BooksUkraine.com » Сучасна проза » Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери 📚 - Українською

Читати книгу - "Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери"

149
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери" автора Дмитро Михайлович Кешеля. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 93
Перейти на сторінку:
у дранті, — безбожно брехав Ногавичка.

Проте Лєтрик був не з тих, що словами красними годуються.

— Ви мені, Степановичу, памороки в голову на наганяйте, — відрубав долонею. — Або зичите гроші і йдемо творити діла, а ні — збираймося одразу в темницю.

Хапаючись за соломинку, Ногавичка лукаво запитав:

— Як же ми підемо творити діла, коли в мене біда? — завгосп для переконливості заголив піджак.

— Не майте клопоту, — заспокоїв Лєтрик. — Я піду сам, а Ви почекаєте тут. Владнаю діла, діждемося ночі, а тоді додому.

Ногавичка безнадійно махнув рукою і сказав:

— Пиши розписку!

Лєтрик, аби догодити завгоспу, швидко накарлючив: “Я, дурний Ілько, зичу гроші від Ногавички в сумі 800 рублів, їх зобов’язуюсь вернути протягом тижня”.

Ногавичка уважно прочитав, послинив олівця і написав резолюцію: “Дурним грошей не довіряють”.

Лєтрик вийняв чистий аркуш і зі злості намережив: “Я, розумний Ілько, зичу гроші…” і далі по тексту.

Ногавичка і на цей раз довго вивчав розписку й знову наклав резолюцію: “Розумний грошей не поверне”.

Тут Ілько скипів:

— Довго думаєте мудрувати…

Однак думку не встиг закінчити, бо Ногавичка вже витягав з потаємної кишені пачку грошей. Сам же, ховаючи розписку, з приємністю відзначив, що Ілько виписав цифру “800” так, що можна без найменшої потуги дописати непомітно ще одного нуля.

…Темної ночі стомлена, але щаслива прирічанська місія верталася додому: завтра-післязавтра можна було їхати на станцію за дротом. Лєтрик — як чіп п’яний — розповідав всякі небилиці, як йому вдалося вирвати “нерви електроенергії” — так називав дріт. При цьому весь час тикав різними паперами, за якими колгосп мав отримати “нерви”.

— Ільку, а як ти зміг все так хитро прокрутити? — не міг дотямити Ногавичка.

— Тисячі разів говорив вам: хлопці, що працюють на станції, зі мною в армії служили, а потім, Петре Степановичу, могорич — перепустка у царство небесне.

— А за документи питали? Від тебе ж їх цигани викрали!

— Аякже, питали. Я сказав, що по дорозі у місто знявся вітрисько, вихопив з кишені папірці і поніс.

— І тобі повірили?

— Повірили!

Затим зупинився, довго міркував і тихо промовив сам до себе:

— Повірили… Дійсно, як повірили?

На цім слові Лєтрик протверезів.

Завгосп обережно відчинив хвіртку, зайшов у двір і попрошкував до колодязя, аби угамувати спрагу. Тільки нахилився над відром, як сильний удар у спину мало не скинув його у студню.

— Господи, це вже достеменно нечиста сила?! — І завмер.

Незрушно постояв кілька хвилин, відтак крадькома повернув голову і мало не зойкнув від радості: перед ним стояла коза.

— Кларо, як ти опинилася вдома? — ніжно, із сльозами на очах, запитав Ногавичка.

Клара докірливо похитала головою і багатозначно мекнула.

Віднайдене кохання,

або ж

Кінець легенди

Часи і пригоди, про які йшла мова, прирічанці згадують з теплим гумором, а інколи з якоюсь прикрістю. При цьому неодмінно додадуть: “Що подієш, темні ми були”.

Це тобі не теперішній високосвідомий прирічанець. До прикладу хоча б сьогоднішній Ногавичка. Чоловік у сорок років сів за парту, закінчив вечірню школу, а відтак заочно сільськогосподарський технікум і зовсім освіченою людиною пішов на пенсію. Син Йосько — головний агроном у прирічанському господарстві, перший заступник найстарішого в області голови колгоспу Дмитра Лазаря.

