Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Згода П. П. Скоропадського на передавання у відання військово-польових судів експедиційного корпусу всіх кримінальних справ, пов’язаних із замахами на життя вояків і майно союзних армій, стала, з одного боку, передумовою визнання режиму Гетьманату зі сторони Берліна та Відня, з другого — підставою для легалізації поширення юрисдикції цих судів на місцеве українське населення, оскільки таке передбачалося нормами чинного на поч. XX ст. міжнародного права.
На нашу думку, було би помилкою говорити про якусь насильницьку узурпацію судових функцій в Україні командуванням експедиційного корпусу та його представниками на місцях. У такій «узурпації» була більшою чи меншою мірою заінтересована й сама українська влада, оскільки це сприяло оздоровленню загальної кримінальної ситуації в країні, а також ефективності боротьби з комуністично-анархічними течіями. Це той національний інтерес, яким варто було поступитися заради досягнення спокою й порядку в країні.
Польські суди16 травня 1919 р. до Луцька вступили польські підрозділи, й невдовзі польське командування припинило діяльність Луцького окружного суду, натомість запровадило польський військово-польовий суд. За свідченням надвищого судді К. М. Ященка з його доповіді від 1 жовтня 1919р., вже за місяць прибули презес польського окружного суду і прокурор, прийняли за описом всі справи та майно. Реорганізацію судової гілки влади в регіоні здійснював Генеральний Комісар Східних Земель.
19 вересня було відкрито польський окружний суд у складі 4 відділів: 2 кримінальних і 2 цивільних. Із них один провадив свою діяльність польською, інші — українською мовою. З’їзд мирових судів було скасовано, і суд став І інстанцією для розгляду політичних, кримінальних і цивільних справ і II інстанцією (апеляційним) для мирових судів на території Луцького, Горохівського, Ковельського, Володимирського, Ровенського, Кременецького, Любомльського, Камінь-Каширського і Дубенського повітів. Апеляційною інстанцією було визначено Віленський апеляційний суд або Апеляційний Суд Східних земель, аз 1921 року в зв’язку з його ліквідацією — Апеляційний суд у Любліні; касаційною інстанцією був Найвищий суд у Варшаві.
Новоутворені відділи мали провадити свою діяльність уже польською мовою, російська вважалась іноземною. Влада всіляко сприяла переведенню судочинства на польську мову — відкрито курси польської мови, впродовж півроку Уложение о наказаниях та Устав уголовного судопроизводства було перекладено та видано польською.
Польська влада вживала всіх заходів для переходу членів Луцького суду окружними суддями до польського судового органу. Колишнього голову Луцького окружного суду чотири рази запрошували прийняти посаду заступника голови польського суду, однак він відмовився. То був не одиничний випадок — всі працівники Луцького окружного суду перебували в дуже тяжкому становищі, але не йшли на службу до польського суду. Однак у відповідь на своє звернення до національних державних органів вони дістали пораду Українського комітету у Варшаві «йти на службу до поляків, щоб українське населення не залишилось без допомоги»[763].
Органами надзвичайної юстиції стали «доразові» («доразні», «наглі») — негайні суди, запроваджені Польською ліквідаційною комісією на території Галичини (розпорядження № 701 від 27 листопада 1918р.) для таких злочинів: убивство, грабунок, підпал і «публічне насильство», тобто злісне пошкодження чужої власності. Майже таке саме розпорядження (перелік злочинів не включав публічне насильство) для округу апеляційного суду у Львові видав Тимчасовий комітет, правлячий у Львові (розпорядження № 18/пр[езидія] від 21 грудня 1918 р.).
Для уніфікації цих нормативних актів міністр внутрішніх справ у Варшаві разом з міністром справедливості видали розпорядження № 47866 від 14 травня 1919 р. про запровадження в округах апеляційних судів у Кракові та Львові доразових судів для таких злочинів: убивство, грабунок, підпал і публічне насильство. За названі злочини передбачалася смертна кара[764].
На підставі наказу № 5223 головного командування військ Польських від 26 червня 1920 р. надзвичайна юстиція поширилась і на цивільне населення Західної Волині. Винні у вчиненні передбачених наказом злочинів карались із застосуванням судочинства воєнного часу і найвищої міри покарання — смертної кари через розстріл.
У деяких населених пунктах при відділах польської поліції було відкрито «бюро порад», які мали сприяти довірі населення до влади. Їхня діяльність була спрямована «на правильне оформлення заяв, прохань чи іншого роду документації до різних інституцій та установ, а також і в суд; надавати юридичні поради і пояснення та іншу допомогу усім, хто її потребує»[765].
Згідно з розпорядженням Генерального комісара Східних Земель від 20 березня 1920 р. кожна заінтересована в провадженні справи сторона впродовж трьох років із дня оголошення зазначеного розпорядження мала право відновити розгляд своєї справи.
Румунські судиНепроста ситуація склалась і на українських територіях, що перебували в 1918–1940 рр. у складі Румунії.
Найвищою апеляційною інстанцією для Буковини до 1918 р. була апеляційна палата у Львові. Однак після введення румунських військ до Чернівців зв’язки з нею перервалися, що майже паралізувало судову діяльність на цих територіях.
Так, 9 квітня 1918 р. Румунський уряд видав наказ про возз’єднання Бессарабії з Румунією, а 19 грудня 1918р. — наказ про возз’єднання Буковини з Румунією. Одночасно видано накази про організацію відповідних провінцій. У Раді міністрів Румунії було запроваджено посаду безпортфельного міністра, відповідального перед буковинською адміністрацією
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку», після закриття браузера.