем… приготуйте потрібні інгредієнти. Просто про всяк випадок, зрозуміло?

— Так, сер, звичайно. — Ґледіс аж не терпілося рушити. — А можна запитати, де місіс Сіґсбі? Її кабінет порожній, а Розалінд сказала питати вас, якщо мені цікаво.

— Чим займається місіс Сіґсбі, вас не стосується, Ґледіс. — А оскільки вона ніби свідомо підтримувала військовий тон, додав: — Ви вільні.

Ґледіс рушила на пошуки санітара Фреда, щоб із ним розпочати збирання матеріалів, які прикінчать і дітей, і те гудіння, що вгніздилось у Передній половині.

Стекгаус відкинувся в кріслі, роздумуючи, чи доведеться вжити таких радикальних заходів. Думав, що це цілком можливо. Та чи настільки вони радикальні, зважаючи на те, що вони тут роблять останні сімдесят чи скільки років? У їхній справі смерті не уникнути, врешті-решт, а іноді погані ситуації вимагають починати спочатку.

Цей новий початок залежить від місіс Сіґсбі. Її експедиція в Південну Кароліну досить безрозсудна, але такі плани нерідко спрацьовують. Він пригадав, як Майк Тайсон колись сказав: коли починається власне бійка, стратегія летить у трубу. Його ж стратегія відступу в будь-якому разі готова. Готова вже багато років. Гроші відкладено, фальшиві паспорти (три штуки) відкладено, плани подорожі на місці, місце прибуття очікує. Проте він триматиметься тут скільки зможе, частково з вірності Джулії, але здебільшого тому, що вірить у їхню роботу. Підтримувати безпеку у світі заради демократії — справа другорядна. Просто підтримувати безпеку — першорядна.

Поки причин тікати нема, переконував він себе. Вони в нокдауні, але ще мають змогу підвестися. Краще почекати. Подивитися, хто залишиться на ногах, коли бій закінчиться.

Стекгаус чекав, коли телефон видасть своє пронизливе брр-брр. Коли Джулія повідомить йому про результат польової операції, він вирішить, що робити далі. Якщо телефон так і не задзвонить, це також буде відповіддю.

40

На перетині шосе 17 і 92 стояв невеликий занехаяний косметичний салон. Тім зупинився й підійшов до пасажирського боку фургона, де сиділа місіс Сіґсбі. Відчинив їй двері й потягнув назад. Люк із Венді сиділи обабіч лікаря Еванса, який похмуро споглядав свою спотворену стопу. Венді тримала «ґлок» Таґа Фарадея. Люк тримав супутниковий телефон місіс Сіґсбі.

— Люку, зі мною. Венді, залишайся, будь ласка, на місці.

Люк вийшов. Тім попросив телефон. Хлопець передав йому апарат. Тім увімкнув його, тоді сперся на пасажирські двері.

— Як воно працює?

Місіс Сіґсбі не відповіла, просто дивилася перед собою на забиту дошками будівлю з вицвілою вивіскою «Гейрпорт 2000». Сокотали цвіркуни, а з боку Дюпрея долинали звуки сирен. Уже ближче, але все одно ще не в місті, виснував Тім. Скоро будуть там.

Він зітхнув.

— Не ускладнюйте, мем. Люк каже, що є можливість домовитися, а він розумний.

— Надто розумний, собі на лихо, — сказала вона, тоді стиснула губи. Не відриваючи очей від вітрового скла, схрестивши руки на дрібних грудях.

— Зважаючи на ситуацію, в якій ви опинилися, я б сказав, що й вам на лихо теж. Коли я прошу не ускладнювати, я маю на увазі, не змушуйте мене робити вам боляче. Як на людину, яка кривдить дітей…

— Кривдить і вбиває, — втрутився Люк. — І не лише дітей, а й інших людей.

— Як на людину, яка таке робить, ви