На старість Ногавичка навіть закохався до безтями у свою Гелену. Це сталося несподівано, само по собі. Якось завгосп у напливі страшного гніву обізвав жінку чудом-юдом.

— Коли я вже така страшна і, як ти думаєш, нікому не потрібна, — на диво спокійно сказала Гелена, — давай поїдемо у місто, ти будеш іти слідом і дивитися: за ким озиратимуться люди — за мною чи за тобою.

Багато чому навчений гірким досвідом спільного життя, Ногавичка на цей раз без супротиву піддався на провокацію.

День вибрали недільний, базарний, багатолюдний… Тільки приїхали в місто, завгосп — а йшов він кроків з десять позаду жінки — одразу запримітив, що найвродливіші чоловіки зупиняються і заворожено дивляться услід Гелені. Звичайно, Ногавичка і не запідозрював хитро придуманий жінкою план, розрахований на безвідмовний ефект. Гелена прямувала із незворушним обличчям попереду Ногавички і, як тільки назустріч йшов молодий чоловік, несподівано то страшно вирячувала очі, то висолоплювала язика, то кривила потворні гримаси і, не обертаючись, чимчикувала далі. Незнайомі, вражені штукарствами літньої жінки, зупинялися і довго зорили їй услід.

Бідний же Ногавичка за всю дорогу не удостоївся навіть погляду хатніх собачок, яких цілими гуртами водили, прогулюючись, пенсіонери.

Наколи дійшли кінця вулиці, завгосп був повністю знищений.

— Ну, як? — спитала Гелена.

Ногавичка підняв на жінку приречені очі, і диво явилося йому серед білого дня: перед ним у всій красі сяяла найгарніша жінка на землі — його Гелена.

Міцна дружба і надалі єднає серця завгоспа та Лєтрика. Ілько завше підкаже, коли вірити його афішам, а коли це тільки пропаганда з метою заманити довірливих прирічанців у кіно. Тому останнім часом, у день, коли має демонструватися фільм, досвідчені сільські розвідники Грім і кривий Федірцан під вечір годинами сидять у секреті біля Ногавичкового обійстя. Якщо старий голиться, одягається, збираючись у клуб, через кілька хвилин усе Прирічне знає, що Лєтрик насправді буде демонструвати “художественный фільм, розчитаный на людей свише шішнадцяти літ…”. Якщо ж Ногавичка сидить вдома, Лєтрик ніякими афішами уже не задурить прирічанців у клуб.

Кілька років тому завгосп і Лєтрик пережили непоправну втрату знаменитої кози. Її спіткала на вулиці солодка смерть — Клару переїхала машина, вантажена мішками цукру.

Тут мій читач спитає: а яка доля Чорта — колишнього квартиранта пана Пийтера. Що це — сон, казка чи просто хитрий сюжетний хід? Аби відповісти на поставлене питання, пропоную невеличку оповідь, розказану самим Ногавичкою. Було це справді чи вигадка — все лежить на його чесній, безкомпромісній совісті. Отже, вогонь читачів і критиків автор на себе не приймає, заздалегідь сховавшись за стінами кабінету, збудованого із вогнетривкої цегли.

…Сонце сягнуло середнеба, коли Чортеня допленталось до Прирічного. Вилізло на плечі горі Мелані і не могло дотямити: куди поділося Прирічне. Перед ним замість халуп простягалася долина, забудована величезними одно- і двоповерховими будинками. Телевізійні антени, немов оголені віти казкового дерева, обплутали черепичні, шиферні дахи, асфальтованими вулицями снували легкові, вантажні автомобілі, пораз мчали поважні автобуси…

Чортеня подумало, що на старість лишилося розсудку і переплутало місце. Однак і оповиті голубою югою прирічанські овиди — такі рідні, близькі, і потік у ярузі, що лінивою рибою вигрівався на спекотному сонці, і сама долина — все говорило, що тут має бути Прирічне. Знесилене далекою і тяжкою дорогою, Чортеня

1 ... 11 12 13 ... 93
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери», після закриття браузера.

Подібні книжки до «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» жанру - Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери"