Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

до дій: якось він знову побачив обличчя Береніс — цього разу в вітрині луїсвільського фотографа. Це був доволі великий портрет, збільшений із маленької світлини, яку пані Картер нещодавно отримала від доньки. Береніс стояла напівоберта, недбало спершись об полицю високого, в колоніальному стилі каміна. В лівій руці, що вільно звисала уздовж стегна, вона тримала крислатий солом’яний бриль. Слабка, ледь помітна посмішка грала в кутиках її рота, а широко розплющені очі світилися удаваною простодушністю та лукавством. Невимушена грація її пози скорила Ковпервуда. Про те, що пані Картер не давала дозволу виставляти портрет у вітрині, він не мав ні найменшого уявлення. «Це — діамант», — сказав собі Френк і зайшов в фотомайстетню. Він забажав, аби портрет зняли з вітрини, а негативи знищили. З’ясувалося, що за півсотні доларів він може отримати і портрет, і негативи — все, що заманеться. Купивши портрет Береніс, Ковпервуд негайно віддав його вставити в рамку, відвіз у Чикаґо і повісив у себе в кабінеті. Нерідко вечорами, піднявшись нагору, щоб перевдягнутися, він затримувався на мить перед цим портретом, і захоплення його лиш росло, а разом із ним росла і цікавість. Френк бачив у цій дівчинці природжену аристократку, майбутню світську левицю до мозку кісток, втілення, можливо, того ідеалу, слабкою подобою якого були світські дами, такі, як пані Меррил та їй подібні.

Заїхавши якось знову в Луїсвіль, Ковпервуд знайшов пані Картер дуже стривоженою. Справи її раптово відчутно похитнулися. Такий собі майор Гейґенбек, особа, котра користувалася неабиякою популярністю, раптово помер у її будинку за доволі дивних обставин. Майор був дуже заможною людиною, сімейною. Офіційно вважалося, що він проживає зі своєю дружиною в Лексінґтоні. Насправді ж він майже ніколи там не бував, і раптова смерть від паралічу серця застигла його в товаристві панни Трент, акторки, з котрою він доволі весело гаяв час і котру привів у будинок пані Картер як свою приятельку. Через прискіпливість слідчого, котрий вів справу, поліції стало відомо все. Світлини панни Трент, пані Картер, майора Гейґенбека та його дружини, а також різні дуже пікантні подробиці, які викривали порядки в будинку пані Картер, вже мали з’явитися у пресі, коли втрутився полковник Джиліс і ще дехто з людей світських і впливових. Скандал зам’яли, але пані Картер продовжувала перебувати в неспокої. Такого повороту справ вона аж ніяк не очікувала. Всі друзі, налякані загрозою скандалу, покинули її. Сама вона занепала духом, і Френк застав жінку за дуже тривіальним заняттям: вона ридала. Очі її попухли і почервоніли від сліз.

— Ну, годі, годі, — благав він, зиркаючи на пані Картер, котра відповідно до нагоди одяглась у понуро-сірі тони, — я впевнений, що нічого страшного не сталося.

— О, пане Ковпервуд! — патетично вигукнула ця леді. — Нещастя так і сиплються на мене з того часу, як ви нас покинули. Ви чули про смерть майора Гейґенбека? — Френк, котрому полковник Джиліс устиг шепнути вже дещо, ствердно кивнув. — Так ось, я тільки-но отримала повідомлення з поліції: мені пропонують залишити місто. Та й домовласник уже попередив мене, що я маю забиратися. Ах, якби не діти, я б, мабуть...

І жестом, сповненим драматизму, вона притисла до очей мереживну хустинку. Ковпервуд дивився на неї з цікавістю, щось обмірковуючи.

— Вам зовсім нікуди поїхати? — спитав він.

— У мене є заміський будиночок у Пенсильванії, — зізналася пані Картер. — Але не можу ж я там оселитися в лютому! Та й на які кошти буду жити? Адже це — моє єдине джерело прибутків.

І пані Картер обвела навколо себе рукою, даючи зрозуміти, що має на увазі свою квартиру.

— А ця хатинка в Пенсильванії — ваша власність? — поцікавився Френк.

— Так, але вона дуже мало вартує, і, крім цього, мені ніяк не вдається її продати. Я вже пробувала не раз, бо вона набридла Береніс.

— І ви не відклали грошей на чорний день?

— Усе, що я мала, йшло на утримання цієї квартири та навчання дітей. Я намагалася дати Береніс і Ролфові можливість досягти чогось у житті.

При цій вторинній згадці імені Береніс думки Ковпервуда мимоволі майнули до того, що було справжнім підґрунтям його зацікавлення пані Картер, його черговою примхою. Невелика грошова допомога не обтяжить Френка. Зате згодом це може привести до знайомства з її донькою.

— Чому б вам не покінчити тут із усім раз і назавжди? — спитав він. — Це зовсім негідне вас заняття — треба ж потурбуватися і про майбутнє дітей. Так можна непоправно зіпсувати їм життя. Ви, ймовірно, хочете, щоб вашу доньку прийняли в світі, чи не так?

— О, звісно! — вигукнула пані Картер, майже молитовно дивлячись на Ковпервуда.

— Саме так, — підтвердив Френк.

Думка його напружено працювала, і він, як завжди в таких випадках, одразу ж перейшов на лаконічний, діловий тон, хоча все це цікавило його аж ніяк не з ділового боку.

— То чому б вам не пожити поки що у вашій оселі в Пенсильванії або, скажімо, в Нью-Йорку? Тут вам не можна залишатися. Продайте меблі або надішліть їх туди пароплавом.

— Ах, я була б рада виїхати, — зітхнула пані Картер, — якби тільки знала, як це здійснити.

— Послухайтесь моєї ради й їдьте поки що в Нью-Йорк. Залагодьте всі ваші грошові справи тут, а в усьому іншому я вам допоможу — на перших порах. Почніть нове життя. Те, що зараз сталося, може дуже ганебно позначитися на долі ваших дітей. Я подбаю про хлопчика, коли він підросте. Що ж стосується Береніс, — голос його прозвучав незвично м’яко, коли Френк вимовив це ім’я, — то вона може зав’язати хороші знайомства, якщо пробуде в пансіоні років до двадцяти, а це дуже допоможе їй у майбутньому. Від вас же потрібно тільки одне — намагатися уникати зустрічей із вашими тутешніми приятелями. Може, не завадило б навіть відвезти Береніс на якийсь час за кордон, після того, як вона закінчить пансіон.

— Певна річ, звісно, якби тільки я могла все це влаштувати... — жалібно промовила пані Картер.

— Чудово. Зробіть наразі те, що я вам пропоную, а там подивимося, — сказав Ковпервуд. — Було б дуже сумно, якби така нещаслива подія зіпсувала життя вашим дітям.

Пані Картер, бачачи, що в особі Френка — якщо