Читати книгу - "Фінансист, Теодор Драйзер"

— Наскільки мені пригадується, — відповів Стінер, — він сказав ще, що зграя політичних інтриганів намагається застрахати мене, що коли я не дам йому триста тисяч доларів, ми обидва будемо розорені, та все одно сім бід — один одвіт.

— Ага! — викрикнув Шеннон. — Він так і сказав?

— Так, сер, він так і сказав, — підтвердив Стінер.

— Але як він висловився? Чи не могли б ви достеменно пригадати його слова? — зрадів Шеннон. Він простягнув руку до Стінера, немов запрошуючи його згадати розмову, що сталася між ним і Ковпервудом.

— Наскільки я пригадую, він саме так і сказав, — ухильно відповів Стінер. — Сім бід — один одвіт.

— Абсолютно правильно! — вигукнув Шеннон і різко повернувся спиною до присяжних, щоб кинути погляд на Ковпервуда. — Я так і припускав!

— Низькопробний виверт, ваша честь! — прокричав Стеджер, скочивши з місця. — Все це робиться з метою вплинути на присяжних. Це фіґлярство! Я просив би вас зробити попередження представникові звинувачення, просити його дотримуватися фактів, якщо у нього такі в наявності, і залишити ці акторські підступи!

У залі почали усміхатися. Помітивши це, суддя Пейдерсон сурово насупився.

— Ви заперечуєте, містере Стеджер? — поцікавився він.

— Так, звичайно, ваша честь, — підтвердив невгамовний захисник.

— Клопотання відхилено. І обвинувач, і захисник вільні в своєму слові.

Стеджер сам готовий був посміхнутися, але не наважився.

Ковпервуд, боячись, що показання Стінера представили його в дуже невигідному світлі, попри все із жалем дивився на скарбника. Яка безхарактерність! Яка слабка воля… До чого призвело його боягузтво!

Коли Шеннон, отримавши від свідка ці невтішні для Ковпервуда відомості, закінчив допит, за Стінера взявся Стеджер, але йому вдалося витягти зі скарбника менше, ніж він розраховував. Стінер говорив щиру правду, а враження, справлене правдою, важко послабити будь-яким трюком, хоча іноді це й вдається. Стеджер ретельно перебирав усі деталі взаємин Стінера з Ковпервудом, намагаючись виставити обвинуваченого безкорисливим посередником, і аж ніяк не ініціатором хитромудрої та злочинної авантюри. Завдання було нелегке. Стеджеру, однак, вдалося зробити більш-менш вигідне враження. І все ж присяжні слухали його скептично. Мабуть, думали вони, несправедливо буде карати Ковпервуда за те, що він з такою жадібністю вхопився за надану йому можливість швидкого збагачення, проте не слід було й ховатися під маскою невинності з такою явною ненаситністю. Нарешті обидва — і прокурор, і захисник — на якийсь час залишили в спокої Стінера, і було викликано наступного свідка — Альберта Стаєрса.

Стаєрс був все тим же худорлявим, жвавим чоловіком, який прихиляв до себе, — таким він був під час розквіту своєї службової кар’єри. Нині він здавався лише трохи блідішим, от і все. Свій статус він врятував завдяки Ков­первуду, який порадив йому довести до відома «Асоціації допомоги міському самоврядуванню», що його поручителі мають намір залишити за собою його заставу, тоді як за законом вона має перейти до міста, хіба що у влади є обґрунтовані претензії, яких в цьому випадку не було. Незмінно пильна асоціація випустила з цього приводу одну зі своїх численних «заяв», і Альберт із задоволенням спостерігав, як Стробік та інші негайно позадкували. Природно, що Стаєрс відчував певну вдячність до Ковпервуда, хоча колись марно зі сльозами благав його про допомогу. Він дуже хотів зараз бути йому корисним, але як людина за вдачею правдива, не зміг у своїх свідченнях викласти нічого, крім фактів, які частково свідчили на користь Ковпервуда, а частково — проти нього.

Стаєрс свідчив, що Ковпервуд в той день повідомив йому про придбання сертифікатів, зажадав належні за них гроші й додав, що Стінер даремно так наляканий, і ще що йому, Стаєрсу, не загрожує ніяка небезпека. Далі Стаєрс підтвердив правильність записів у пред’явлених йому бухгалтерських книгах міської скарбниці, а також відповідних записів у книгах Ковпервуда. Його показання, що Стінер був вражений, дізнавшись про видачу керуючим канцелярією чека, були проти Ковпервуда. Але той сподівався, що йому вдасться згладити своїми показаннями ефект цього повідомлення.

До цього моменту і Стеджер, і Ковпервуд вважали, що все складається для них більш-менш сприятливо, і не буде дивним, якщо вони виграють процес.

42

Розгляд продовжувався. Один за одним виступали свідки звинувачення, поки, нарешті, Шеннон не впевнився в тому, що достатньою мірою викрив Ковпервуда, після чого оголосив свою місію тимчасово завершеною. Тоді з місця підвівся Стеджер і почав сперечатися із суддею, вимагаючи припинення справи за відсутністю таких-то і таких-то доказів, що підтверджують склад злочину. Але Пейдерсон уперто стояв на своєму. Він дуже добре знав, яке значення надають цій справі політичні кола Філадельфії.

— Я вважаю, містере Стеджер, що це не підлягає розгляду, — втомленим голосом промовив він, вислухавши розлогу тираду захисника. — Традиції міської адміністрації мені відомі, й пред’явлене тут звинувачення до них ніякого відношення не має. Вам слід звернутися до присяжних, а не до мене. Я зараз вдаватися в ці подробиці не можу. За вами залишається право відновити клопотання до кінця розгляду справи. Клопотання відхилено.

Окружний прокурор Шеннон, який слухав з глибокою увагою, сів на своє місце. Переконавшись, що ніякими хит­ромудрими доводами суддю не пробереш, Стеджер піді­йшов до Ковпервуда, який тільки посміхнувся його невдачі.

— Нам, очевидно, треба покластися на присяжних! — сказав Стеджер.

— Я в цьому не сумнівався, — відповів Ковпервуд.

Тоді Стеджер звернувся з промовою до присяжних. Коротко виклавши їм свою точку зору на справу, він перейшов до висновків з показань свідків.

— Власне кажучи, джентльмени, особливої різниці між показаннями свідків звинувачення і свідків захисту бути не може. Ми не збираємося оскаржувати ні того, що містер Ковпервуд отримав від містера Стінера чек на шістдесят тисяч доларів, ні того, що він не здав до амортизаційного фонду сертифікатів міської позики на зазначену суму (до речі, законно ним отриману за посередництво), хоча він, за твердженням обвинувача, був зобов’язаний це зробити. Але ми, зі свого боку, стверджуємо і зуміємо, безперечно, довести, що як агент міської скарбниці, який понад чотири роки перебував у ділових стосунках з міським самоврядуванням, він мав