Читати книгу - "Якось 31 грудня, або Що ви собі дозволяєте?, Софія Чайка"

– Тетяна працює журналісткою в моїй конторі. Попри молодість, вона – одна з кращих. Колись Таня робила статтю про «Коляду», брала інтерв'ю у Микити. Мабуть, спрацювалися. Здавалося б, випадкова зустріч, а який результат, – зазначив Арсен.

Начебто прозвучали звичайні слова з невеликим філософським акцентом. Чому тоді Таї здається, що Вербицький щось має на увазі? Так він дізнався, що вона не з ескорт-послуг, чи ні?

Це питання свердлило мозок Таї так само сильно, як образа на Спартака. Після першого повідомлення майже-чоловік надіслав ще декілька. Останнє складалося з декількох знаків питання. Але Тая вперто не відповідала. Вона взагалі вимкнула звук, щоб не чути схлипування телефону. А ще запитала дещо абсолютно для себе несподіване:

– Арсене, ти був коли-небудь одружений?

Той підняв одну брову, але відповів:

– Ні.

– А у цивільному шлюбі?

В куточках чітко окресленого рота проявилася ледь помітна посмішка.

– І знову ні. Останні відносини закінчилися два роки тому. Щось ще?

– Поки що достатньо, – кивнула Тая і підняла келих. – Тоді за знайомство, Арсене. Випадкове.

Поки вони пили вино, то дивилися один одному в очі. Таї здавалося, що чоловічі зіниці то розширюються, то звужуються. А у неї почала крутитися голова. Від шампанського? Через новорічну магію?

– Арсене, – несподівано пролунало поруч, і Тая відвернулася, втупилася в тарілку. – Не хочеш зіграти партію в більярд? Стіл доставили тільки вчора. Можемо спробувати алагер.

Тая була майже вдячна Микиті, який перервав незрозуміло що.

– Якщо моя подруга не проти... – почав Вербицький.

Тая змусила себе посміхнутися, вимовляючи:

– Звичайно, йди. Подруга не проти.

«Він сказав «моя»? Але хіба не ти так сказала, ледь увійшовши до його кабінету?»