BooksUkraine.com » Сучасна проза » Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко"

115
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: Сучасна проза / Публіцистика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 115 116 117 ... 138
Перейти на сторінку:
Федорович попросився на переднє сидіння:

– Як найстарший серед усіх, буду немовби вартовим матросом на кораблі. Нехай усі бачать, що на фестиваль національних культур до міста Кам’янця-Подільського їде з друзями сам маестро Ігнащенко.

Втім, вже через півгодини син Руфіни, який взяв на себе роль водія, припаркувався на узбіччі й заявив категоричним тоном:

– Маестро, пересядьте, будь ласка, назад, а на переднє місце нехай сідає найтихіший з вас. Бо я терпіти не можу, коли мені просто у вухо горлають.

– Ну, тоді нехай сідає наш хлопчик! – негайно відреагував архітектор.

– Я не проти, – пробурмотів Спартак, і вони помінялися місцями. Від такої заміни виграли всі. По-перше, Жорж спокійно вів автівку трасою, бо Анатолій Федорович більше не перехилявся назад, постійно налягаючи на праву руку водія. По-друге, Спартак зміг відсипатися на передньому сидінні хоча б уривками. Звісно, Терезку це трохи здивувало, та він мовив коротко:

– Я ж їду до Кам’янця не просто порозважатися. Не забувай, мені ще матеріал про святкування робити, а для цього потрібна свіжа голова. Це ж не просто головний редактор доручення давав – мене сам Кулик[106] про це попрохав. Всього лише через місяць після трагічної загибелі нашого першого головреда Олександра Кривенка[107] до нашого видання і досі прикута загальна увага громадськості.

– Але ж ти сам казав, що бачив Кривенка єдиний раз у житті, коли він заходив у гості до вашої редакції!..

– Так, мене й справді запрошував на роботу не Кривенко, а його наступник Ігор Юрченко. Але що це змінює?! Мені ж редакційне завдання поставив не Юрченко навіть, а сам Зіновій Володимирович. Як шеф-редактор, він стоїть над усім нашим колективом, бо представляє засновника.

– Трудоголік ти, нещасний трудоголік!.. – зітхнула дівчина жартівливо. – Ну гаразд, бачили мої очі, що купували… Спи собі, якщо зможеш.

Зате сама Терезка всю ніч протеревенила на задньому сидінні із самим маестро та його продюсеркою (і за сумісництвом – мамою водія) Руфіною. До речі, не тільки вона – всі троє були у захваті від цього безперервного «всенощного» спілкування, схожого на ток-шоу.

– Спарику-у-у!.. І чому ти мене не познайомив з маестро раніше?! Чи є у тебе хоч якесь виправдання, сонько ти лінивий?.. – періодично скрикувала вона, торсаючи чоловіка за плече.

– Ти ж сама не хотіла, – бубонів той крізь сон. – До того ж якби ти на культуролога навчалася, а не на соціолога… А так це не твій предмет.

– Хто не хотіла?! Я не хотіла?! Предмет не мій?! – обурювалася Терезка й негайно визнавала: – Ну так, не хотіла… Та я думала, що маестро Ігнащенко – такий самий огидний тип, як цей твій підшефний бомж, а він… Анатолію Федоровичу, уявіть собі, що мій Спарик узяв справжнє шефство над якимсь там немитим бомжем! Ну, і що ви на це скажете?!

– Наш хлопчик – дуже добра душа, – відгукувався маестро, – у нього просто золоте серце.

– Знаю, що золоте, – зітхала Терезка, – тому й покохала. Але ж погодьтеся, голову на плечах також треба мати! Особливо журналістові.

При згадуванні про «голову на плечах» Спартак аж сіпнувся – бо подумав про Гонгадзе. Втім, ніхто із заднього сидіння цього не помітив, а погляд Жоржа був прикутий до автотраси.

– Спартаку, ти маєш якось завітати в мою майстерню разом з цією чудовою дівчиною, – між тим звертався до журналіста архітектор. І знов до Терези: – Я тобі такі дивовижні речі покажу!.. От тебе ж, наприклад, Терезою звати, чи не так?

