Читати книгу - "Червоний горобець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
40
Бенфорд, Форсайт і Ґейбл перебували в афінській резидентурі. Сиділи всі з одного боку пошкрябаного столу для переговорів у звуконепроникній кімнаті — тридцятифутовій коробці з люциту на люцитових підставках всередині більшої зали, під різким світлом флуоресцентних ламп, вмонтованих у стелю коробки. Їхні чашки з кавою підплавляли поверхню столу, додаючи нові круглі відбитки до численних кружалець на тому столі. Нейт був у лазареті, трохи далі по коридору, у нього порозходились деякі шви.
— Оце здійметься буча, якщо ДІВА відмовиться повертатися, — сказав Ґейбл. — Росіяни так психуватимуть, що ще, дивись, пристрелять МАРБЛа спересердя.
Бенфорд поставив на стіл портфель, розстібнув лямки. Повернувся до Ґейбла.
— Ти, мабуть, дуже зрадієш, почувши, що тебе щойно обрали переконати ДІВУ не залишатися тут, а повертатися додому і продовжувати роботу, — сказав Бенфорд. — Тебе вона поважає найбільше після нашої молодої суперзірки з лазарета. Ти єдиний, кого вона називає, як його там, братвурстом?39
— Bratok, — сказав Ґейбл. — Це означає «брат».
— Ясно. Ну що ж, братіку, в мені вона бачить зрадника, як її особисто, так і всього ЦРУ. Задля користі операції Неша не можна підпускати надто близько; до того ж через небажаний фізичний контакт між ними тепер маємо страшенний головний біль.
Він поглянув на Форсайта, а відтак неоднозначно на Ґейбла.
— Саме тому я й довіряю цю нескінченно делікатну частину операції тобі, — сказав Бенфорд. — Bratok, зроби так, щоб ДІВА погодилась.
Бенфорд відкрив портфель і перевернув його догори дригом. На стіл висипались папери і глянсуваті чорно-білі фотографії. Форсайт упорядкував їх і оглянув кожну по черзі, відтак передав Ґейблу. На світлинах було зображено сільську річку, спокійну й повільну, спінену біля загати, а над нею — автомобільний міст на дві смуги на бетонних підпорах і з вигнутими ліхтарями уздовж поручнів. З обох боків — по фортеці, одна з квадратною вежею, інша — зубчаста і присадкувата. Уздовж річки — грубо збиті хатинки, а здаля — закопчені багатоквартирні будинки на тлі сірого неба. На мосту стоїть черга вкритих брезентом самоскидів.
— Міст через річку Нарва, — сказав Бенфорд, показуючи на одну з фотографій. — Праворуч Росія. Ліворуч Захід, якщо можна так сказати про Естонію.
Він перевернув ще одну фотографію.
— Командний пункт. На цьому переході тихо, здебільшого самі вантажівки, рухаються дуже повільно. Петербург за сто тридцять кілометрів на північ.
Бенфорд постукав пальцем по фото.
— Отут вона й перейде.
— Для чого робити так? — спитав Ґейбл. — Греки можуть влаштувати їй ескорт до аеропорту й посадити на літак. За три години вона вже буде вдома.
Бенфорд роздивився одну з фотографій, тоді нарешті відповів:
— Послуговуючись однією з недолугих картярських метафор Форсайта, ми відігралися, більш-менш. З одного боку, завдяки МАРБЛу ми нейтралізували крота у Вашингтоні. З іншого — зазнали непопраної втрати МАРБЛа. Натомість ДІВА, сподіваюся, значно покращила свої позиції. Я міг би ще додати, — сказав він, відсьорбуючи кави, — нам неабияк пощастило, що ДІВА з Нешем вирвалися зі смертельної хватки того спецназівського вбивці.
— Як на мене, єдиним незадовільним аспектом усього цього діла є ціна, яку заплатив безстрашний старигань. Я намагався вмовити його продовжувати працювати, як і раніше, не квапитись, та його не перепреш. Він відчув, що йому лишилось мало часу.
Бенфорд подивився довкола столу, потім знову став ритися серед фотографій.
— Я не дам цьому ось так просто скінчитися, — сказав Бенфорд, злегка плескаючи по портфелю на столі. — Тому й хочу порушити одне нагальне питання.
— Яке питання? — спитав Форсайт.
— МАРБЛ. Я маю намір повернути його. Він заслужив гідну пенсію, — сказав Бенфорд.
У камері запала тиша. Єдиним звуком там залишилось шелестіння повітря, що надходило через вентиляцію.
Ґейбл похитав головою.
— З його теперішнього статусу багато не витиснеш. Його заарештували як західного шпигуна, — сказав він. — У Лефортові немає програми звільнення з-під варти.
Форсайт нічого не сказав; він бачив, до чого все йде.
— А я вважаю, що Центр із великою радістю обміняє МАРБЛа, — сказав Бенфорд.
— Обміняє? — сказав Ґейбл. — І кого ж ти пропонуєш віддати їм?
— ДІВУ. Вона їм потрібна аж настільки, що вони відпустять МАРБЛа. За Сталіна чи Андропова такого б ніколи не сталося, проте це нова Росія. Путін переймається своїм іміджем, як удома, так і за кордоном. А ДІВА знає таємницю — кілька таємниць, — які принесуть йому багато мороки вдома.
— Росіяни нізащо не погодяться, — сказав Ґейбл. — Вони ніколи не відпустять МАРБЛа. Навпаки, радше кинуться шукати нових зрадників, аби не втратити обличчя, не дати слабину.
— Взагалі-то, вони вже погодились. Путін наказав Центру провести обмін.
— Поправ мене, якщо я чогось не розумію, — сказав Ґейбл. — Ти домовився з росіянами про обмін шпигунами, не знаючи напевне, чи ДІВА погодиться повернутися?
— Саме тому я й розраховую на тебе, — сказав Бенфорд. — До того ж вельми малоймовірно, що ДІВА продовжить вагатися, коли почує про те, що її рішення не повертатись анулює згоду росіян звільнити МАРБЛа.
— Чортів козир у рукаві, — сказав Ґейбл.
Бенфорд роздратовано глипнув на нього.
— От тільки так цю жінку не мотивуєш повернутися до Москви в ролі нашого таємного агента. Я до того, що якщо вона сердита на нас через наші маніпуляції, то може просто впертися нам на зло. І це буде останнє, що ми від неї почуємо.
— Я очікую, що ти не зведеш нанівець негативні аспекти нашої маніпуляції нею. Заново мотивуй її. Сядь із нею і підготуй її до роботи зсередини. Наголоси, що ключ до МАРБЛової свободи — лише в її руках, — сказав Бенфорд.
— Звести нанівець негативні аспекти, зрозуміло. Гаразд. За годину вирушу до Гліфади, — сказав Ґейбл.
— Часу маємо небагато, — попередив Бенфорд. — Я сказав росіянам, що ми поспішаємо. Рахунок іде на дні, години.
— Нарва, — сказав Ґейбл. — Естонія. Господи помилуй.
***
У кабінеті Зюганова по стійці смирно стояло двоє грузинів, дивлячись в одну точку на стіні над головою гнома. Це були chistilshchiki середнього рангу, найманці з Управління В СВР, мокрушники, спадкоємці Відділу спеціальних завдань генерала Павла Судоплатова, який впродовж чотирьох десятиліть прибирав ворогів совєтів як удома, так і за кордоном. Зюганов узявся читати щойно отриманий звіт від інформатора з грецької поліції. Душогуби вийшли.
Потому Зюганов викликав Людмилу Цуканову. Ця круглолиця нерішуча жінка увійшла до кабінету повільно, дивлячись на свої лаковані коричневі туфлі з-понад пишних, пухких грудей, пругко обтягнутих форменим жакетом дещо замалого розміру. Її каштанове волосся було підстрижене нерівно й доволі коротко. Округле слов’янське обличчя навзір здавалося здоровим і рум’яним, та за ближчого огляду виявлялося, що ця тридцятирічна жінка страждає на вугрі. Червоний прищ на її підборідді був болючим.
Людмила ніяково сіла і вислухала Зюганова, котрий без угаву проговорив понад півгодини. Зніяковілий погляд чорних очей Людмили, очей акули, очей ляльки, не відривався від його обличчя. Коли він закінчив, вона кивнула і вийшла з кабінету.
***
Під шкірою, як пізніше відзначив Ґейбл, Бенфорд мав великий запас поту, котрий
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоний горобець», після закриття браузера.