Читати книгу - "Переможець завжди самотнiй"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Атож, я тебе відвезу додому. З превеликим задоволенням.
Це не входило в його плани, та коли він побачив полісмена, що придивлявся до кожного з гостей, то зрозумів: треба неодмінно знайти собі пару, стати одним із тих нікому невідомих, але, безперечно, значних чоловіків, які тут присутні і які гордо прогулюються зі своїми супутницями — переважно молодими і вродливими жінками, що якраз відповідає звичаям таких вечірок.
— Тобі не здається, що нам час увійти до зали?
— Так, справді. Але я не вперше на таких вечорах і знаю, що ліпше зачекати, поки всі сядуть. Принаймні три або чотири столи там зарезервовані й не варт наражати себе на ризик опинитися в незручній ситуації.
Дівчина, як він помітив, була трохи розчарована, що він не має тут зарезервованого місця, проте їй не залишається нічого іншого, як змиритися.
Офіціанти підбирають порожні келихи, залишені повсюди в саду. Моделі зійшли з недоладних постаментів, де вони танцювали, показуючи чоловікам, що на Землі ще існує дещо, варте уваги, а жінкам нагадуючи про те, що їм потрібна негайна ліпосакція, закачування ботокса та силікону в певні частини тіла й послуги пластичного хірурга.
— Будь ласка, ходімо. Я повинна трохи поїсти, бо інакше мені стане зле.
Вона бере його під руку, й вони йдуть до зали, що на другому поверсі. Схоже, Єва одержала його послання, проте залишила їх без уваги; але тепер він знає, чого мав чекати від жінки, такої розбещеної, як його колишня дружина. Дівчина-янгол із густими бровами досі перебуває з ним поруч, це вона примусила його обернутися й побачити поліціянта в цивільному, в ту саму мить, коли теоретично вся його увага мусила бути зосереджена на знаменитому модельєрі, чиє ім’я пролунало тоді в саду.
— Гаразд, ми зараз увійдемо.
Вони підіймаються сходами й підходять до зали. У ту мить, коли вони заходять, він делікатно просить, щоб вона випустила його руку, бо його друзі, що тут сидять, можуть це зрозуміти хибно.
— Ти одружений?
— Розлучений.
Атож, Хамід не помилився, інтуїція його не підвела, усі проблеми сьогоднішньої ночі здалися йому дріб’язковими супроти того, що він тепер побачив перед своїми очима. Оскільки чоловік, якого він побачив, не мав ніякого професійного інтересу на Каннському фестивалі, він міг тут з’явитися лише з однієї причини.
– Ігор!
Чоловік, який тільки-но увійшов до зали в супроводі значно молодшої жінки, дивиться в його бік. Серце в Єви калатає, мов несамовите.
— Що ти робиш?
Але Хамід уже підвівся, не попросивши в неї дозволу. Ні, він не розуміє, щó він робить. Він прямує до Абсолютного Зла, Зла, втіленого в людину й спроможного геть на все. Хамід думає, що перед ним дорослий чоловік і його можна перемогти — або фізичною силою, або логічними аргументами. Але він не знає, що це Абсолютне Зло має серце дитини, яке не відчуває жодної відповідальності за свої вчинки, завжди переконане в тому, що вони слушні. І коли воно не досягає того, чого хоче, то не вагається застосувати всі можливі заходи, аби тільки задовольнити своє бажання. Тепер вона розуміє, як янгол перетворився на демона з такою швидкістю: бо лють і прагнення помсти завжди зберігалися в його серці, попри всі його твердження про те, що він став дорослий і подолав усі свої травми. Бо він був найкращим із найкращих, коли йому треба було продемонструвати свою спроможність перемагати в житті, й це вселило йому почуття всемогутності. Бо він не вміє відступати — він, що пережив найтяжчі випробування, через які пройшов, ніколи не озираючись і несучи такі слова у своєму серці: «Одного дня я повернуся. Й ви побачите, на що я спроможний».
— Схоже, він знайшов когось цікавішого, ніж ми, — з гострою іронією кидає колишня міс Європа, що також сидить за головним столом, разом із двома іншими знаменитостями та господарем вечірки.
Єва намагається пом’якшити атмосферу незручності, яка раптом виникла. Але вона не знає, що їй робити. Господар вечірки, схоже, тішиться цією ситуацією. Він чекає, щó вона скаже.
— Пробачте. Це мій давній друг.
Хамід підходить до незнайомця, який, схоже, вагається.
Дівчина, яка стоїть поруч із ним, кричить:
— Це я, це я, пане Хамід Хусейн! Ваша нова актриса!
Люди за іншими столами обертаються — подивитися, щó відбувається. Господар вечора всміхається — завжди добре, коли відбувається щось незвичайне, потім його гостям буде про що поговорити. А Хамід уже підійшов до незнайомого чоловіка; господар вечірки помічає, що тут щось не так, і каже, звертаючись до Єви:
— Ви ліпше поверніть сюди вашого чоловіка. Або, якщо хочете, ми поставимо тут іще один стілець для вашого друга, але його супутниці доведеться сісти за інший стіл.
Гості вже знову обернулися до своїх тарілок, повернулися до розмов про яхти, приватні літаки, про коливання цін на біржі. Лише господар вечірки не втратив інтересу до того, що відбувається.
— Підійдіть до нього, — наполягає він.
Але Єва перебуває не тут, як йому здається. Вона летить думками за тисячі кілометрів звідси, до ресторану в місті Іркутськ, на березі озера Байкал. Там була трохи інша сцена; там Ігор
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Переможець завжди самотнiй», після закриття браузера.