– Ага! По-перше, я народилася першого жовтня – за католицькими святцями, це День святої Терези[108]. По-друге, за гороскопом я – теж Терези.

– Коротше, куди не кинь – повний ТЕРЕЗЕЦЬ! – пожартував із переднього сидіння Спартак. – Але це мені навіть подобається.

– Спа-а-ари-ку-у-у!.. – обурювалася вона, проте розгорітися майже сімейному скандалу не дав маестро:

– Чудово! У мене в майстерні є зачаровані терези, які віщують мою долю.

– Су-у-упер! – верещала Терезка і плескала в долоні.

– А ще є краватка, подарована мені особисто Сальвадором Далі.

– Ух ти-и-и!

– А ще мій величезний портрет, який Феодосій Тетянич намалював всього лище за одну ніч. Є у художників така фішка – написати картину за ніч…

– Тетянич – це той самий, який Фріпулья?! Який Хрещатиком ходить?..

– Точно, він самий.

– У-у-у-у!.. Спарику-у-у, коли ми підемо в майстерню до маестро?

– Не раніше, ніж до Києва повернемося, – резонно заперечував Спартак крізь примарний сон.

Отак і минула ніч.

До Кам’янця-Подільського прибули близько 9:15 ранку. Жорж висадив Спартака з дівчиною під дверима готелю «Panorama», де для них був заздалегідь зарезервований двомісний номер.

– Не хо-о-очу з вами розлучатися! – вередувала Терезка й жартівливо тупала ніжкою по асфальту. – Я ще не дослухала розповідь маестро про життя Нестора Махна в Парижі. Спа-а-арику-у-у, негідник ти сякий-такий! Чому ти не записуєш такі чудові оповідки маестро на диктофон?!

– Зате я записую, не переймайся, – заспокоювала її Руфіна. – Ми ще випустимо книгу спогадів Анатолія Федоровича, ось побачиш!..

– Ну от, ну от! Спа-а-арику-у-у, а чому не ти?..

– Мені репортаж робити треба, – пробурмотів Спартак.

– Який же ти занудний!

– Нічого страшного, Терезо. Наш хлопчик розробляє свої теми, він у тебе – просто діамант! А його роман про Куренівську трагедію – це шедевр. А ми про інше домовимося… – Ігнащенко поправив чорну шовкову косинку, зав’язану на шиї на манер краватки, й із загадковим виглядом повідомив: – Є така ідея: надрукувати його роман, а в якості ілюстрацій узяти деякі мої архітектурні проекти. А?! Як тобі?! Ось треба Руфіну попрохати…

– Я подумаю, – доволі стримано мовила продюсерка. Натомість Терезка бурхливо заплескала в долоні. Й якби Спартак не потягнув її до готелю, вона б так і не відійшла від автівки Жоржа.

– Нічого, на фестивалі ми ще зустрінемося. Неодмінно!

Сказавши це, маестро зачинив дверцята, авто рвонуло з місця, повернуло ліворуч і зникло за найближчим рогом. Парочка ж пішла заселятися.

– Я не записую розповідей Ігнащенка, бо маестро додає туди чимало відсебеньок. Надто багато часу піде, доки я відфільтрую всі його вигадки від правдивої основи, – кинув через плече Спартак, коли вони підходили до дверей номера, відведеного їм на другому поверсі.

– Наприклад?..

– Наприклад, візьмемо його останню на сьогодні розповідь про батька Махна. Маестро чомусь стверджує, нібито його та Галини Кузьменко доньку звали Лізою, хоча насправді у неї було інше ім’я – Олена. Дрібниця, але…

– Ну то й що?! – скривилася дівчина. – Подумаєш, ім’я!.. Та й якщо це навіть фантазії маестро, то настільки яскраві, що аж подих перехоплює.

– Я фантазую не гірше, – резонно зауважив Спартак. Відчинивши двері, він

1 ... 115 116 117 ... 138
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко"