Читати книгу - "Заборонені чари"

Згодом, коли вони зробили паузу для відпочинку і просто лежали поруч, Джейн раптом запитала:

— От скажи, тільки чесно: невже Маріка краща за мене?

Аліса повернула голову й подивилася їй в очі.

— Саме зараз, коли ти зі мною, мені здається, що ти краща, — відповіла цілком відверто. — А коли я з Марікою — здається, що краща вона.

— І ти ніяк не можеш порівняти нас?

— Вас неможливо порівняти, сонечко, — сказала Аліса, погладжуючи рукою її живіт. — Ви дуже різні, але я люблю вас обох. Зрозумій це і навчись сприймати мене такою, яка я є. До того ж, тепер у Маріки є Кейт, а я… і ти… коротше, тепер ми разом. Можеш вважати, що ти перемогла.

Джейн зітхнула:

— То ось він який, смак перемоги! Щось багато в ньому гіркоти… Не дуже приємно почуватися запасним варіантом.

— Не бери дурного в голову. Ти не запасний варіант.

— Гаразд, тоді я просто друга. Цього ти не можеш заперечувати. Хоч там як, а коли я поставила тебе перед вибором — я чи Маріка, ти обрала Маріку. Все-таки ти любиш її дужче. — Джейн помовчала. — Ці чотири місяці були найгірші в моєму житті. Я ніби здуріла, загуляла так, аж чортам соромно стало. Спала з усіма дівчатами, які лишень погоджувались на це, зваблювала тих, що вагалися… А потім ще й Кейт… Боже, що я накоїла!..

— Ти каєшся? — запитала Аліса.

— Просто зараз, цієї миті, каюсь. Він бо ж мій брат, ми з ним не можемо жити, як чоловік та жінка, це й справді проти природи… Але я думаю так лише тому, що ти зі мною. Мені добре з тобою, я щаслива і хочу тільки одного — щоб ця ніч не закінчувалася, щоб ми завжди були разом.

Аліса ніжно поцілувала подругу.

— Ми будемо разом, Джейн, — пообіцяла вона. — Тепер будемо. Ніде я від тебе не подінуся…

Коли двері за Мірчією та Джейн зачинилися, в кімнаті запала напружена тиша. Маріка стояла непорушно й дивилася повз Кейта кудись у порожнечу. Її неприродно бліде обличчя здавалося вирізьбленим з мармуру.

Кейт не знав, скільки часу так минуло — може три хвилини, може, п’ять, а може, й усі десять. Він не наважувався першим заговорити. Він просто не знав, що сказати.

Нарешті Маріка зміряла Кейта гострим поглядом, підступила до нього впритул і щосили дала йому ляпаса. Потім іще одного. Кейт навіть не спробував відступити, ухилитися. Він розумів, що заслужив на це.

Та коли він побачив у Марічиних очах сльози, то збагнув, що її гнів — ще не найгірше його покарання.

— Як ти міг, Кейте? — заговорила вона майже пошепки, але з такою невимовною мукою в голосі, що він ладен був тут-таки вмерти, лише б не завдавати їй подальших страждань. — Як же ти міг?.. Ти ж казав, що кохаєш мене. А я… Невже ти не бачив, що я теж кохаю тебе? Невже ти був такий сліпий?.. Що ти накоїв, Кейте?! Що ти накоїв?.. — І вона гірко заплакала.

Цього Кейт витримати не міг. Він упав навколішки, обхопив її ноги й зарився обличчям у пишні складки її сукні.

— Пробач, Маріко. Пробач, рідна. Прошу, не плач…

Маріка потроху вгамувалася. Кейт продовжував стояти навколішки й обіймав її ноги. Він ні про що не думав. Думати було надто боляче.

— Чому? — запитала вона, схлипуючи. — Чому саме Джейн? Ти так сильно хотів допекти мені, що став грішити з рідною сестрою?

— Ні, Маріко, я й не думав допікати тобі. Просто… — Спокуса перекласти більшу частину провини на Джейн (що, загалом, відповідало дійсності) була велика, проте Кейт відкинув цю думку як негідну. — Просто так вийшло. Майже відразу ми зрозуміли, що стали бранцями цього світу, що для нас немає шляху назад. Ми були такі самотні, такі беззахисні, у нас нікого, крім одне одного, не було. Ми шукали розраду нашій самотності — і знайшли її в коханні, хай і гріховному… Та я не виправдовую нас. Лише пояснюю, як це сталося.

Кейт ще міцніше обняв її ноги. Маріка не заперечувала і навіть стала гладити його волосся.

— Ти не самотній, Кейте, — сказала вона. — І Джейн не самотня. Тут ви маєте друзів, їх набагато більше, ніж ти гадаєш. А в тебе, крім того, є я — не просто друг, а й кохана.

Кейт застогнав:

— Прошу, Маріко, не муч мене. Ми обоє розуміємо, що нам не бути разом. Між нами глибока прірва. Ти — принцеса, сестра князя, майбутнього імператора. А я… я — ніхто. Краще дай нам з Джейн спокій, прикинься, що віриш у нашу історію. Нехай ми грішимо, нехай губимо душі — зрештою, це наші душі. Що тобі до нас? Хіба це обходить тебе?

— Таки обходить, Кейте. Ще й як обходить. Я не можу віддати тебе Джейн — і насамперед тому, що сама кохаю тебе. Ти потрібен мені, дуже потрібен. Я не хочу для себе іншого чоловіка — тільки тебе одного.

— Ох, Маріко…

Вона поклала свої руки йому на плечі.

— Встань, Кейте.

Він слухняно підвівся з колін. Пристрасно дивлячись йому в очі, Маріка обхопила руками його шию, встала навшпиньки й наблизила до нього своє лице. Кейт був не в змозі опиратися, він обняв її за талію і припав губами до її солодких, таких жаданих губ.

Цілувалася Маріка вміло, навіть віртуозно. Але при всьому тому в