Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

- Отже, розповідай, - підійшов до неї Макс, - що у вас є, а чого немає.

- Так це... пане... ми не скаржимося... якось буде, - зовсім по-дорослому, але трохи злякано відповіла та.

- Не скаржитеся - це добре. Але ти все ж таки розповідай.

Вона смішно наморщила лоб і почала.

- Їжі на всіх вистачить на три дні. Але в нас тільки крупа, три буханці хліба, трохи овочів і мішок картоплі. З одягом погано - у Дагора і того тільки, що на них, і різний дріб'язок. Я поділюся з Міркою своїм одягом, а для Морі в мене нічого немає. Усіх грошей тільки дванадцять срібних і сто двадцять мідних, - договорила і похнюпилась.

- А ти подивися на це все по-іншому. Ви вижили, всі живі й не покалічені. Є вози, де можна ночувати і їжа, нехай тільки й на три дні, - він усміхнувся дівчині й підморгнув.

Через пів години вони рушили далі. Макс, як і раніше, йшов поруч і розмірковував. Думки були не складні, так від нічого робити. "От цікаво - якби я таки пішов на кораблі... скільки народу вже за мною б ішло? Два кораблі? Чи три?" - усміхнувся сам собі.

До вечора все було спокійно, зупинилися, з'їхавши з дороги подалі вбік. Поки товариші по нещастю чи навпаки - по щастю, розбиралися з кіньми і вечерею, Макс пробігся околицями, активуючи сигналізацію. У кілька контурів, щоб розуміти - це хтось випадково, або ж хтось цілеспрямовано підбирається до них. Прийшла в голову цікава думка, але її залишив на потім. Ще думав, як додати їжі в загальний котел. Виходило так, що що б він не дістав - усе буде не зрозуміло звідки. Адже сумка-то в нього порожня на вигляд, а шматок м'яса такий, щоб усім хоч раз вкусити, непомітним там валятися не може. Вирішив почекати - хіба мало, і в людях доводилося помилятися, краще не поспішати. Та й з ельфою ще не ясно нічого.