Читати книгу - "Інститут"

— Активується голосом, — сказав Люк. — Правда?

Вона здивовано глянула на нього.

— Ти ж ТК, а не ТП. І не настільки сильний ТК, як уже на те.

— Дещо змінилося, — відказав Люк. — Завдяки вогникам Штазі. Активуйте телефон, місіс Сіґсбі.

— Щоб домовитися? — запитала вона й гавкнула сміхом. — Яка домовленість може принести мені хоч якусь користь? Мені кінець, хай там що. Я провалила роботу.

Тім сперся на ковзкі двері.

— Венді, подай мені пістолет.

Та без зайвих запитань підкорилася.

Тім націлив ствол табельної зброї Фарадея на штанину, яка ще лишалася, нижче коліна.

— Це «ґлок», мем. Якщо я натисну, ви більше ніколи не зможете ходити.

— Вона ж помре від шоку і втрати крові! — пискнув лікар Еванс.

— У місті п’ятеро трупів, і вони на її відповідальності, — сказав Тім. — Думаєте, мені не наплювати? Місіс Сіґсбі, з мене вже досить. Це ваш останній шанс. Ви, може, і знепритомнієте одразу, але зуб даю, світло у вас у голові ще трохи світитиметься. Перш ніж ви відключитесь, біль буде такий, що та подряпина на іншій нозі вам здаватиметься поцілунком на добраніч.

Вона не відповіла.

— Не роби цього, Тіме, — озвалася Венді. — Ти ж не зможеш так холоднокровно.

— Зможу. — Тім не був упевнений, чи це правда. Напевне він знав одне: він хоче це перевірити. — Допоможіть мені, місіс Сіґсбі. Допоможіть собі.

Нічого. Час збігав. Енні не скаже поліції штату, куди вони поїхали; так само Барабанщик і Адді Ґулсбі. Лікар Роупер — можливо. Норберт Голлістер, який передбачливо не з’являвся на людях під час стрілянини на Мейн-стріт, — і поготів.

— Усе. Безжалісна ти сука, але мені все одно не хочеться цього робити. До трьох не рахуватиму.

Люк прикрив долонями вуха, щоб приглушити звук пострілу, і це її переконало.

— Не треба. — Вона простягла руку. — Дай телефон.

— Ні, так не піде.

— Тоді піднеси його мені до рота.

Тім так і зробив. Місіс Сіґсбі щось пробурмотіла, і телефон озвався. «Активацію відхилено. У вас дві спроби».

— Можете ж краще, — відзначив Тім.

Місіс Сіґсбі прокашлялась і цього разу заговорила майже нормальним тоном.

— Сіґсбі один. Начальство Канзас-Сіті.

Екран, що загорівся кольорами, виглядав точнісінько як у Тімового айфона. Чоловік натиснув значок телефона, тоді «НЕЩОДАВНІ». Тоді, на вершині списку, «СТЕКГАУС».

Передав телефон Люкові.

— Твоя черга. Я хочу, щоб він почув твій голос. Після цього віддаси мені.

— Тому що ви дорослий і вас він слухатиме.

— Сподіваюся, ти не помиляєшся.   41

Майже через годину після останнього контакту з Джу­лією — надто довго — Стекгаусів супутниковий телефон ожив і задеренчав. Він схопив його.

— Узяли його, Джуліє?

Голос, який пролунав у відповідь, приголомшив його настільки, що Стекгаус ледь не впустив телефон.

— Ні, — заговорив Люк Елліс, — вийшло навпаки. — Стекгаус чув незаперечне задоволення в голосі малого гівнюка. — Це ми її взяли.

— Що… що…

Йому на думку не спадала жодна відповідь. І не подобалося оте «ми». Заспокоїла лише думка про три паспорти, замкнуті в сейфі в кабінеті, й чітко продуману стратегію втечі.

— Не розумієте? — запитав Люк. — Може, вас трохи в резервуарі потопити треба. Це позитивно впливає на розумові здібності. Ось я — живий приклад. Ейвері, мабуть, також.

