Читати книгу - "Вогняний вершник, Олександр Павлович Бердник"

— Ні. Просто підходяща річ для експерименту. Уважно дивіться на сувенір. Тепер на мою долоню…

Сіиг розкрив довгу чутливу долоню, на ній нічого не було. Він склав пальці в кулак. Сергій запитливо дивився то на гостя, то на ляльку.

Гість зосередився, чоло його потемніло. Горениця бачив, як обриси сувеніра танули, щезали. Все. Нема на тім краю столу нічого.

Сінг розкрив долоню. На ній — іграшка.

Сергій засміявся.

— Фокус. Ви, індуси, мастаки на ілюзії. У нас Кіо й не такі речі вміє.

— Пробачте, — холодно сказав Сінг. — Я гадав, що ви сприймете феномен серйозно. Я прибув здалека не для фокусів.

— І все-таки я експериментатор-скептик. Доки є можливість обману, я не прийму на віру навіть те, що бачать мої очі.

— Спробуйте ускладнити експеримент, — сухо сказав гість,

— Гаразд. Дайте сувенір. Я ставлю його на місце. Тепер… чим би його накрити? Ага, ось прозорий ковпак. Скло. Тепер — будьте ласкаві! Робіть вашу трансміграцію!

Коли сувенір зник і з-під ковпака, який притримувався рукою Сергія, в кімнаті настала тиша. Вчений уважно дивився на гостя, потім схвально вигукнув:

— Чудово! Але як вам це вдається? Сподіваюся, що це не таємниця, як у фокусників та факірів?

— Ні. Я приїхав для того, щоб запропонувати не феномени, а наукову допомогу.

— Це мені подобається, — радо сказав Горениця. — Тоді поясніть, будь ласка…

— Не все одразу, — зітхнув гість. — Це — результат довголітніх тренувань. Концентрація психічної енергії. Якщо людина вміє концентрувати її, це дозволяє володіти нижчими градаціями матерії. До того ж не забувайте, що психічна енергія породжена самосвідомістю і тому може діяти цілеспрямовано. Коротше, коли я накажу, щоб мій психічний імпульс-квант дезінтегрував цей сувенір там і синтезував його в моїй руці, — завдання виконується бездоганно. Успіх залежить від напруги енергії!

— Чудово, — зрадів Сергій, підхоплюючись з місця. — Це те, про що я мріяв. Поєднати потужну енергетичну станцію і біологічні медіатори певної психічної настройки. Це дозволить глибоко проникати в надра матерії, часу й простору, аналізувати будову континууму, перевіряти наші теоретичні припущення і ставити нові завдання. Ви вчасно з’явилися! Ось моя рука!

— Це я повинен вам дякувати. — Сінг потиснув руку Сергія. — Правду кажучи, не сподівався, що ви серйозно сприймете незнайомі ідеї.

— Було, було, — весело сказав Горениця. — Тепер мало вчених, які заперечують незнайомі ідеї лише тому, що вони нетрадиційні. Отже, вирішено. Я беру вас до своєї групи. Що ж до польоту на Місяць — не обіцяю. Треба порадитись в академії. Завтра домовимося. А тепер спочивайте.

Григора ніби підмінили. Ходив як у воду опущений. Не посміхався. Після роботи одразу поспішав додому, замикався в своїй кімнаті, читав, креслив схеми, щось писав.

Дід Микита підсміювався. Пробував узяти його на кпини.

— Розлюбила, чи що? Іншу знайдеш! Вони всі тепер такі вітрогонки! Не жалій, Григорчику, хай їм грець! Ось і моя баба, це тепер вона ніби нічого, а як була молодою, то очима своїми тільки стрель, стрель! На всі боки!

— Бреши, бреши, старий джиґуне! — Незлобиво одвічала баба. — Я на тебе не гніваюся! Такий ти був замолоду. Базікало. Такий і зостався. Недарма ж кажуть, що горбатого могила виправить!

— Еге, тепер уже лікарі горбатих лікують, — сміявся дід. — Сам читав!

— Мо’, й лікують! Горба лікують, а твого язика вреднющого, мабуть, ніякий дохтур не вилікує. Хіба що вирізати?

— Хто ж тоді тебе пилятиме? — Реготався дід. — Ти ж умреш від нудьги!

Так старі господарі старалися розважити хлопця, проте він залишався похмурим, небалакучим. Інколи навіть нелюб’язним. Хапливо їв щось на кухні, хутенько йшов до кімнати і знову замикався. Наставала тиша. Старі перезиралися, гірко похитували головами.

— Зурочила, проклята, — шепотів дід.

— А мо’, справа якась важлива? Державна…

— Яка там справа, — махнув рукою дід. — Справи так не засушать. То лише жіноча стать може таке з чоловіком робити.

Галя й справді зав’язала світ Григору. Тільки й думав про неї. А засинав — з’являлись якісь потвори, бандити, переслідування. Він викрадав Галю з високих, похмурих замків, спускався по хистких драбинках над прірвами, скакав на коні поруч неї, бився з ворогами на шаблях. Інколи, втікаючи, зривався зі скелі, падав у безодню і виривався зі сну весь у холодному поту.

Шеф вимагав: скоріше, скоріше! Думай, збирай матеріали, розплутуй клубочок. Де келих? Куди зникла Курінна? Чому вбили її батька?

Що міг відповісти? Розказати легенду? Напівбожевільне марення Курінного? Для фантастичної повісті підходить, а для серйозного детектива — абсурд.

Розпитував сусідів по вулиці Покрученій. Бував у людей, які жили недалеко від місця злочину. їздив на Полтавщину, зустрічався з Кравчиною, колишніми товаришами Курінного. Виникала дуже цікава гіпотеза. Фантастична, але логічна.

Курінний справді ніде не переховувався від правосуддя. Не було потреби. Слідство показало, що винен у розтраті головбух горілчаного заводу, за що його заарештовано.

Далі. Курінний повернувся додому в тому ж вбранні, в якому поїхав на полювання три роки тому. Кравчина підтверджує це. Розповідь Кравчини та інших «друзів» Курінного тотожна з його записками.

Келих — не вигадка. Його бачили, тримали в руках десятки людей. Від працівників міліції на Полтавщині до наукових дослідників у Інституті фізики. Річ, справді, незвичайна. У всякому разі келих має властивості, які ще невідомі земній науці. Отже, можна припустити, що десь існує лабораторія, яка створює такі речі. Тоді навіщо вона це робить? Злочинці? Нема потреби. Продавати такі келихи — вигода невелика. Та й навіщо оті підпільні майстри нагороджували б Курінного таким «сувеніром»? Щоб виправдати його потойбічну розповідь? Несерйозно!

Можливе припущення: зміщення фази часу. На три з лиш-нім роки! Для Курінного вони становили