Читати книгу - "Повість про нещасних марсіян, Олексій Вікторович Бобровніков"

— Хлопці, закуримо… по маленькій. — І нащось додав: — На берег Катьюша…

Це були ті лічені російські слова, котрі він затямив ще в 1945 році під час фронтових зустрічей.

Але й ця зваблива пропозиція не викликала ніякої реакції у незнайомців. Нелегко було збентежити Майка, але він багато дав би цієї хвилини за те, щоб знати, що робити далі.

— Треба їх обшукати, — порушив мовчанку містер Джемс, який знайшов нарешті потрібний напрямок своїм думкам.

Ця ідея сподобалася всім, особливо полісменам, вони навіть пожвавішали. Але Майк не міг передати ініціативу в інші руки. Владно відсторонивши Гаррі і Роба, він підійшов до незнайомців і рухом, який перехопив з поліційних фільмів, провів руками по тих місцях, де у звичайних людей мають бути кишені. Кишень не було.

Незнайомців це аж ніяк не турбувало. Один із них спробував проробити те ж саме з Майком, сприйнявши цей жест, очевидно, за виявлення ввічливості.

За ретельнішого огляду все-таки було виявлено в них на грудях щось подібне до кишень або футлярів; у них виявили кілька дивних речей, які було без найменшого опору їх власників викладено на стіл, навколо якого з'юрмилися всі присутні. Це були, по-перше, три зігнуті металеві трубки, через котрі, як пояснив преподобний Ієремія, незвичайні джентльмени п'ють і їдять; по-друге, три пачки маленьких круглих подушечок з невідомого матеріалу, схожих на жіночі пудельця для пудри. Взявши одну з них, незнайомець потер нею лоба й носа.

— Носові хустинки, — вгадали присутні.

Найціннішим у цій здогадці було те, що починав налагоджуватися контакт. Потім знайшли ще більшу дивину. Ця річ була схожа на товстий олівець або авторучку, і тихо; якось особливо, дзижчала. В прозорій щілині з одного кінця в другий рухалися малесенькі фосфоресцентні значки або цифри. Збагнути призначення цієї речі виявилось значно важче. З півгодини чужинець і Майк намагалися порозумітися знаками й короткими вигуками. Головною завадою в цій розмові став містер Джемс, який, зачувши дзижчання, рішуче заявив, що має діло з бомбою уповільненої дії.

Перебиваючи Майка, він наполягав на тому, що «бомбу» слід кинути в колодязь або, заховавши якнайдалі, негайно мчати до міста, захопивши з собою диверсантів. Тільки наполегливість Майка, цікавості якого не могла стати на заваді ніяка бомба, врятувала незнайомців від арешту.

Запал містера Джемса пригас після того, як з допомогою власників дивну річ було розібрано, і, крім дуже цікавого механізму, в ній не виявили ніяких слідів вибухової речовини. Це був годинник.

За годинником далі йшли дві котушки, схожі на касети до фотоапарата. Срібляста плівка рябіла чорними візерунками. Незнайомець провів на чистому місці нігтем, лишивши чорний слід.

Майк витяг з кишені блокнота й написав у ньому якесь слово. Незнайомець задоволено видав якесь шипіння. Касети були записні книжки цих дивних людей. На такій сріблястій плівці слід лишався від натискування будь-яким предметом.

Це навело Майка на думку. Розгорнувши свого блокнота, він старанно почав малювати карту Америки. Як тільки обриси її стали зрозумілі, чужинці схвально забелькотіли. Вони зрозуміли значення малюнка. Потім Майк так само ретельно намалював Європу, що викликало також жваві вигуки, але поставлений на цьому старому материкові знак запитання не справив на них ніякого враження.

Спроба зобразити Африку виявилася невдалою. Азію ще важче було зрозуміти чужинцям. Складні обриси цієї частини світу ніяк не давалися Майкові, а коли він спересердя видер сторінку і спробував узятися за другу, той із чужинців, котрий здавався старший, швидко вихопив із рук Майка ручку і почав креслити лівою рукою концентричні кола. Поставивши в центрі щось подібне до клякси, він намалював на кожному із кілець невеличкі кружечки.

Це креслення поза всякого сумніву зображувало сонячну систему. Незнайомець показав пером на одне найближче до Землі коло, а потім на себе і своїх товаришів.

Кров зійшла з лиця Майка. Сполотнілий, він подивився на присутніх:

— Щоб мені луснути, коли вони не натякають, що звалилися з Марса!

Але навіть таке приголомшливе відкриття не могло надовго вивести з рівноваги цього газетного зубра.

— Бебі, ми матимемо на цих молодцях великий бізнес, — промимрив він крізь зуби, наступивши на ногу містеру Джемсу. — Тільки слухай мене. Своєю макітрою ти зразу не добереш, що все це значить.

Через кілька хвилин у кімнаті лишились тільки подружжя Джонсів, що ніяк не могло стямитись від подиву, та містер Пітс з непотрібним револьвером у великій кобурі.

Два автомобілі, лизнувши світлом фар стіни глинобитних халуп, вихопились на шосе і щезли в темряві.

16 червня 19… року світ сколихнула сенсація. Ранкові випуски газет розійшлися небувалими тиражами. Величезні заголовки сповіщали:

ПАДІННЯ МІЖПЛАНЕТНОГО КОРАБЛЯ

МАРСІЯНИ НА ЗЕМЛІ

ЗАГАДКА МАРСА РОЗГАДАНА

ВОНИ ПЕРШІ

ДЯДЕЧКО МАРС ВИРІШИВ ВІДВІДАТИ БАБУСЮ ЗЕМЛЮ

По дротах, на хвилях ефіру ці незвичайні вісті вмить облетіли всю земну кулю. З коротких повідомлень здивоване людство дізналося, що:

«Уночі на 15 червня в західній пустелі впав міжпланетний корабель, випущений, очевидно, з Марса. З невідомих поки що причин при падінні корабель вибухнув. Троє марсіян живі. З ними встановлюється інтелектуальний контакт. Про подробиці читайте в спеціальних випусках».

В денних випусках були вміщені фотографії:

величезна яма серед суворого пустельного пейзажу. Поряд з ямою людина в картатій сорочці тримає в руках покручений уламок металу;

скелясте пустельне плато, зафотографоване з літака. Наче місячний кратер, зяяла яма. Про її розміри можна судити з рядів маленьких автомобілів, які привезли сюди цікавих з усіх кінців країни;

поруч з чарівною усмішкою жінки чудне безброве