Читати книгу - "Хитрощі сехеського ринку або "Діявора", Ян Стельмах"

– Написи, – прошепотів йому Джаво.

І справді, вивіски, оголошення, сороміцькі написи на стінах – все було написано не ельфійською, ґномською, а меннейським письмом, і не складно було здогадатися, що писали ним тут далеко не меннейці…

– БІЖИ! – крикнув Джаво.

Юд засвистіла, розтинаючи тишу, подібно лиш бандиту, що підготував засаду. З усіх завулків і закапелків почали виповзати люди, здебільшого молоді, певно, якісь бандити. Канаан на льоту відкинув думку, що то міг зробити Гашер: «Людина надто великої пихи і статків, аби не здобувати все грішми».

Канаан тікав випадковими шляхами, щоб лише згубили слід. Будь-яке переслідування дейця присікав Джаво. Хтось із тих, хто напав першими, бачив, як він дістав з-під однієї зі своїх роб вичищений кривий ріг, а коли Несварніко його надпив, то наче озвірів, неконтрольовано хитаючись і кидаючи себе в різні сторони. Деєць бив неочікувано, користуючись підручними засобами, як бочками, що розліталися на друзки при контакті з ворогом. Потім ці уламки йшли йому за зброю краще, ніж людям ножі. Дивовижно, що ніхто з його противників не був убитий. Якщо придивитись, то Джаво не бив туди, де б був ризик сильно скалічити чи замордувати особу.

– Та що ж це таке? – не вірила своїм очам Юд, притулившись до стіни.

– Один в полі воїн… – відповів їй Конн, а потім повернувся до неї. – Слухай тепер уважно: якщо рогатий буде з Гашером, додай це в страву, – він передав їй маленьку ампулку з прозорою рідиною, давай іди «за волю і нарід», – Конн вдарив себе по грудях кулаком.

– За волю і нарід… – трохи знервована вона забрала ампулку і побігла.