Читати книгу - "Казки Чаробору, Ольга Соболєва"

- Та ні, - задумалася дівчина. - Ягинішна казала, що Івар всього на пару років старший від мене, працьовитий, добрий хлопець. На вигляд же високий, міцно збитий блондин у кепці.

- Так-так, зараз. Дайте мені ще п’ять хвилин, - сказала комусь Марина і пошепки додала: - Так що там далі було?

*– Що? – від подиву Ярослава не відразу змогла підібрати слова. - У мене залишилися заощадження. Я весь рік підробляла і… І взагалі з якого дива ти зі мною так розмовляєш?

- А хіба я неправий? – хмикнув хлопець, навіть не глянувши у бік співрозмовниці. - Спочатку намалювалася тут по блату, потім сиділа роздивлялася там усіх, зморщивши ніс з огидою, а в кінці взагалі працювати не захотіла.

– Тебе там не було!

– Зате були інші. Чуєш, таких, як ти, одразу наскрізь видно, так що давай мені тут без «ля-ля». Знаєш, приїжджаючи з міста, не треба з нас село не асфальтоване робити!

Ярослава кипіла від злості на цього білобрисого мужлана, але не придумала нічого кращого, як ображено пирхнути і знову відвернутися до вікна. Ягинішна, звичайно, попереджала, що його дівчина погано впливає на характер хлопця, але щоб бути таким хамом... Так і хочеться сказати у відповідь щось не менш образливе і, зі всієї сили гримнувши дверима, вийти з авто. Та сваритися Ярослава не вміла, тим більше їм їхати ще дві години в один бік і стільки ж в інший.

Коли легковик нарешті в'їхав у місто і зупинився на стоянці торгового центру, Ярослава з полегшенням видихнула. Вийшовши з автомобіля, вона розім'яла шию, що затекла, і попрямувала до будівлі. Але на півдорозі почула окрик Івара:

- То тобі сказати, де бабки зняти? А то ще загубишся.

Ярослава нічого не відповіла. Навіть не обернулася. Вона розлючено крокувала далі, а хлопець, невдоволено хмикнувши, ще раз крикнув:

- Якщо о третій годині тебе не буде біля машини – звалю звідси сам!

Чесно кажучи, з покупками дівчина справилася набагато швидше, але не знала чи звільниться хлопець раніше вказаного часу. Та й не виключала, що той аби насолити може прийти взагалі пізніше. Тож чого біля машини тинятися по спеці? Тим більше, що її увагу привернув ювелірний магазин з невимовно гарними коралями. І дівчина точно знала трьох жіночок, яким би вони пасували.

Рівно о третій годині дня Ярослава прямувала до блакитної автівки діда Валери. Та у свою чергу, трохи здригаючись, голосно гурчала старим двигуном. Івар знов нетерпляче барабанив пальцями по керму і тільки-но дівчина підійшла ближче, промовив:

- Ти там виходи поплутала чи що? Я вже збирався їхати.

- Ну то їхав би, - байдуже знизала плечами Ярослава.

 Насилу уклавши свої покупки на заднє, і без того завалене пакетами сидіння, Ярослава мовчки сіла в салон. Хлопець тільки відкрив рота для докору, але дівчина вже пристібалася ременем безпеки.

- Чуєш, а чи не забагато ти купила шмоток на свято? Дивись, а то русалки з опудалом переплутають та в річку потягнуть, - знову насмішливо відізвався Івар.

Ярослава так хотіла відповісти йому, хто з них тут на опудало білобрисе схожий, але стрималася. Її вчили іншим манерам. Та в чомусь грубіян має рацію - дівчина і справді накупила багато. Особливо стрічок. Проте вона зробила це не просто так. Уроки рукоділля від найкращої подруги Марини навчили робити гарні і доволі прості прикраси. Ярослава витягла кілька котушок і почала плести браслети, перемежовуючи стрічки з бусинами.

Не минуло і півгодини, як Івар знову заговорив:

- Якось не дуже в тебе виходить.

«Ну все», - Ярослава глибоко зітхнула і відклала рукоділля.

- Так ти в нас експерт ще й у майструванні прикрас? - дівчина скривилася в надмірно фальшивій посмішці.

- Чуєш, ти нічого не поплутала? Я такою маячнею не страждаю, - різко відповів Івар. – І взагалі…

- А от я різностороння особистість, - м’яко, але наполегливо перебила Ярослава. – Цікавлюсь не тільки легендами та рукоділлям, а ще й правилами дорожнього руху. І точно можу сказати, що проїжджати на червоне світло не можна. Так само, як не можна ігнорувати знак «Стоп» та паркуватися на двох місцях одночасно.

Лице водія миттєво змінило вираз. Здавалося, зараз Івар був готовий висказати дівчині набагато більше ніж хтось встиг йому наговорити раніше. Але на превелике здивування пасажирки той лише легковажно відповів:

- Тобі здалося.

- Цікаво, що на це скаже дід Данило? – невинно поцікавилася Ярослава. – Мабуть запропоную йому купити відеореєстратор і покажу, як продивлятися щоденний звіт. Що скажеш на це?

- Скажу, що тепер я про тебе ще гіршої думки, ніж був зранку, - незадоволено скривився Івар.

- От і чудово, - на цей раз Ярослава посміхнулася щиро та задоволено.*

На протилежному кінці телефону почувся гучний сміх, який переріс ледве не в хрюкання.

- Так…так і…і сказала? – Марина не з першого разу змогла взяти себе в руки. – Моя ж ти розумничка. Так з ним! А він що?