Читати книгу - "Оповідання та памфлети, Марк Твен"

території на небесах, це буде все одно, що розтрусити по пустелі Сахарі десятицентову коробочку гомеопатичних пілюль, а опісля сподіватися зібрати їх! Ти не можеш чекати, щоб ми мали якусь вагу на небі,– і ми її таки й не маємо, де факт, і ми мусимо з ним примиритися. Учені з інших планет і з інших астрономічних систем, роз’їжджаючи по царству небесному, інколи заглядають і до нас. Вони проводять тут деякий час, потім відлітають у свою секцію неба і описують свої подорожі у книгах, де Америці приділяють рядків п’ять. І що ж вони про нас пишуть? Пишуть, що Америка – мало заселена країна з кількома сотнями тисяч мільярдів червоних янголів, серед яких зрідка трапляються хворі, з дивним кольором шкіри. Розумієш, їм видається, ніби ми, білі, і негри, які також деколи трапляються,– це індіани, що побіліли чи почорніли від якоїсь хвороби, прокази абощо, за який-небудь особливо мерзенний гріх, зауваж собі! Це для всіх нас дуже гірке відкриття, друже мій, навіть для найскромніших, не кажучи вже про тих, котрі уявляють, ніби їх тут приймуть як давно загублену державну облігацію і на додачу дадуть ще й облапити Авраама. Я не розпитував тебе, капітане, про подробиці, але мій досвід підказує мені, що тебе зустріли без особливих вітань, коли ти прибув сюди, адже так?

– Не згадуй про це, Сенді,– кажу я, злегка червоніючи.– Ні за які гроші я не хотів би, щоб те побачила моя родина! Побалакаймо краще про щось інше, Сенді!

– Гаразд. То ти збираєшся оселитися в каліфорнійській секції раю?

– Не знаю. Я ще не вирішив нічого певного, поки не прибула моя родина. Я намірявся тільки роздивитися, не кваплячись, а вже тоді щось вирішувати. Крім того, у мене чимало знайомих серед небіжчиків, я хотів би розшукати їх і побалакати про приятелів, про давні часи, про те, про се, розпитати, як їм тут живеться. Я гадаю, моїй дружині захочеться влаштуватися у літньому таборі в Каліфорнійських горах, бо там буде більшість близьких їй небіжчиків, а вона любить водитися зі своїми.

– Не дозволяй їй цього! Ти сам побачиш, як погано з білими в джерсійській окрузі раю, а в каліфорнійській – у тисячу разів гірше! Вона аж кишить тупоголовими янголами кольору глини, а найближчі білі сусіди можуть виявитись не ближче, як за мільйон миль. Товариства, ось чого людині особливо бракує в раю,– товариства людей, подібних до неї породою, кольором шкіри й мовою. Через це я разів зо два мало не оселився в європейській частині неба.

– А чому ж ти цього не зробив, Сенді?

– О, з різних причин. По-перше, хоч ти там бачиш багато білих, але мова їхня майже незрозуміла, і поговорити так само нема з ким, як і тут. Мені приємно дивитися на росіянина, німця, італійця і навіть на француза, якщо в цю мить він не робить чогось непристойного, але розгляданням голоду не наситиш, хочеться ж поговорити!..

– Але стривай, Сенді, є ж Англія, англійська округа в раю!

– Воно-то так, але там не набагато краще, ніж у цьому кінці небесних володінь. Поки ти маєш справу з англійцями, що народились не більше трьохсот років тому, воно ще нічого, але як тільки заглибишся за єлизаветинську добу, мова стає туманною, і чим далі вглиб, тим вона туманніша. Я розмовляв з якимсь Ленглендом і ще з одним на ім’я Чосер – це старовинні поети,– але марна то була річ,– я майже зовсім не розумів їх, а вони мене. Потім я одержував від них листи, але такою каліченою англійською мовою, що годі було щось уторопати. У ту давню добу англійці – справжні чужинці, та й квит; вони говорять по-датському, по-німецькому, по-норманському, по-французькому, а іноді сумішшю всіх цих мов; ще далі в минуле,– і вони говорять латиною, по-старобретонському, по-ірландському, по-гельському; а там уже підуть мільярди й мільярди сутих дикунів з такою базграниною, якої і сам чорт не втне. Перш ніж натрапиш в англійському селищі на людину, яку розумієш, доводиться продиратися крізь величезні стовпища людей, які говорять так, що ні бельмеса не второпаєш. Бачиш, за мільярди років у кожній країні змінилося стільки народів і мов, що кінець кінцем у раю вийшла престрашенна мішанина.

– Сенді,– кажу я,– а великих людей, про яких згадується в історії, ти багатьох бачив?

– Еге ж, багатьох. Я бачив королів і всякого роду видатних людей.

– А королів цінять тут так само високо, як і на землі?

– Ні, людина не приносить сюди свого чину. «Божественне право монарха» – це земна вигадка, і для неба вона не підходить. Королі, прийшовши в царство небесне, спускаються до загального рівня. Я дуже добре знав Карла Другого – він один з найпопулярніших коміків у англійській секції і вважається там за першорядного майстра. Звичайно, є ще кращі актори – люди, про яких на землі й не чули,– але Карл створив собі дуже добре ім’я і вважається майбутнім світилом. Річард Лев’яче Серце – призовий боксер і має неабиякий успіх серед публіки. Генріх Восьмий – трагік, і сцени, в яких він убиває людей, вражають своєю життєвістю. Генріх Шостий торгує в кіоску релігійною літературою.

– А Наполеона ти коли-небудь бачив, Сенді?

– Часто, іноді у корсіканському районі, іноді у французькому. Він завжди вишукує собі місце на видноті і ходить, насупившись, схрестивши руки,– незмінна підзорна труба під пахвою,– з тим величним, похмурим і оригінальним виглядом, якого вимагає його репутація, і дуже йому прикро, що тут його не вважають таким великим полководцем, як він сподівався.

– А хто ж вважається вищим?

– О, багато людей, про яких ми й не чули, знаєш, із породи шевців, коновалів і точильників – безрідні мугирі, що ні разу в житті не держали в руках меча чи вогнепальної зброї,– але з вояцьким даром у грудях,– дарма що вони не мали нагоди проявити його! Тут вони займають своє справжнє місце, а Цезареві, Наполеонові й Александрові Македонському доводиться відступити на задній план. Найвидатнішим воєнним генієм, що будь-коли жив на світі, був каменяр звідкись із-під Бостона – він помер під час революції – на ім’я Ебселом Джонс. Куди б він не йшов, за ним біжать юрби народу, щоб тільки глянути на нього. Бачиш, кожен тут знає, що якби йому трапилася нагода, він показав би світові такі полководницькі таланти, що всі інші славнозвісні