Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

— Мітлу в руки, пані! мітлу!

Казна-що під брамою!.. шматки перил, уламки сходинок, кухонне начиння, посуд, шмаття у калюжах алкоголю, гасу і сечі… несила всього перелічити! усе маринується під брамою, розтікається!.. а сходи! вона що, не бачить?.. ба, саме тепер!.. дивиться! помітила! випускає з рук флакон!.. ложки… зараз стрибне!.. несила… стовбичить над непритомною… стрибне?.. ні!.. вирячилася!..

— Агов, омлетна пико! нумо! де віник? ворушися!

Омлетна пика, кажу!.. вона схожа! я не прибільшую!.. зморшки, жовта шкіра… відблиски знадвору!

Чисто там, де гарно прибирають!

Знову вибух! ще один! може, ви думаєте, що я верзу?.. ні! брррум! обох кидає… її в квартиру, на буфет… мене до коридору… ох, клята брама! яка веремія обабіч розламу! меблі з восьми поверхів! потрощені! навалені! ти диви! і поручень утік! великий поручень! згорнувся!.. лише згорнувся! закучерявився! з самого верху! аж донизу!.. з восьмого! нехай консьєржка переймається! не моя справа!.. мій клопіт — то Дельфіна… напроти, у консьєржчиній квартирі… під столом!

— Вам аби на той бік!

Інші теж наполягають, щоб я перескочив! з ними!.. але якщо стану на край розламу, мене туди турнуть!.. у них гидкі інстинкти… краще не ризикувати!.. вагаюся… вагаюся… поки вагаюся, нова хвиля!.. і новий порив! мене знову кудись кидає! підносить!.. перелітаю через столик! нарешті! мов птах! у леті мало не чіпляюся за нього!.. роблю пірует у повітрі… нарешті!.. я у помешканні консьєржки! і не відчув!.. ляппп! тепер відчуваю! що не птах!.. кістки!.. падаю! вию!.. виючи, дивлюся на Дельфіну… Дельфіна тут… непритомна, он… під столом… вона нічого не відчула, та Дельфіна!.. мені боляче і я кричу!.. от доказ!.. «Нормансе! Нормансе!..» гукаю до нього! він лишився лежати в калюжі по інший бік, її чоловік, онде!.. не відповідає!.. дивлюся на все, дивлюся пильно… столик відділився і піднісся!.. так, підскочив! і полетів на авеню, у полум'я!.. обертаючись! перекидаючись!.. таким чином, коридор розчищено! надлюдські зусилля вже не потрібні! розламу вже немає!.. як і столика!.. краї розколини зійшлися! завдяки гику з-під землі! брррум! розколина стулилася!.. мабуть, тепер усі прийдуть сюди! гуртом!.. ну ж бо! обмацують себе… не йдуть! проте загроза вже минула!.. ні! ні!.. вони чують бррруми… справді!.. з боку Тертр… бояться ворухнутися, рвонути… укупі не так страшно… увесь цей безлад, усі ці людці!.. у товстуновій калюжі!.. сидять там, злиплися… коридор не перейдуть і «за ца-а-а-рство»!..

— Це американці! гура! це американці, докторе!.. вони чудово ціляться!

Дві сестри зловтішаються проти мене! Так! проти мене! мене викривають!.. що я не люблю американців… он як пащекують! базікають! стерви!.. а самих аж трусить!.. і пащекують!

— Це… це!..

А інші гукають одні одних… перегукуються…

— П'єро!.. Гортензіє!.. Анжело!..

Наче загубилися!.. Занадто зліпилися шиї, голови, животи, ноги!.. з кожним поштовхом там щось мелеться… «Гортензіє! Гортензіє! Ремоне!»… розтиснутися не можуть… бояться, що розлам знову розтулиться… може бути!.. треба вважати… бояться, що їх живцем засмокче… їм байдуже до консьєржки… їм байдуже до Дельфіни…

— Бальзаму! Бальзаму!

Хтось мусить це зробити! я!.. він тут!.. він біля мене, той бальзам! але я сам не впораюся! розтулити їй рота самотужки не зможу!.. кричу їм!.. гукаю в бурю! потребую допомоги! вррромб! замість допомоги просто на мене падає Ремон!.. з усього розмаху! і гукає сам себе! волає сам до себе! «Ремоне! Ремоне!»… досі себе шукає!..

Загубився!

— Замовкни!

Заспокоюю… він хапає Пірама… за голову!

— Це ти, дорогенький! це ти, Ремоне?

Це він запитує в Пірама!.. вважає себе Пірамом!.. Пірам тікає…

— Ви свою жінку шукаєте, от кретин! клятий маразматик!

Один із повзучих впізнає його…

— Так! так! її! Денізу!

Погоджується! згадав! він не себе шукав! ані Пірама! ні! ні! і від самих перших бомб! свою дружину Денізу! свою любу Денізу! це «провал» у пам'яті! струс думок!

— Ви — це ви! Ремоне!

Треба його переконати.

— І-а! і-а!

Це його відповідь!.. мов віслюк!.. але це не відповідь!.. і вррромб!.. зенітка відповідає! удовж всієї авеню!.. мало не забув про неї… гримить уже не так гучно, але все ж… ґрунт хитає менше… трусить менше… розколина не розгортається… та я не довіряю таким затишшям… Потоп може повернутися!.. інші теж не дуже вірять… зліпилися і вклякли он напроти… між череванем, чоловіком і стінкою.

— Кнур! сутенер!

— Фіґлярка! шльондра!

А от знову Родольф і Мімі!.. цікаво, де вони досі були?.. шпетять одне одного! на порозі там! біля вікна!.. рвуть одне на одному костюми!.. хапають, роздирають!.. У Мімі пазурі, мов у тигриці! бачу! бачу! ого, а на Родольфі редингот!

— Дикун! Тупак!

Картає без жалю!.. і заразом здирає одяг!.. вже вилоги повідривала!.. гарні, шовкові… а він тягнеться до її перуки! гай-гай, але ж пазурі в Мімійки! він відступає! тільки один кучерик відірвав! білявий кучерик! він не вправніший у бійці!.. проте дає їй ляпаса! іще одного! з усього маху! плаф! плюх! Мімі хитається!.. але контратакує! хапає його за редингот!.. хитається!.. шматує редингот!.. він до перуки не дотягнеться!.. тільки білявий кучерик! тільки один! і боа не пошматує! ні сукню з великими воланами… ані мантилью… нічого!.. Мімі перемагає! ляпас за ляпас!.. але він лишається без редингота!.. усе пошматовано… не тільки вилоги!

— Дикун! дикун!

Як вона його лає!.. і водночас рве на ньому все! іще шмат рединготу!.. хитається на ногах від мордачів, але не відступає! ще зусилля!.. перемагає!.. перемагає!..

— У тебе? у тебе?..

Що у нього?.. звинувачує, що він має!.. що має?

— Ключ! ключ!

— Не в мене! не в мене! у неї!

У неї! У неї! У неї! у консьєржки, от вона стоїть… зараз про все довідаюся!.. га? який ключ? нічого не доберу… вони занадто шварґотять… і знову хтось співає! хтось у коридорі, хтось із плазунів… Перікола!.. вона!

О, любий, коханий, тобі…

Знову біля мене… Перікола!.. рачки!..

— Крадійка! крадійка!..

Ні, це не Перікола гукає… це знову Мімі!.. дала спокій Родольфу…