Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Сюди! Ходіть сюди!
Хотіли б голосніше, та не можуть… занадто стиснуті, занадто розгублені!.. з останніх сил пнуться видертися з-під ліфта… ось хтось один виткнувся!.. потім двоє… потім троє!.. їх вабить консьєржчина квартира… а не нам допомогти, от негідники!.. не клятий столик витягти… ні! рачкують битим склом… порпаються… зашпортуються… смішно дивитися… власне, певним чином… доповзуть?.. не доповзуть?.. налазять одні на одних… а якщо попадають у розлам?.. чіпляються за товстуна… хапаються…
— Гей, недоріки! недоріки! сюди! до нас!
Нехай би допомогли! і той теж міг би підсобити! отой згори! атмосферна кара! обрубок у гондолі! Небеса міг би втихомирити! єроплани назад завернути! міг би, але за таких обставин марно хоч на когось покладатися!.. от де капость! не допоможе жодне чудо! серйозного лишилося тільки гармати! а які несамовиті, прошу дуже! увесь вісімнадцятий район вивертають! що з Тертром виробляють! потім раптом цілять у вулицю Франкера!.. і навіть іще ближче! колишню майстерню Делатра! розумієте, вулиця вгору… у нас під вікнами… майданчик для гри в кулі… схоже, вони тепер грають у шрапнелі й закидають їх у чагарі, у хмари! куди хоч!.. на пустир…
— Який ще пустир?
Гай-гай, все змальовую докладно!.. хіба вже немало розповів? бо я тут розказую, розказую… ледь про Дельфіну не забув! вона під столом, Дельфіна… напроти!.. от ви, ви б той розлам перестрибнули! ураз! атлетичним стрибком!.. ми б замилувалися!.. а столик?.. столик там собі стирчить! будинок хилиться, розлам хитає і гойдає, та столик міцно вгруз!.. як ми забилися об нього! уся стонога! і що? і що? не думайте, що я прибільшую!.. ні на хвильку! були б ви тут зі мною на межі прірви… ви б не втішалися… біля провалля поміж плитками, яке то ширшає, то вужчає!.. і його ще перескочити!.. хочу відштовхнутися від Нормансового живота! хочу стрибнути! з його барила! розумієте! з його барила, як із трампліна! відштовхнутися! збираю всю свою енергію! зосереджуюся! перескочу! але Ремон не пускає! не хоче, щоб я стрибав! раптом! хапає мене за торохкалки! «Раз, два, нумо!» тримає! щоб я витягав столика! я теж! укупі з ним! із ними! обов'язково!
— Докторе! докторе!
Гуртом! гуртом! не дають мені стрибнути! Трясця! а чоловік? товстун? хай нам допоможе, гегемот такий!.. навіть з розбитою головою!.. ні?.. як він двері розтрощив! як свою силу показав! він і столика може витягнути! я бачив, як він двері розтрощив! трррісь! але про нього вже ніхто не дбає! тільки про Дельфіну! тільки про Дельфіну!.. марно їм кажу, що він хропе, перевертається, втрачає кров, їм начхати! наплювати! переймаються тільки Дельфіною!.. за мною стежать… хто розсудомить щелепи? я! хто ще? хто має дати їй бальзаму? Усі хочуть долучитися! усі!.. гаразд!.. хай по-їхньому!.. не заперечую… вррромб! хвиля нас хапає, підіймає! ставить на ноги біля стінки!.. і знову кидає під браму! за яких чотири секунди… від ліфта біля старого входу!.. аж до вулиці!.. знову отримую по голові! мене знову кидає, б'є об усе, що є! страшний біль, ви не уявляєте! боюся подумати про перелами… схоже, що двох ребер!.. що казати про голову! голова!.. з одного боку так краще, вже нічого не чую… лежу біля входу до коридору… не потрапив у розлам, не натрапив на столик!.. але скалки!.. відчуваю бите скло!.. обтиканий скалками!.. користаюся, що опинився тут, майже надворі, гукаю Жюлю…
— Гей ти, обрубку! мерзотнику! злочинцю! ти Лілі не бачив?
— Пити хочу! пити!
Уся відповідь… лише про себе думає!
— А Бебера? Бебера?..
Усі інші тільки столиком переймаються…
— Ходіть, докторе, ходіть мерщій!
Гукають до себе… та я вже від них натерпівся! Хай їм біс!
— Ходіть! ходіть! докторе!
Мабуть, хочуть штовхнути мене в розколину, аби я витягнув столика! Маю підстави начуватися…
— Ну ж бо! ну ж! ну ж! ну ж!
— Візьміть Норманса!
Нехай його залучать, гегемота такого!
— Ні! ні! ні!
Відмовляються! їм тільки аби Дельфіна! переживають тільки про Дельфіну! і щоб я кинувся її рятувати!.. і щоб столика витягнув на ходу! передусім! передусім!.. ото вигадали!
— Нумо, докторе! мерщій, докторе!
Їх тільки шестеро тягнуть… інші тремтять, рачкують, перекочуються… нічого не тягнуть!.. столик загруз… міцно!.. застряг між плитами! мали б удесятьох! уп'ятдесятьох!.. дивні люди!.. цієї миті… саме цієї миті звідкись береться безліч карт! ширяють! звідкись з кінця коридору! з помешкання Армелли! безліч карт під склепінням!.. гральних карт!.. рої карт! жир! тузи! повно тузів! я вже їх щойно спостерігав… вони вже пурхали… але не так багато!.. а тепер злива карт! цілі колоди! як сполохані птахи! пурхають аж до авеню! до авеню! ох і карт у неї, тобто в Армелли! карт прийдешнього! тепер карти прийдешнього провітрюються! може, вона провиділа, що тут станеться, коли від'їжджала, провидиця? як її схованки потрощать! провиділа! чи не провиділа? як її пляшки поцуплять? і решту!.. сусіди! що її фотелі розпанахають?.. поруйнують найхитріші схованки!.. і ліжка, і перини!.. перини за вітром полетіли, коридором розстелилися! повен коридор! пір'я в повітрі! мерзлякувата Сивілла! нічого зі свого мотлоху не знайде! ні подушки! ані чашки! гай-гай, криївниця!.. ані краплі лікеру!.. усе вижлуктили, вилизали!.. решта покотилася на авеню!.. і в розколину!.. і під ліфт!.. а скільки побилося! на скалки!.. тачками!.. а сторожиха, отам, чого чекає?.. віник у руки, шановна пані!
— Яке безладдя, пані Туазель! яка гидота у вас у брамі!
Кричу їй!.. вона стоїть з флаконом у руках, чекає, доки перескочимо… доки я перескочу!.. доки витягну столика!
— Яка гидота!.. у вас у брамі, сором!
Наполягаю… Треба знати, яка вона маніячка!.. не дай Бог не витерти ноги на вході! у дощові дні, мов фурія! сказ на ґрунті килимка! ладна повернути вас
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін», після закриття браузера.
