Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

— Еліс, так і є.

— От би тобі справді таке ім'я, — озвався кухар.

>— А це і є моє ім'я, — сказала Еліс.

— А як звати інших дівчаток? — спитав Томмі.

— Гейзел і Етель, — відказала Еліс.

Гейзел і Етель усміхнулися. Вони були не вельми кмітливі.

— А тебе як звуть? — звернувся я до одної з фарбованих блондинок.

— Френсіс, — відказала вона.

— Френсіс, а далі?

— Френсіс Вілсон. Чи тобі не однаково?

— А тебе? — спитав я другу.

— Не будь такий цікавий, — відрубала вона.

— Він просто хоче, щоб ми всі заприятелювали між собою, — втрутився до розмови той, що говорив спершу. — А ти хіба не хочеш?

— Ні,— відказала фарбована. — 3 вами — ні.

— Ну й злюка, — сказав лісоруб. — Чи ти ба, яка злюкаї

Фарбована обернулася до подруги й похитала головою.

— Ото ще мужва репана, — буркнула вона.

Еліс знову зайшлася сміхом і вся затряслася.

— Зовсім не смішно, — сказав кухар. — Ви всі смієтесь, а нічого смішного нема. От ви, хлопці,— куди ви їдете?

— А ви самі куди? — спитав його Томмі.

, — Я маю намір поїхати в Каділлак, — відказав кухар. — Бували там коли-небудь? Там живе моя сестричка.

— Сам ти добра сестричка, — сказав лісоруб у шкіряних штанях.

— Невже не можна без дурниць? — спитав кухар. — Чому б нам не поговорити як годиться?

— Каділлак — то звідки був родом Стів Кетчел, та й Ед Уолгест теж звідти, — наважився докинути слово нерішучий лісоруб.

— Стів Кетчел! — вигукнула одна блондинка так, наче від тото імені її прорвало. — Його застрелив рідний батько. Еге ж, рідний батько, богом присягаюся. Таких, як Стів Кетчел, і нема більше.

— Хіба його звали не Стенлі Кетчел? — спитав кухар.

— Ой, цить, — відказала блондинка. — Що ти знаєш про Стіва? Стенлі! Ніякий він не Стенлі. Стів Кетчел був найкращий і най-вродливіший у світі чоловік. Зроду не бачила такого чистого, такого гарного й білолицього, як Стів Кетчел. Куди там до нього всім іншим. А меткий був який — ну справжній тобі тигр, а вже грішми вмів сипати, як ніхто.

— Ти його знала? — спитав один з лісорубів.

— Чи я його знала? Чи я ж його не знала! Чи я ж його не любила! Ти ще мене питаєш! Я знала його краще, ніж ти знаєш будь-кого в світі, а любила, як самого бога. Стів Кетчел! То був найкращий, найчистіший і найвродливіший з усіх чоловіків, а рідний батько застрелив його, мов собаку.

— І ти їздила з ним аж на узбережжя?

— Ні. Я знала його ще до того. Він був єдиний, кого я по-справжньому любила.

Всі шанобливо слухали фарбовану блондинку, що говорила піднесеним театральним тоном, — тільки Еліс знову почала труситися. Я відчув це, бо сидів поруч неї.

— Було б тобі вийти за нього заміж, — сказав кухар.

— Я не хотіла псувати його кар'єру, — відказала фарбована. — Не хотіла заважати йому. Одруження було йому ні до чого. Милий боже, який то був чоловік!

— Це ти добре розміркувала, — сказав кухар. — Та все ж таки Джек Джонсон нокаутував його?

— То був нечесний удар, — відказала фарбована. — Той чорний бугай заскочив його зненацька. Стів якраз кинув був його в нокдаун, того Джека Джонсона. Паскудному негрові просто пощастило.

Віконечко каси відчинилось, і всі індіанці пішли туди.

— Стів кинув його в нокдаун, — провадила фарбована, — а тоді обернувся, щоб усміхнутись до мене…

— Ти ж начебто казала, що не їздила з ним, — зауважив хтось.

— Я поїхала тільки на той один бій. Стів обернувся, щоб усміхнутись до мене, а той клятий чорний виродок підхопився і зненацька вдарив. А Стів упорався б і з сотнею таких, як той паскудний негр.

— Добрий був боксер, — підтакнув лісоруб.

— А так, бог свідок, — сказала фарбована. — Бог свідок, що тепер таких боксерів нема. Та він і сам був наче бог. Такий тобі чистий та білолиций, гарний та гладенький, а що вже мет^ кий і проворний — ну достоту мов тигр або ж блискавка.

— Я бачив той бій у кіно, — сказав Томмі.

Ми були зворушені. Еліс уся здригалась, і, глянувши на неі, я побачив, що вона плаче. Індіанці вже вийшли на платформу.

— Він був для мене кращий за всіх чоловіків, — сказала фарбована. — Ми неначе побралися перед богом, і я досі належу йому і завжди буду тільки його. Мені байдуже до мого тіла. Нехай з ним роблять що хочуть. А душа моя належить Стівові Кетчелу. Клянуся богом, він був справжній чоловік.

Всі почували себе ніяково. Було сумно й трохи соромно. Раптом, усе ще здригаючись від плачу, заговорила Еліс.

— Ти мерзенна брехуха, — промовила вона своїм низьким голосом. — Ти ніколи в житті не спала із Стівом Кетчелом і сама це добре знаєш.

— Як ти можеш таке казати? — згорда озвалася фарбована.

— Я кажу правду, — відповіла Еліс. — Бо я єдина з усіх, хто тут є, знала Стіва Кетчела — адже я з Манселони і ще там спізналася з ним, і це правда, ти ж сама знаєш, і хай мене бог скарає, коли це неправда.

— І мене хай скарає,— мовила фарбована.

— Це правда, правда, правда, і ти сама знаєш. Я нічого не вигадую і добре знаю, що він мені казав.

— Що ж він казав? — зневажливо спитала фарбована.

Еліс так здригалася від плачу, що насилу могла говорити.

— Він казав мені: «Ти ласий шматочок, Еліс». Ось що він казав.

— Брешеш, — мовила фарбована.

— Ні, це правда, — заперечила Еліс. — Саме так і казав.

— Брешеш, — гордовито наполягала фарбована.

— Ні, це правда, правда, клянуся богом і пречистою дівою!

— Стів не міг такого сказати. Це зовсім не його слова, — зловтішно мовила фарбована.

— Це правда, — сказала Еліс. — І мені однаково, віриш ти чи ні.— Вона вже не плакала й говорила спокійно.

— Не може бути, щоб Стів таке казав, — заявила фарбована.

— А от казав, — мовила Еліс і всміхнулася. — І я пам'ятаю, коли він це казав, і я таки була тоді ласим шматочком, та й тепер я краща від тебе, стара ти постілко.

— Ти мене цим не образиш, коровисько, — сказала фарбована. — І спогадів моїх не відбереш.

— Дурниці,— заперечила Еліс своїм м'яким приємним голосом. — Не маєш ти ніяких спогадів, хіба що про те, як тобі перев'язали труби та ще як ти вперше скуштувала сальварсану. А все інше ти просто вичитала в газетах. А от я чиста, і ти це знаєш, і чоловікам я подобаюсь, навіть отака гладка, і ти це теж знаєш, і те, що я