Читати книгу - "Повість про нещасних марсіян, Олексій Вікторович Бобровніков"

«Марсіяни серед працівників «United information» — групова фотографія, в центрі якої джентльмен з осяйною усмішкою тисне руку одному із марсіян. Читачі пізнавали в ньому одного з лідерів урядової партії.

Протягом найближчих днів газети цілого світу захлинались від хвилювання, одначе подробиці були скупі. Вони обмежувались описом марсіян, їх одягу, дивної поведінки, місця падіння корабля, знайдених там речей і уламків. Звісно, це пояснювалось трудністю зносин.

Але початок провіщав надзвичайне відкриття. «United information», яка цілком заволоділа марсіянами з того часу, як вони з'явились на Землі, міцно тримала їх у своїх чіпких руках.

Поселених у невеликому, але розкішному готелі «Маджестик» марсіян пильно охороняли, і вони були позбавлені будь-якої можливості спілкуватися з сторонніми особами. Вісті про них надходили лише через газети, в точно виважених дозах, весь час підігріваючи цікавість публіки. А акції і прибутки «United information» зростали з фантастичною швидкістю.

Для решти преси лишалися тільки оповідання і якнайдокладніші біографії^ очевидців та учасникі цих незвичайних подій.

В журналах і газетах усього світу почали з'являтися наукові статті про таємничого сусіду нашої планети.

Загального захоплення не поділяла тільки преса Радянського Союзу. Вона обмежилась коротким повідомленням, посилаючись на джерела, а через якийсь час з'явилася стаття всесвітньо відомого астронома, в якій вірогідність прильоту марсіян не лише бралася під сумнів, а навіть заперечувалася низкою наукових фактів.

Такої ж думки були відомі вчені ще кількох країн, але це збудило тільки хвилю обурень та нападок на Радянський Союз, котрий нібито не може простити, що цього разу не йому належить пріоритет у розгадці хвилюючої таємниці.

Марсіяни були оголошені мало не національною цінністю. Радянських учених звинувачували в заздрощах, у марксистській обмеженості і доктринерстві.

Науковим міркуванням протиставляли безперечність фотодокументів, свідчення очевидців і самий факт існування трьох живих марсіян у столиці країни.

У журналах стали друкувати інтерв'ю з ученими. Деякі з них доводили, що, наприклад, риби, пристосовуючись до життя у водному середовищі, набувають однакової веретеноподібної форми, або летючі тварини обов'язково в тій чи іншій формі набувають крил, отже й організм з вищою психікою повинен мати анатомічну будову людини, як єдину раціональну для такої форми існування. Мурахи, які, на думку багатьох, мають високий інтелект, ніколи не могли і не змогли б через свою будову дійти до вершин техніки й культури.

Галас довкола марсіян досяг вершини, коли несподівано на захист прихідців став святий престол у Римі.

Папа у спеціальному посланні проголосив, що прихід марсіян на землю є виявом божої волі. Свята церква, говорилося в посланні, давно полишила вороже ставлення до справжньої науки, у чому звинувачували її ще з часів Галілея і Джордано Бруно.

Люди, які вірять в бога і спасителя нашого Ісуса Христа, можуть у наші часи поєднувати віру з науковим уявленням про Всесвіт. Блискучим підтвердженням цьому є абат Ле-Матр, видатний астроном і вірний слуга церкви.

На кінець послання намісник бога послав марсіянам своє пастирське благословення. Ця заява святого отця була підхоплена клерикальною і теософською[4] пресою багатьох країн і ще більше зміцнила віру одних і збудила гостру цікавість інших до таємничих прихідців.

З ініціативи однієї газетки преподобний Ієремія, шериф Джемс і полісмен Роб Робінзон були проголошені волхвами. Це підкріплювалося тим, що всі троє походили з міста, яке носило священне ім'я Віфлієма.[5]

У газетних нарисах Малюка Джона наділяли надзвичайними моральними якостями і благочестям, що здивувало навіть його самого, але нарешті він у це повірив.

Другого полісмена Гаррі О'Кнела забули, мабуть, через те, що волхвів було тільки троє, а може, тут стало на заваді його ірландське походження. Довідавшись про це, Гаррі напився, бешкетував у барі і на всі заставки кляв свого шефа, господа бога і всіх марсіян, через що позбувся служби.

Коли ажіотаж досяг вершини, було оголошено, що 1 серпня відбудеться перший прилюдний виступ, вірніше, показ марсіян, на якому виступить з проповіддю епіскоп, а відомий професор прочитає лекцію.

Неймовірно дорогі квитки були розпродані за кілька годин.

Одного задушливого, пропахлого бензином вечора величезний натовп виповняв майдан перед будинком. Уже за дві години до виступу припинили пускати до величезного залу. Два ряди поліцейських машин загородили входи.

У натовпі серед тих, що не потрапили до залу, крім цікавих, охочих до всяких видовищ, були відомі громадські діячі і вчені. Багато з них задля цього прибули з-за океану.

Усі прагнули глянути хоч би мимохідь на незвичайних прихідців з іншого світу.

Але чекання натовпу було марне — учасників зібрання ще задовго до цього було доставлено в будинок у закритих машинах.

Значно пізніше другий натовп, освітлений оранжевою загравою рекламних вогнів, юрмився біля входу прославленого за ці дні готелю.

Високо над вируючим людським потоком неоновим світлом сяяв червоний диск планети: на ньому з'являвся знайомий усім контур пляшки і блимаючий напис «Марсі Колла».

На фасадах будинків витанцьовували, спалахували й гасли кумедні головаті марсіяни. Вони були озброєні зубними щітками, пилососами й автомобільними шинами; вони курили сигарети і грали на саксофонах; вони кривлялись за шибками кіосків, на строкатих обкладинках журналів і валялися під ногами натовпу на пачках з-під сигарет, на зім'ятому целофані обгорток.

Цієї шаленої ночі маленька непомітна постать, проробивши довгий, звивистий шлях, із завзяттям плавця пробиваючись у хвилях людського моря, досягла заповітного під'їзду і чудом прослизнула всередину.

Зараз преподобний отець Ієремія, змучений і пом'ятий, стояв у розкішному вестибюлі. Прилизаний джентльмен, який