Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

Старий довго мовчав, просто дивився в очі Максу. Онука, стиснувшись у грудочку, причаїлася під його рукою.

- Спасибі тобі, хлопче, - нарешті глухо сказав дід, - сам світлий тебе мені послав. Далі слова в нього закінчилися, він важко сів на лавку і згас, дивлячись за вікно. Дівчина стояла біля лави, беззвучно плакала і тільки примовляла, гладячи старого тонкою рукою по плечу

- Діду... ти що? Ти що ж це… не залишай мене, чуєш? У мене немає нікого... Чуєш? Дідусю...

Макс підійшов, трохи торкнувся її потилиці, дівчина обернулася, і він підхопив вже падаюче тіло. Поклав на грубку, поправив сукню. Потрусив старого.

- Діду, ніколи сумувати. За роздумами зараз можна життя втратити. Усе вже ясно - залишатися тут не можна. Як би ти не хотів - будинок потрібно залишити. Ти ж зібрався їхати? Ось і поїхали. Починай збиратися. Ці виродки неподалік воза залишили, я зараз приведу. Завантажимо все і поїдемо. Коні є. Решта ще буде - життя дорожче. Якщо не твоє - то внучку треба врятувати. Давай, діду, ворушись.

Віз був зовсім поруч, - Макс відчував присутність коней і охоронця. З цим було просто - Сея збила того, щойно побачила. А Макс уперше побачив, що робить її стріла. Розбійник якраз почав сповзати з нагрітого місця, він, схоже, абсолютно не переймався нічим, ледь відійшов на десяток метрів убік і розв'язав штани, як його просто розірвало на шматки.

- Е-е-е... Сея... Ти не пам'ятаєш, хто казав мені ще півроку тому, що силу треба дозувати за потребою?

- Вибачте, пане... - ельфа з'явилася поруч із луком у руках, - ви маєте рацію. Я втратила контроль. До цього я стріляла тільки на турнірах, а тут... ненавиджу їх усіх... і людей цих дурних теж.

- Забий. Така природа, нікого не переробити. Потрібно допомагати тим, хто щось справді хоче.

Він повернувся до будинку вже на возі. Дід уже вивів свою Рябеньку і складав речі на ґанку. На подив Макса, коней, що залишилися від розбійників, біля конов'язі не виявилося. Запитувати діда не було потреби - він і так уже все зрозумів. Швидким кроком зайшов у сусіднє подвір'я, відчинив ворота. Пес гавкнув один раз, але одразу ж забився в кут і не відсвічував. З хати з сокирою в руках вискочив мужик, той самий, що звинувачував його у всіх проблемах взаємовідносин із розбійниками. Розмовляти ні про що Макс не збирався, зробив два кроки, підкрок, з розворотом вирвавши сокиру з рук мужика і кинув її в бік ще одного молодого хлопця, який вискочив з дому слідом за тією самою тіткою. Сокира встромилася в стовп біля його голови, більше попереджати не знадобилося. "Уся бісова сімейка в зборі, мля…" - подумав Макс, продовжуючи рух і відправляючи старшого в політ. Політ був не довгим - вибивши собою другу стулку воріт, тушка мерзотника розляглася посеред дороги.

- Дві хвилини тобі даю, зрозумів? Щоб усі коні були тут. Швидко, тварюки... - Макс вийшов геть. Біля мужика на дорозі почали збиратися люди.

- Люди, - голосно звернувся одразу до всіх Макс, - а хто мені скаже, чому з хати цієї, - він штовхнув мужика, який намагався піднятися, - нічого не винесли? У нього навіть собака на ланцюгу сидить, нікому не завадила... І баба його якось не надто злякалася, га? У кого з вас собаки залишилися живі? - Четверо мужиків переглянулися, жіночі голови, що визирали з-за парканів, збуджено почали перемовлятися.

За дві години, на двох возах, у кожен з яких впрягли по двоє коней, Макс із дідом виїжджали з селища. На виїзді, біля крайнього будинку, їм у ноги кинувся ще один чоловік.

- Пане!!! Пане!!!

- Ти чого під копита кидаєшся, Дагоре? Жити набридло? - дід ледь встиг пригальмувати жвавих жеребців. Рябенька бігла позаду, разом з рештою, без навантаження.

- Сатор! Пане!!! Допоможіть мені, прошу вас... Немає в мене коня, ти ж знаєш, Саторе! Дві доньки в мене, трохи менші за твою онуку... і син... уб'ють нас, не втекти нам таким натовпом... Допоможіть, пане! Ось - він простягнув ганчірку з чимось, брязкаючим, - це все, що в мене є, візьміть! Я відслужу, скільки скажете, тільки візьміть...

Макс дивився на діда - з Дагором цим і так було зрозуміло, мужику припекло. Сатор же повернувся до Макса,

- Пане... нехай вони їдуть. Якщо треба - ми з онукою пішки підемо. Правду він каже... Найпрацьовитіша сім'я це... і найнещасніша.

- Віз є у тебе? - запитав Макс. Дагор заперечно похитав головою. Макс же ось тільки зараз помітив, що двоє юнок або дівчат, не розібрати, і хлопчина, років дванадцяти, що стояли досі осторонь і з надією дивилися на нього, тримаючи у руках вузли.

- Так, дівчата - сюди, швидко. Тримайте повід. Дагор і ви Сатор - готуйте пару під віз. - Сам зістрибнув на землю і пішов назад, добре, що було зовсім недалеко.

На друге його відвідування ворота таки злетіли з петель повністю. З хороших таких, кованих петель. "Треба ж, срань така... ці мруть, а в нього петлі ковані. І все в одному селищі на тридцять душ. Напевно, золоті монети в борозні знаходить". Со́бак навіть не пискнув. З хати на цей раз ніхто не вийшов. Макс вивів, впрягшись замість коня, віз, покидав у нього упряж, яку знайшов, закинув ще кілька мішків з вівсом і потягнув це все геть із двору. Ельфа, як маленька, радісно плескала в примарні долоні.

Селян попустило, вже коли від'їхали від їхньої колишньої хати кілометрів на десять - тобто - години за дві. Ранок був у самому розпалі, сонечко пригрівало. Ніка прокинулася, на радість діда, і одразу ж узяла все у свої руки. Дівчина відчутно посвіжішала і повеселішала. Макс ішов поруч, спостерігаючи все збоку і в душі реготав на все горло. Ельфа тільки здивовано посміхалася. Дівчина ж розвинула бурхливу діяльність - для початку зупинилися в зручному місці. Вода була, їжа була - за півгодини був готовий і найпростіший суп - Мірка і Морі - доньки Дагора, збацали його за кілька хвилин. У цей час Міх, разом із батьком і Сатором, перепрягли коней, задали їм корм і оглянули все, що потрібно було оглянути. Сама ж Ніка за цей час переглянула все, що вони вивезли з дому.