Читати книгу - "Два веронці, Вільям Шекспір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Герцог
Синьйоре Туріо, я попрошу вас:
Лишіть нас на хвилину. Треба нам
Поговорить про дещо по секрету.
Туріо виходить.
То що ж ви маєте мені сказати?
Протей
Володарю, все те, що мушу я
Сказати вам, я мав би потаїти
Заради дружби; та коли згадаю
Про ласку ту, що ви подарували
Мені, негідному,- велить мені
Моє сумління вам ту річ відкрити,
Якої за обставин інших, пане,
Ніхто від мене зроду б не дізнався.
То знайте ж, пане: друг мій Валентин
Наміривсь викрасти цієї ночі
У вас дочку; він сам мені сказав те.
Я знаю: ви бажаєте віддати
Її за Туріо, хоч цей юнак
Шляхетній синьйорині осоружний.
Коли б же так її у вас украли,
То це вразило б вас на схилі віку
У серце прямо. Отже, я вважаю
Це зараз за свою святу повинність
Вам викрить їхній план; багато краще
На друга виказать, аніж дозволить,
Щоб замір той здійснився, і стягти
На вашу голову біду, яка
Дочасно вас звела б у домовину.
Герцог
Протею мій, я дякую тобі
За чесне піклування! 21 Не забуду
Тобі цього повік. Я й сам не раз
Кохання їхнє помічав, коли
Здавалось їм, що міцно я заснув;
І часто я збирався Валентина
З дочкою роз’єднать, заборонивши
Йому відвідувати мій палац.
Та боячись, коли б не помилитись -
Невинного не взяти на підозру
(Чого я завжди уникав, синьйоре),-
До нього був привітний я й ласкавий,
Щоб непомітно з’ясувать все те,
Про що мені ти щойно розповів.
А щоб ти знав, як я того боявся,-
Бо відав - юність спокусити легко,-
Скажу тобі, що я свою дочку
В високій вежі на ніч замикаю.
Тож викрасти її немає змоги.
Протей
То знайте ж, ясний пане,- змога є.
Він влізе по драбині мотузяній
В її вікно і викраде кохану.
Пішов він саме зараз по драбину.
І має принести її сюди;
Отут ви й можете його застукать.
Але, прошу вас, будьте обережні,
Мій герцогу шляхетний, щоб не міг
Він здогадатися, що я відкрив вам
Таємну змову їхню. Спонукала
Мене на це лише любов до вас,
А не ворогування проти друга.
Герцог
Клянуся честю, Валентин довіку
Не знатиме, що викрив змову ти.
Протей
Ось Валентин; мій пане, прощавайте!
(Виходить)
Входить Валентин.
Герцог
Куди ви квапитеся, Валентине?
Валентин
Даруйте, ваша світлосте, чекає
На мене посланець; він має взяти
Листи мої до друзів. Отже, я
Біжу, щоб швидше їх йому віддати.
Герцог
Листи оті, мабуть, важливі дуже?
Валентин
Я сповіщаю лиш про те, який
Здоровий я і як живу щасливо
При вашому дворі, мій ясний пане.
Герцог
Ну, то пусте!.. Побудь зі мною хвильку,
Обговорить з тобою мушу я
Одну таємну особисту справу.
Таж, певно, знаєш ти, що я хотів
Дочку за пана Туріо віддати.
Валентин
Я знаю, герцогу; то, безперечно,
Чудова партія: жених багатий,
До того ж доброчесний і вельможний,
І в нього є всі якості, які
Для мужа вашої дочки потрібні.
Хіба ж він синьйорині не до серця?
Герцог
Ні, мій синьйоре,- ради з тим немає!
Вона примхлива, вперта, гордовита,
Зухвала, неслухняна, норовлива
Й не визнає повинності; вона
Себе не має за мою дочку
Й мене як батька зовсім не шанує.
Признаюся тобі, що все те разом
В душі моїй любов до неї вбило...
Я сподівався, що на схилі віку
Її любов мене догляне ніжно,
Та помилився й вирішив я сам
Удруге одружитися; нехай
Її бере, хто хоче. Лиш краса
Тепер їй буде посагом за те,
Що батька не схотіла шанувати.
Валентин
А чим же можу я допомогти вам?
Герцог
В одну прекрасну даму тут, в Мілані,
Я закохавсь, мій друже; на біду ж -
Вона сувора надто, і холодна,
І не звертає жодної уваги
На всю мою старечу красномовність...
Тож я хотів би, щоб на певний час
Ти став мені за вчителя, мій друже,
(Я вже й забув, як упадати слід,
Та й звичаї колишні відмінились).
Навчи ж мене, що маю я вчинити,
Аби прихильно глянули на мене
Моєї дами очі променисті?
Валентин
Якщо слова безсилі - обдаруйте!..
Коштовні речі краще промовляють -
Усі жінки їх вельми полюбляють...
Герцог
Вона назад дарунки відсилає...
Валентин
Бо удає, немов їх зневажає.
Іще пошліть, і в розпач не впадайте,
Та на любов надії не втрачайте:
В байдужості красуня часом криє
Майбутні любощі і нишком мріє...
Як гнівається, свідчить це якраз -
Здобути хоче більш кохання в вас.
Як прожене вас, нічого боятись:
Самотньою не любить залишатись!
Від неї правди ви не сподівайтесь,
Бо каже: «Йдіть!», а думає: «Лишайтесь»...
Хваліть її, на лестощі ловіть;
Хоч і бридка, ви ангелом зовіть.
Невправний той мужчина поміж нами,
Хто б жінки знадити не міг словами!..
Герцог
Але ж оцю, що я тобі кажу,
Її рідня давно вже обіцяла
Шляхетному синьйору молодому.
А щоб не залицявсь до неї інший,
Її удень дбайливо стережуть.
Валентин
То я б ту панну уночі навідав.
Герцог
Таж
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Два веронці, Вільям Шекспір», після закриття браузера.