Читати книгу - "Хитрощі сехеського ринку або "Діявора", Ян Стельмах"

Здається було людніше, ніж тоді, всі купчилися і топталися, навіть дейцям довелося продиратися через ці «хащі» рук і тіл. Ладран стояв поміж люду – стежив за дійством, і хоч як йому кортіло, був проханий нікого не оббирати.

– Вітаю всіх бувалих і новопробулих панів та панн! Бачу вашу важку ношу і хочу її облегшити. Однак! – «публіка» здригнулася від цього слова. -  Мушу зазначити, що приймаємо лише тутешню валюту: мідяк, срібняк і золотий. Прошу, ніяких «ельфійських корінців», «суонських зубів» і «ґномських дудок».

Дехто вже відсіявся, та Канаан сподівався, що вони відлучалися, аби відвідати всіляких міняйл.

– Думаю, що нічого нам відтягувати дану подію лишніми реверансами, тож…

Він виклав на стіл десять книг, а Джаво примушував людей тримати відстань, аби чиїсь дуже хитрі ідеї не взяли верх при можливості.

– Десять книг маловідомого поета Даана Тайрена, чиї роботи вважали мізерними за кількістю дотепер! Прошу! Прошу! Скиньте з себе ту ношу і торкніться високого!

Все, що відбувалося далі було наче вві сні. Гамір рук і чисел. На крайніх рядах якийсь чоловік збісився, що його не чують – там стався короткий конфлікт, де по закінченню жодна зі сторін вже не мала такі кошті, які пропонувалися. Хтось навіть пропонував заміський маєток, та таке не прийняли. Сам Канаан не поспівав зачинати відлік, ціна зростала по сотням, і ще й срібним, бо хтось постійно вигукував ціну на мідяк більше, та чиїсь слуги швидко усунули його.

– ТИСЯЧУ ЗОЛОТИХ! – проревів хтось з-за натовпу.

Люди почали розступатися, а Ладран добре чув їх перешіптування.

– То є Гашер Крест ван Аагай!

– Йдемо звідси, поки він усе не скупив.

– Як щось іноземне й дороге, він тут як тут, дідько!

Той самий панич, тепер одягнутий у найліпші шати з дорогих матеріалів, навіть їх глибоко морський синій колір високо цінувався як «колір, що не відтворить магія». Виділявся і його капелюх, з пір’їнами якоїсь гігантської птиці, можливо, навіть грифона.

– Хлопче, починайте відлік, – наказав Гашер

Теж шокований такою ставкою деєць не одразу оговтався.

– Тисячу золотих раз! – почав він. – Тисячу золотих два! Тисячу золотих три! Продано багатому пану в синьому!

Люд трохи обурений, трохи розчарований, що такі рідкісні розваги і кич перед іншими були зіпсуті статним стариганом, у якого від торгів не бурлила кров.

«Хтозна, чи вона хоч якось брала участь у дійствах тіла», – думав Ладран, дивлячись на його бліду шкіру, поки поступово віддалявся з юрмою.

– Прошу, пане…

– Гашер Крест ван Аагай.

– Прошу, пане, Гашере.

Канаан поставив торбу на стіл, у яку поскладав книги.

– Шановний… Кхм! – Гашер змінив свій тон, аби здатися доброзичливішим. – Шановний…

– Канаан Кувера, – представився він невеликим півуклоном.

– Шановний Канаане, не сприйміть це за грубість, чи є підтвердження, що ці книги оригінальні?

Тільки зараз, у тіні його багатої постаті, він побачив служку, ту біляву нахабу, яку він зустрічав учора.

– Ви ставите правдивість моїх слів під питання? – деєць не дав несподіваним сумнівам його побороти.

Панич всміхнувся нещиро – то була відточена реакція на такі випадки:

– Як і кожен, хто збирається віддати тисячу золотих, я маю бути скептичним.

Не посперечаєшся, здається, впевненість Гашера посіяла сумнів у Канаані.

– Не хвилюйтеся, – продовжив він, – я за свій кошт покличу двох ліпших букіністів, що знаються, як розпізнавати такі роботи. Прошу, вас до маєтку відведе моя принагідна слуга Юд, а я не затримаюся.

Панич пішов, однак деєць мав ще що спитати:

– Пане Гашере! Скажіть, що змусило вас зробити таку покупку?

Він посміхнувся, цього разу докладаючи емоцій:

– Я вважаю, що деякі книжки були створені для малого кола людей, а їх висвітлення масам лиш знецінює роботу, розумієте?

«Муть якась», – подумалося Канаану, та він просто кивнув.

– Нам сюди, – привернула до себе увагу служка.

Вона швидко почимчикувала в напрямку одного з виходів цієї «гілки».

***

– Скажіть… – обірвала врешті тишу Юд. – Яку цінність для вас становлять ці томи?

Джаво пхикнув, а Канаан відповів відверто, як міг:

– Грошову?

Служка вимовила тихе, майже німе «а», здається навіть розчарувавшись.

– Думаю, ви знаєте, що ці вірші стали б скарбом соф’їрському народу, якому вони й мали б належати, однак мій пан не соф’їр, він з Аагаю – міста коло однойменної річки, як там було? – Джаво спинив Канаана. – «Вона так трагічно дивилася вдаль, на не рідні лани вздовж ріки Аагай…»

Саме настав вечір, а на вулиці ні душі, як не в Сехесі навіть.