Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

— Загалом, не встиг я навіть за межі Аквінка вилетіти, як мене наздогнав вельми відчутний магічний сигнал: спрацювали датчики, які ми з Амадо налаштовували вночі. Відбулося зміщення в просторі, та яке! З наскрізним проходом без зазначення фінальної точки. І відразу ж, слідом — друге, вже спрямоване, щоправда, незрозуміло, куди й нащо. З півдороги кинувся назад, але пізно. 

Прилетів — і застав справжню паніку. У них, бачте, магію викрали, та не просто так, а ґрунтовно, вважай, половину палацу позбавили енергії. І що найцікавіше, центр поглинання виявився не де-небудь, а в тій кімнаті, де ми з тобою розмовляли. Усе злизано дочиста, куди там Паулю, жодного сліду, жодної зачіпки! Ні, я, звісно, знав, що під час війни й не таке траплялося, але все ж читати й спостерігати наживо — різні речі. Добре хоч гості та слуги перебували далеко, милувалися змаганнями, тож ніхто не загинув. Але скандал стався знатний.

Я одразу кинувся шукати тебе, а ти пропала. Я мало з глузду не з'їхав, бігав по палацу, в усі кути зазирав, доки не згадав, що взагалі-то можу відстежити тебе зовсім в інший спосіб.

— Це ще як? — насторожилася я.

— Е... Ну, якщо чесно, — чомусь зам'явся вампір. — Не зовсім законним. Якщо розкажеш Неро, він мене точно по голові не погладить. Вгадаєш з однієї спроби?

Я задумалася на мить. Про фізику цього світу я знала злочинно мало, але одне припущення все-таки промайнуло.

— Ти поставив на мене щось на кшталт датчика переміщень, так? У браслеті, найімовірніше.

— Саме так, — знітився Стефан. — Вибач, будь ласка. Це був невеликий допоміжний засіб з того часу, коли ми не були впевнені, що ти людина. На всякий пожежний випадок. Я не шпигував за тобою, присягаюся! І не активував цю функцію, тому, власне, й не згадав про неї одразу.

— І чому я вже не дивуюся? — придушила я зітхання.

Пауль тим часом вивів нас на чергову роздоріжжя і шумно принюхався. На мордочці восьминога виразно читалися сумніви. Трохи потупцювавши, він усе ж таки звернув в один із коридорів — і ми почали підйом. Спочатку ледь помітний, але такий, що збільшується з кожним кроком. Досить швидко в породі позначилися сходинки, закручені широкою спіраллю.

— Довелося спішно шукати карту Орбіса, накладати на неї магічний зліпок, чекати, поки проявиться відбиток. — Стефан помітив, що я починаю втомлюватися і втрачаю дихання, обійняв, допомагаючи підійматися нагору. — Це були найстрашніші хвилини в моєму житті, чесно. Адже якби з тобою сталося непоправне, то браслет відключився б назавжди. Однак сигнал усе-таки вдалося зловити. Слабкий і переривчастий, але чіткий. За півсвіту від Аквінка.

На цьому факті я спіткнулася, але вампір встиг підтримати. Півсвіту за кілька секунд — це вам не жарти. Виявляється, майстер Фрогг був сповнений несподіванок. Утім, напевно, з дієвим артефактом у рукаві і я б зійшла за досвідченого магічного шулера. 

— Я мчуся до Амадо, — продовжив Стеф. — А його теж ніде немає. Мірабель із Ральфом гостей заспокоюють, Кассарі стабілізацією зайнята, решта їй допомагають, як можуть, уся служба охорони на вухах, а дракона не видно. Зате ельфійка, родичка того гордовитого блондина, заливається сльозами в обіймах своєї старенької компаньйонки: її дорогоцінного брата ніде не видно, допоможіть, люди добрі, принца вкрали. 

— Тобто як? — сторопіла я. — Що він, кільце ковбаси на ринковому прилавку, щоб його вкрасти? Суддя змагань має перебувати постійно у всіх на виду! Слабо віриться. Ну, гаразд я, дурепа, сама підставилася, але він-то кому дорогу перейшов?

— Думаю, що сам утік, гад вухатий, через те друге зміщення. Наробив справ і втік. 

— Виходить, Бернард із принцом заодно діяв? 

— Угу. Змовилися. — Стефан притримав Пауля і напружився, вслухаючись у тишу переходів. Потім невпевнено кивнув, мовляв, ідемо далі. — Треба б скоріше повернутися, попередити наших, адже цей ваш розпорядник досі у палаці й при всіх повноваженнях!

Щось у цьому ланцюжку мені не подобалося, не давало спокою, як камінчик, що потрапив у черевик. 

— Пропустимо поки що. А далі?

— О! Це найкумедніше! — усміхнувся Стефан. — Не бажаючи брати участь у загальному безладі, я втік зі стрільбища і буквально натрапив на розлюченого до почервоніння Амадо з цінною знахідкою в руках. Вкотре переконуюся, що у ящерів вроджений нюх на скарби. Настільки потужний, що частково замінює брак розсудливості. Дракони тягнуться до коштовностей, а що може бути дорогоціннішим за магію? Правильно, нічого. Амадо перший зіставив зникнення сили, радіус поглинання, нашу з тобою відсутність — і кинувся на пошуки. Тебе вже не застав, але, мабуть, перелякав майстра Фрогга, не дозволивши тому замести сліди остаточно.