Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

Дівчина, що втекла в кімнату, коли чоловіки сіли за стіл, визирнула і, дуже соромлячись, принесла їм глиняний глечик з окропом.

- Спасибі, внуча, - очі діда дивилися на неї з величезною любов'ю, - ось, будемо чай пити, вона у мене майстриня збори різні робити. Всіх тут пригощає - кому від кашлю, кому від лихоманки якоїсь... Лікаря-то тут не знайти, та й грошей багато треба.

- А торгуєте-то чим?

- Так, як і всі - пшениця, овес, сіно для конячок. Купці, шукачі ходять, беруть, багатьом треба.

- Заробіток, я так розумію, невеликий, раз усі торгують. І далеко місто це?

- Невеликий. Та іншого-то немає. А місто не близько, дня три їхати треба на нашій Рябенькій.

Макс вибрався з дому під слушним приводом. Розмітив сигналізацію, проявилася ельфа.

- Пане, - у ній відчувалося здивування, - як вони тут живуть? Тут же нічого немає...

- А їм багато й не треба. Ти очі в дівчини бачила? Чисті вони, без підлості й гнилі. Усю душу через них видно. І дід її любить сильно. Інша справа, що пропадуть вони тут. Діда недуга звалить, а її одну... мало що може трапитися. Ті ж розбійники.

- Він же сказав, що тут не буває нікого? - здивувалася Сея.

- Сказати-то сказав. Поки в нього сили вистачало, може й так. А дізнаються, що дід занедужав, миттю добрі сусіди розікрадуть усе. Або банда на відпочинок заїде. Тут-то їх хто знайде? Сама здогадаєшся, що з дівчиною буде? Чи розповісти?

Ельфа, від повноти відчуттів, прикусила палець. - Але, пане... що ж робити? Не можна ж...

- А що робити? Як ти змусиш їх покинути свій дім? Тут же, напевно, мати її десь похована... Раз дівчисько з дідом живе, то немає матері вже, видно. Просто вмовляння не допоможуть. Та й хто я такий, щоб його вмовляти? Куди? Навіщо? Грошей немає... Я й сам би не повірив, багато таких, добреньких...

Уночі спрацювали його сигналки. Макс підхопився з сіна, на якому лежав, миттєво вскочив у чоботи й вислизнув із сарайчика. Дуже добродушна конячка неможливої масті, справді - рябенька, тільки покосилася на нього темним оком і продовжила дрімати. "Люди, на конях, вісім душ. Біс забирай… Схоже, дочекався дід", - Макс сидів у заростях і дивився за тим, що відбувається. А відбувалося недобре. Вершники, відразу пролетівши вулицю, заблокували її з двох боків і почали виганяти всіх із будинків. Справа для них була не складна і вельми звична. "Двадцять вісім душ - шість жінок років під тридцять, вісім чоловіків різного віку, троє дівчат - дідова онука найстарша, п'ятеро хлопців старших - решта людей похилого віку. Досить нестаре селище, дарма, що маленьке, та тільки це і проблема в цьому випадку. Грабувати... особливо нічого, а ось у рабство відведуть". Тим часом усіх жителів, хто в чому був, зігнали в одну комору, туди, де стояла дідова конячка. Почався грабіж.

- Пане... - ельфа стояла за спиною - невже...

- Та не дозволимо, не дозволимо... - розлютився Макс - тільки я тобі казав - ти будеш слухатися колись чи ні? Готуйся... зараз почнеться...

Тим часом розбійники, весело ґелґочачи, юрбою попрямували до сарайчика. Макс же чекав до останнього, не дивлячись на нетерпіння ельфи.

- Ось воно, починається. Ці мої, той, що на виїзді - твій, - вказав ельфі. Ватажок, як найнахабніший, першим заліз у сарайчик і став витягати звідти жінку, яка якось не дуже-то й впиралася, другий одразу ж потягнув дівчину - у ту мить, коли дідові вила встромилися негідникові в печінку, Макс вистрілив із лука. Він би міг і не чекати, можна було постріляти всіх по одному давно, але хотів, щоб дід сам на щось таки зважився. Те, що він вагається, відчувалося дуже добре, а Макс хотів, щоб дід звідси поїхав, зрозумівши, що це необхідно. Шість пострілів за дві секунди - слабенько, але він і не поспішав. Серед своїх пострілів не почув звуку тятиви "Найтихішого" - примарний лук у примарних руках звуків не видавав. Дівчина, відчувши, що її ніхто не тримає, стрілою метнулася в зарості.

- Виходьте всі, - Макс гукнув людей, що голосили в сараї, висмикуючи останню стрілу з мертвого тіла і діловито обнишпорюючи чужі кишені. Усі розбійники були мертві, жодного промаху він не припустився. - Діду, ти тільки там із вилами обережніше.

- Не виходь, не виходь!!! - загундів хтось, - розлютяться люди-то... усім погано буде!

- Ну хоч ви їм скажіть, що вже все, розбійники закінчилися, - Макс трохи штовхнув тітку, яка так і лежала на землі біля воріт, не ворушачись з заплющеними очима. Та, нарешті, підняла голову з соломи, зустрілася поглядом із мертвими очима отамана і заволала дурним голосом. На цей шум нарешті люди вийшли з сараю.

- Ти що наробив! - одразу заволав один із мужиків, - тепер вони приїдуть усім гуртом!!!

- А так, що? Думали відкупитися, чи що? Типу - ну подумаєш, когось зґвалтують, когось уб'ють... Тітонько, ти як? - він повернувся до постраждалої. - Чого хотіла б? Щоб натовпом потішилися, чи щоб убили? Може не треба було зупиняти? - Та тільки втискала голову в плечі й хапалася за надто короткий поділ нічної сорочки. - Загалом так - мені байдуже, що хочете, те й робіть. Можете вийти на дорогу і чекати. Хто розумніший, подумайте самі - вони вигребли з будинків усе, що захотіли. А що у вас брати? Крім вас самих нічого цінного, щоб навіть просто приїхати сюди, немає. То куди вони вас приготували? Зібравши в одну купу? І навіщо он там багаття запалили і смолоскипи навколо розклали? Думайте, що хочете, - він розвернувся і зайшов до хати діда. Майже одразу за ним до хати увійшов і господар. А за ним і дівчина.