Стекгаус відчував сильне бажання зараз же завершити дзвінок, просто зібрати паспорти й забратися звідти, швидко й по-тихому. Його зупинив сам факт, що малий подзвонив. Це означає: йому є що сказати. Може, має якусь пропозицію.

— Люку, де місіс Сіґсбі?

— Отут, — сказав Люк. — Вона нам розблокувала телефон. Як гарно з її боку, правда?

«Нам». Ще один поганий займенник. Небезпечний займенник.

— Сталося непорозуміння, — сказав Стекгаус. — Якщо є можливість якось це залагодити, нам варто нею скористатися. Ставки вищі, ніж ти думаєш.

— Можливо, і є, — припустив Люк. — Було б непогано.

— Чудово! Тоді передай телефон місіс Сіґсбі на хвилину-дві. Просто щоб я знав, що з нею все добре…

— Може, краще поговорите з моїм другом? Його звати Тім.

Стекгаус чекав, піт стікав йому по щоках. Він дивився на монітор комп’ютера. У тунелі діти, що почали бунт — Діксон із друзяками, — мали вигляд, наче сплять. Але не овочі. Ті безцільно бродили туди-сюди, мекали щось, іноді зіштовхуючись одне з одним, як машинки в парку розваг. Одне тримало кольорову крейду чи щось схоже й малювало по стіні. Стекгаус здивувався. Він і не подумав би, що хтось із них ще здатний на письмо. Може, то просто каракулі якісь. Срана камера показує нечітко. Довбане низькоякісне обладнання.

— Містере Стекгаус?

— Так. З ким я говорю?

— Тім. Це поки що все, що вам треба знати.

— Я хочу поговорити з місіс Сіґсбі.

— Скажіть щось, але швидко, — мовив чоловік, що назвався Тімом.

— Я тут, Треворе, — озвалася Джулія. — І вибач. Просто не спрацювало.

— Як…

— Не має значення як, містере Стекгаус, — знову заговорив чоловік на ім’я Тім, — і не зважайте на цю стерву тут. Нам треба домовитись, і то швидко. Заткнутись і слухати можете?

— Так. — Стекгаус підсунув до себе блокнот. На сторінку капнув піт. Він протер лоб рукавом, перегорнув на нову сторінку й узяв ручку. — Кажіть.

— Люк із того місця, де ви його тримали, Інституту, приніс флешку. Там відео, яке зняла жінка на ім’я Морін Альворсон. Вона розповідає фантастичну історію, в яку досить важко повірити, якби не додаткове відео з місця, яке у вас називається палата «А» чи «Овочебаза». Встигаєте за мною?

— Так.

— Люк каже, що ви його друзів тримаєте в заручниках, разом із дітьми з палати «А».

До цього моменту Стекгаус і не подумав би про них як про заручників, але, мабуть, з точки зору Елліса…

— Скажімо, так і є, Тіме.

— Так, скажімо. А тепер найважливіша частина. Наразі лише двоє людей знають про історію Люка і про те, що на тій флешці. Я один із них. Моя подруга Венді — друга, і вона зі мною і Люком. Були й інші, які все це бачили, поліцейські, проте через цю стерву і людей, яких вона з собою привела, вони всі мертві. Більшість її людей також мертві.

— Це неможливо! — вигукнув Стекгаус. Сама думка про те, що якась купка копів з маленького міста змогла знищити загони Опалових і Рубінових, була сміховинною.

— Ваша шефиня була надто заповзятою, друже, і, на додачу до всього, їх чекав неприємний сюрприз. Але не відволікаймось, окей? Флешка в мене. Також у мене місіс Сіґсбі і лікар Джеймс Еванс. Вони обоє поранені, проте якщо виберуться звідси, все буде добре. У вас — діти. Як щодо обміну?

Стекгаус був ошелешений.

— Стекгаусе? Мені потрібна відповідь.

— Вона залежатиме від того, чи зможемо ми втримати цей об’єкт у таємниці, — відповів Стекгаус. — Без якихось гарантій цей договір не має сенсу.

Пауза, після чого Тім заговорив знову:

— Люк каже, що, можливо, це вдасться. Але