Читати книгу - "Портрет Доріана Ґрея"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Так, він мусить стати для Доріана Ґрея тим, чим Доріан, сам того не знаючи, став для художника, котрий створив дивовижний його портрет. Він спробує підкорити Доріана своєму впливові — та, власне, вже наполовину досяг цього. І ця чудесна душа скорятиметься йому… Якими ж безмежними чарами ущедрила доля це дитя Кохання й Смерті!
Лорд Генрі раптом зупинився і оглянувся на будинки. Е, та він уже проминув тітчин будинок! Усміхнувшись до себе, лорд Генрі повернув назад. Коли він увійшов у сутінковий передпокій, дворецький доповів йому, що всі вже полуднують. Віддавши одному з лакеїв капелюха й тростину, лорд Генрі пройшов до їдальні.
— Ти, як завжди, спізнюєшся, Гаррі, — докірливо похитала головою тітонька Еґата.
Він тут-таки знайшовся з вибаченням і, сівши на вільний стілець побіч леді Еґати, оглянув присутніх. З кінця столу до нього сором'язливо кивнув Доріан, зашарівшись від задоволення. Напроти лорда Генрі сиділа герцогиня Гарлі, котру дуже любили всі, хто знав її, пані надзвичайно добродушної й лагідної вдачі і тих щедрих архітектурних пропорцій, які сьогочасні історики називають огрядністю (якщо мова йде не про герцогинь). Праворуч від неї сидів сер Томас Бердон, радикальний член парламенту, радикал. Відомий він був тим, що у громадському житті залишався вірним своєму лідерові, а в приватному — прихильником найкращих кухарів, керуючись загальнознаним мудрим правилом: «Думай з лібералами, а обідай з торі». Місце ліворуч від герцогині посідав містер Ерскін із Тредлі, літній добродій вельми високої культури й принадності, котрий, однак, засвоїв собі лиху звичку мовчання, оскільки сказав усе, що мав сказати, до тридцятирічного віку, — як він сам колись пояснив леді Еґаті.
Сусідкою лорда Генрі за столом була місіс Ванделер, давня приятелька його тітоньки, достеменна святенниця серед жіноцтва, але вбрана з таким жахливим несмаком, що її зовнішність скидалася на поганенько оправлений молитовник. На щастя для лорда Генрі, сусідом місіс Ванделер по другий бік був лорд Фавдел — чоловік середніх літ, великого розуму, але посередніх здібностей, нудний, як міністерський звіт у Палаті громад. Розмову між ним і місіс Ванделер проваджено було з тією напруженою серйозністю, що є, кажучи його ж таки словом, непрощенною помилкою, якої припускаються всі добропорядні люди і якої жодному з них незмога уникнути.
— Ми балакаємо про бідолаху Дартмура, — поінформувала герцогиня лорда Генрі, приязно киваючи до нього через стіл. — Як на вашу думку, він справді одружиться з цією чарівною юною особою?
— Я гадаю, герцогине, що це вона вирішила запропонувати йому руку.
— Який жах! — вигукнула леді Еґата. — Комусь конче треба втрутитись у цю справу.
— Я чув з авторитетних джерел, що її батько крамарює галантереєю та ще якимись дурничками, — з презирливою гримасою мовив сер Томас Бер дон.
— А мій дядько висунув думку про консерви!
— Якимись дурничками! Що це таке? — спитала герцогиня, здіймаючи в подиві пишні руки.
— Це американські романи, — пояснив лорд Генрі, беручись до перепілки.
Герцогиня спантеличено розширила очі.
— Не звертайте на нього уваги, моя люба, — прошепотіла їй леді Еґата. — Він ніколи не говорить серйозно.
— Коли було відкрито Америку… — почав радикальний член парламенту, заходившись викладати цілий оберемок наймарудніших істин. Але, як і кожен, хто намагається вичерпати тему, він тільки вичерпав терпіння слухачів. Герцогиня зітхнула і, скориставшись своїм привілеєм, впала у слово.
— Було б набагато краще, якби її зовсім не відкривали! — озвалась вона. — Де ж пак, наші дівчата тепер не мають ніякого вибору. Це зовсім несправедливо.
— А я таки гадаю, що Америки ніколи й не відкривали, — докинув містер Ерскін. — Її, властиво, тільки запримітили.
— О! Але мені доводилось бачити її мешканок, — непевно провадила герцогиня. — І, мушу визнати, здебільша вони дуже гарні. Та й одягаються зі смаком. Вони ж бо замовляють собі вбрання у Парижі. Якби це й мені мати таку змогу!
— Кажуть, що доброчесні американці після смерті потрапляють до Парижа, — пирснув сер Томас, власник невичерпного запасу заяложених дотепів.
— Що, справді? А куди ж потрапляють після смерті погані американці? — поцікавилась герцогиня.
— До Америки, — півголосом обізвався лорд Генрі.
Сер Томас нахмурився.
— Боюся, ваш небіж упереджений щодо цієї великої країни, — звернувся він до леді Еґати. — Я об'їздив усю
Америку — директори тамтешніх залізниць були такі люб'язні, що надавали мені спеціальні вагони. І мушу запевнити вас: відвідини такої країни мають неабияке освітнє значення.
— Невже щоб стати освіченою людиною, треба обов'язково побачити Чикаго? — жалісно запитав містер Ерскін. — Я не почуваюсь на силі для такої подорожі.
Сер Томас повів рукою.
— У містера Ерскіна в Тредлі увесь світ зібрано на книжкових полицях! Але ми, практичні люди, воліємо бачити речі, а не читати про них. Американці — надзвичайно цікавий народ: вони мають здоровий глузд, це найхарактерніша їхня риса. Так-так, містере Ерскін, американці дуже розсудливі люди. Запевняю вас, американець ніколи не чинить безглуздя!
— Який жах! — скрикнув лорд Генрі. — Я ще можу змиритися з брутальною силою, але брутальна тупа розсудливість — річ нестерпна. У цьому є щось непорядне. Це наче підступний удар по інтелекту.
— Я не розумію вас, — мовив сер Томас, буряковіючи.
— А я вас зрозумів, лорде Генрі, — з посмішкою пробурмотів містер Ерскін.
— Парадокси — штука по-своєму непогана, але ж… — почав баронет.
— Це був парадокс? — запитав містер Ерскін. — Я й не думав. Що ж, може, й так. Правда відкривається нам саме як парадокс. Щоб осягнути дійсність, треба побачити, як вона балансує на цирковій линві. Поки істина не стала добрим акробатом, на неї не можна покладатись.
— Господи, як ви, чоловіки, любите сперечатись! — озвалася леді Еґата. — Ніяк не втямлю, про що ви балакаєте… А на тебе, Генрі, я така сердита! Навіщо ти намовляєш нашого милого
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Портрет Доріана Ґрея», після закриття браузера.